"15" липня 2014 р. м. Київ К-32158/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Ланченко Л.В.,
при секретарі судового засідання Гончар Н.О.,
за участю представника відповідача Шкодич Ю.В., представники позивача в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, -
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2010 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2010
у справі № 2а-7753/10/2670
за позовом Дочірнього підприємства "Український Термінал"
до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Підприємство звернулося до суду із позовною, у якій просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.05.2010 № 0003592303/0 та № 0003602303/0, якими позивачеві державним податковим органом визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток і податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 281 545,00 грн. та 317 000,00 грн. відповідно.
Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено в частині скасування податкового повідомлення - рішення від 11.05.2010 № 0003602303/0, яким позивачеві було донараховано ПДВ.
Апеляційний адміністративний суд постановою від 28.09.2010 судове рішення першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив повністю.
Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 129 Конституції України, статей 9, 69, 159, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, пп. 7.2.1, пп. 7.3.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п. 5.2, п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", просить зазначені судові рішення скасувати.
У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.
У відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну відповідача у справі - Державну податкову інспекцію у Печерському районі м. Києва на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що оспорювані позивачем податкові повідомлення - рішення Державна податкова інспекція прийняла на підставі акта від 26.04.2010 про результати планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2009, у ході якої встановлено порушення останнім п. 1.32 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 334/94-ВР) та підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6, 7.3.1 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 168/97-ВР), що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ за вказаний період.
З позиції контролюючого органу порушення позивачем Закону № 334/94-ВР полягало у формуванні валових витрат за операціями із добровільного страхування майна, яке не належить позивачеві, але яке взято останнім на зберігання. А порушення вимог Закону № 168/97-ВР полягало у формуванні податкового кредиту на підставі податкових накладних, що заповнені з порушенням встановленого порядку, а саме податкові накладні виписані не у момент настання першої події (момент виникнення податного зобов'язання у продавця) та суми яких не відповідають сумам, зазначеним у первинних документах (акти виконаних робіт), які фіксують фактичне виконання робіт (послуг).
Задовольняючи позовні вимоги щодо безпідставного нарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний адміністративний суд, обґрунтовано виходив з того, що податкові накладні, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит, відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, тобто у податковій накладній заповнені всі її обов'язкові реквізити, в тому числі опис (номенклатура) товарів (послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм), а обставина використання позивачем орендованого приміщення (отримання послуг оренди), як і сплата позивачем орендних платежів, відповідачем не спростовуються та підтверджується матеріалами справи.
Крім того, п. 17 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення передбачено, що у разі здійснення поставки товарів (послуг), поставка яких має безперервний або ритмічний характер при постійних зв'язках із покупцем, покупцю може бути виписана зведена податкова накладна, виходячи із визначеної у договорі періодичності оплати поставленої продукції, але не рідше одного разу на місяць і не пізніше останнього дня місяця.
Як вбачається з матеріалів справи оренда позивачем приміщення носить ритмічний характер поставки, відповідно податкові накладні оформлені з урахуванням вимог, передбачених названим Порядком.
Підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку податковою накладною, яка в силу пп. 7.2.6 Закону № 168/97-ВР є підставою для нарахування податкового кредиту.
Таким чином, обставина розбіжності дат та сум у податкових накладних та у актах здачі - приймання робіт не може слугувати підставою для виключення сум ПДВ із складу податкового кредиту, так як фактично цей податок позивачем сплачений, що встановлено судами попередніх інстанцій.
Цілком обґрунтовано суд апеляційної інстанції задовольнив вимоги позивача щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 11.05.2010 № 0003592303/0, яким позивачеві державним податковим органом визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 281 545,00 грн.
Скасовуючи зазначене податкове повідомлення - рішення, суд апеляційної інстанції, зазначив, що вирішуючи спір та відмовляючи в цій частині позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що основним видом діяльності позивача є організація перевезення вантажів, складське господарство, транспортне оброблення вантажів. Таким чином, страхування ризиків пошкодження майна, яке прийнято на зберігання на підставі договору прямо пов'язане із здійсненням господарської діяльності позивачем.
Так, у п. 5.1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних в якості компенсації вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат підприємства включаються будь-які витрати зі страхування, зокрема, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування.
Із зазначеного вбачається, що до складу валових витрат можна включити витрати підприємства по страхуванню лише такого майна, яке використовується у діяльності підприємства, направленої на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, тобто в його господарській діяльності.
Таким чином, враховуючи вид діяльності позивача, висновок апеляційного адміністративного суду у справі, що розглядається, про протиправність донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2010 у справі № 2а-7753/10/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
Л.В. Ланченко