"10" вересня 2014 р. м. Київ К/800/26535/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Блажівської Н.Є., Приходько І.В.,
за участю секретаря судового засідання Лисюк І.О.,
представника позивача Тануркова Р.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.12.2012 року
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 року
у справі № 1570/3480/2012
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Біоіл Універсал Україна» (далі - позивач, ТОВ «Біоіл Універсал Україна»)
до Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Роздільнянська МДПІ)
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ТОВ «Біоіл Універсал Україна» звернулось у травні 2012 року до суду з адміністративним позовом до Роздільнянської МДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.04.2012 року № 0000262200 в частині нарахування позивачу суми податку на додану вартість у розмірі 2 403 465,00 гривень.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06.12.2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 року, позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанцій є законним та обґрунтованими, прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 05.03.2011 року по 27.03.2012 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість за період з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 03.04.2012 року № 65-24/22-00/34490471, яким зафіксовано, встановлені під час перевірки, порушення позивачем: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), п. 4.6.7 р. 5 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, в результаті чого завищено суму від'ємного значення з податку на додану вартість за грудень 2011 року у розмірі 2 409 125,00 гривень.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 23.04.2012 року № 0000262200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2 409 125,00 гривень.
Позивач частково згоден з зазначеним податковим повідомленням-рішенням в частині завищення податкового кредиту на суму 5660,00 гривень по взаємовідносинам з ТОВ «Тріапром».
Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.
Відповідно до п. 14.1. ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Пунктами 198.2, 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховуєтьсяя до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України).
Відповідно до п. 200.4 ст. 200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).
Отже, підставами для формування податкового кредиту є наявність належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податків на додану вартість виникає право на податковий кредит.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та ТОВ «Фрагорія Україна» укладено договір № 48 від 01.12.2011 року про організацію робіт у пунктах відправлення і призначення вантажу: жмих соняшниковий, олія соняшникова нерафінована, лушпиння соняшника гранульоване та наданню послуг, пов'язаних з доглядом вантажу і транспортних засобів, організацією робіт по відбору і доставці проб вантажу, контролем оформлення супровідних документів на вантаж, контролем доставки в пункт призначення.
Реальність здійснення зазначених господарських операцій підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи та дослідженими судами первинними документами: податковими та видатковими накладними; актами надання послуг; платіжними дорученнями; рахунками.
Крім того, судами встановлено, що між позивачем та ТОВ «Джиністра» укладено договір про надання послуг від 31.12.2011 року № 49 з організації і здійснення комплексу робіт на об'єкті замовника з зачистки обладнання, ємкостей, складів замовника з метою видалення залишків вантажу, жирових та не жирових домішків, розтин, очищення від механічних забруднень, масляних залишків і фусів, очищення фільтрів від забруднень ємкості для накопичення олії соняшникової; розтин, очищення від механічних забруднень, видалення залишків вантажу, домішків, зачистка трубопроводів ємкості для накопичення жмиха соняшникового; розтин, очищення від механічних забруднень, видалення залишків вантажу, домішків баку для накопичення лузги соняшника (гранульованої та негранульованої); очищення від механічних забруднень, видалення залишків ватажу, зачищення циклонів складу № 7; очищення від пилу, інших видів забруднень груби димохідної.
Виконання сторонами зобов'язань за договором про надання послуг підтверджується наданими позивачем та дослідженими судами наступним документами: акти надання послуг, акти перевірки зачищення ємкостей, платіжні доручення, податкові накладні, довідка від 18.04.2012 року № 688/22-0303/35989864 про результати зустрічної перевірки ТОВ «Джиністра», якою підтверджується реальність здійснення господарських відносин з позивачем.
Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що укладені між сторонами договори не визнавалися недійсними в судовому порядку. Долучені позивачем докази визнані судами належними та допустимими та такими, що підтверджують правові наслідки вчинених правочинів, реальність господарських операцій, використання послуг в господарській діяльності.
При цьому, судами встановлено, що ТОВ «Біоіл Універсал Україна» та ТОВ «Фрагорія Україна», ТОВ «Джиністра» на час здійснення господарських операцій, були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та знаходились за зареєстрованим місцезнаходженням, перебували на податковому обліку, мали свідоцтво платника податку на додану вартість.
З аналізу наведених норм законодавства та встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що суми податку на додану вартість обґрунтовано внесено позивачем до реєстру отриманих податкових накладних від ТОВ «Фрагорія Україна», ТОВ «Джиністра» включено до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів, відображено у реєстрах отриманих податкових накладних та відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій правомірно визначено часткову необґрунтованість висновків відповідача, що викладені в акті перевірки та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.04.2012 року № 0000262200 в частині нарахування суми податку на додану вартість у розмірі 2 403 465,00 гривень.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.12.2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 року у справі № 1570/3480/2012 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова
Судді: (підпис) Н.Є. Блажівська
(підпис) І.В. Приходько
З оригіналом згідно