09 вересня 2014 року 810/4335/14
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Волощук Л.В.,
за участю представників сторін:
від позивача - Яковчук Я.М.,
від відповідача - Брильова А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «МОЛОКО-КРАЇНА»
про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «МОЛОКО-КРАЇНА» про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені у сумі 434528,94 грн.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і не виконав встановленого нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, тому зобов'язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбачені законом адміністративно-господарські санкції та пеню. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач добровільно не сплатив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення сум вказаної заборгованості.
У ході судового розгляду представник позивача підтримав позовні вимоги і просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні визнав позовні вимоги.
Відповідно до частини першої та третьої статті 136 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач - визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, заява приєднується до справи.
Судове рішення у зв'язку з відмовою від адміністративного позову, визнання адміністративного позову чи примирення сторін ухвалюється за правилами, встановленими статтями 112, 113 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 112 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову.
Крім того, представник позивача подав суду клопотання, в якому просив суд розстрочити сплату заборгованості на 12 місяців починаючи з вересня 2014 року.
Представник позивача проти задоволення клопотання представника відповідача заперечував.
Суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про розстрочення виконання судового рішення, з огляду на відсутність доказів на підтвердження доводів наведених у клопотанні.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон України від 21.03.1991 № 875-ХІІ) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Статтею 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ встановлено обов'язок для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При цьому, згідно зі статтею 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Згідно з частиною другою статті 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як встановлено судом, Сільськогосподарський виробничий кооператив «МОЛОКО-КРАЇНА» є працедавцем, який відповідно до статті 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ зобов'язаний виділяти і створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.
28.02.2014 відповідачем подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою 10-ПІ від 28.02.2014 про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2013 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача за рік становила 1090 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 22 осіб, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 44 особа.
При цьому, позивачем додано до позовної заяви належним чином засвідчену копію листа Володарського районного центру зайнятості від 25.06.2014 № 02-33/94, відповідно до якого відповідач протягом 2013 року не подавав звіту за формою 3-ПН про вільні робочі місця.
Даний факт не спростував представник відповідача і не надав суду жодних доказів того, що у 2013 році на підприємстві були створені робочі місця для інвалідів у кількості 44.
Доказів того, що відповідач створив місця для працевлаштування інвалідів у кількості 44 і звертався до центру зайнятості населення або органів місцевого самоврядування про працевлаштування інвалідів відповідачем суду не надано.
Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрі України від 31.01.2007 № 70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації як юридичних осіб до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки національного банку України за кожний календарний день прострочення.
Згідно з розрахунком, наданим позивачем, за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідач зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 422857,80 грн. і пеню в сумі 11671,12 грн.
На день судового розгляду заборгованість за адміністративно-господарськими санкціями і пенею відповідачем не сплачено.
За таких обставин, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу «МОЛОКО-КРАЇНА» (код ЄДРПОУ 37120679) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції і пеню у сумі 434528 (чотириста тридцять чотири тисячі п'ятсот двадцять вісім) грн. 94 коп.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови
Суддя Панова Г. В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 12 вересня 2014 р.