05 вересня 2014 р.м.ОдесаСправа № 821/715/13-а
Категорія: 2.1 Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Цюрупинському районі Херсонської області про захист порушеного конституційного права, -
26.02.2013 року ОСОБА_1 звернулася до Херсонського окружного адміністративного суду із позовом до Управління Пенсійного Фонду України в Цюрупинському районі Херсонської області, в якому, просила суд захистити порушені відповідачем її конституційні права шляхом заборони примушувати її брати участь в діяльності неприбуткової самоврядної організації, якою є Пенсійний фонд та скасувати вимогу №Ф-100 від 21.02.2013 року про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 8282,72 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що, у відповідності до ст.58 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Пенсійний Фонд України змушує її до членства у некомерційній самоврядній організації, де кожна застрахована особа є членом цієї організації. Але, статус приватного підприємця, на думку позивача, не є підставою для сплати членських (страхових внесків), так як такі внески сплачуються на конкретну особу - члена цієї організації.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 18.10.2012р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 29.03.2013 року прийняти нову постанову, якою задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та /або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.
Заслухавши суддю - доповідача, та дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
21.02.2013 року Управлінням Пенсійного фонду України в Цюрупинському районі Херсонської області відносно ПП ОСОБА_1 винесено вимогу №Ф-100 про сплату заборгованості по страховим внескам на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на суму 8282,72 грн.
Не погоджуючись з вказаними діями та рішенням управління пенсійного фонду, позивач, посилаючись на порушення відповідачем його прав, передбачених ст.ст.36,57 Конституції України, оскаржив їх до суду.
Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що дії та спірне рішення управління пенсійного фонду є правомірними та заснованими на законі, у зв'язку з чим, позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Так, відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058. Виключно ним визначаються, зокрема, принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають зазначеному страхуванню, платники страхових внесків, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками. Зміна ж умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Згідно із ст.7 Закону №1058, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема, законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно.
Пунктом 1 ст.11 цього ж Закону №1058 встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах цих підприємств, організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб, включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований чи єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.
А у відповідності до приписів п.1 ст.14 даного Закону, страхувальниками зазначених осіб є їхні роботодавці, які, відповідно до ч.1 ст.15, належать до платників страхових внесків і зобов'язані на підставі п.6 ч.2 ст.17 цього Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Окрім того, ч.ч.3,4,6 ст.18 вказаного Закону видно, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Ставки, механізм справляння та пільги зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування передбачено Законом України від 26.06.1997р. №400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», де, як і в Законі №1058-ІV, не визначено такої пільги як звільнення від сплати цього збору для суб'єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.
Таким чином, виходячи з приведеного вище системного аналізу діючого законодавства, судова колегія, як і окружний суд, вважає, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не встановлені пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати.
Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування осіб, які працюють у суб'єктів підприємницької діяльності - платників єдиного податку, не залежить від статусу платника податку.
Також, при цьому, ще слід зазначити, що до введення в дію Закону України від 08.07.2010р. №2461-VI «Про внесення змін до законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», доплата до мінімального страхового внеску здійснювалася за бажанням фізичної особи - платника спрощеної системи оподаткування. Однак, починаючи з липня поточного року Законом України «Про внесення змін до законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №2461-VI встановлено обов'язкову сплату підприємцями - фізичними особами на спрощеній системі оподаткування страхових внесків до Пенсійного фонду в порядку, визначеному Законом України №1058.
Враховуючи те, що мінімальний розмір страхового внеску (з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України) встановлено на календарний місяць, а також те, що страховий стаж особам для призначення пенсії обчислюється в місяцях, сплата страхових внесків здійснюється у розмірі не менше мінімального страхового внеску, але не пізніше 20-го числа після закінчення кварталу, як це передбачено ч.6 ст.20 Закону №1058.
Як вже зазначалося вище, згідно із ч.6 ст.18 Закону №1058, законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати. Отже, за таких обставин, будь-яких виключень щодо нарахування, обчислення і сплати в установлені строки страхових внесків суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, Законом №1058 не встановлено.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 та ч.16 Прикінцевих положень Закону №1058, дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на відносини загальнообов'язкового державного пенсійного страхування лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Так, Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» не регулює сплату страхових внесків, не має пріоритету перед Законом №1058 та повинен застосовуватись лише в частині, що не суперечить йому, тому що за загальним принципом права, у разі, якщо різні нормативні акти по різному трактують права та обов'язки, повинен застосовуватись нормативний акт вищої юридичної сили, а якщо такі акти мають рівну юридичну силу, то необхідно керуватись актом, який прийнято пізніше. До того ж, цей Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» є підзаконним нормативним актом по регулюванню з питань оподаткування.
Закон же України «Про систему оподаткування» визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.
Також, слід звернути увагу і на те, що страхові внески не включені і в перелік податків, передбачених ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування».
Відповідно до ст.106 Закону №1058, суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені ст.20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених ч.3 ст.20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (т.б. недоїмкою) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій. Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій,
Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, має право узгодити її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду протягом десятиденного строку з моменту отримання, але не скористався цим правом, а значить - визнав всю суму боргу вказану у вимозі.
Таким чином, уважно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку про те, що вимоги позивача щодо скасування спірної вимоги УПФУ та захисту порушеного конституційного права, визначеного ст.ст.36,57 Конституції України, є необґрунтованими та безпідставними.
До того ж, слід зауважити, що відповідно до ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції, діючи в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Головуючий: Ю.В. Осіпов
Судді: О.С. Золотніков
В.О. Скрипченко