"12" серпня 2014 р. м. Київ К/9991/27035/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизайнбуд" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2011 у справі № 2а-5173/08/1370
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизайнбуд"
до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство звернулось в судовому порядку оскаржило податкові повідомлення-рішення від 29.12.2007 № 0003672320/0/497, яким позивачеві державним податковим органом визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 24 802,77 грн. (у т.ч. 16 355,18 грн. за основним платежем та 8 467,59 грн. за штрафними санкціями), та від 04.04.2008 № 0003672320/1/7826, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 24 502,77 грн. (у т.ч. 16 335,18 грн. за основним платежем та 8 167,59 грн. за штрафними санкціями) за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість".
Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог вказаного Закону.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2009 позовні вимоги задоволено, оскаржувані податкові повідомлення-рішення скасовані.
Рішення обґрунтовано висновком про те, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить в залежність формування платником податку податкового кредиту з ПДВ від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, якщо контрагент не декларує свої податкові зобов'язання чи не сплачує їх до бюджету.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 08.04.2011 скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову з тих мотивів, що факт невідображення податкових зобов'язань контрагентом позивача Приватним підприємцем ОСОБА_5 у податковому обліку з наступним перерахуванням сум ПДВ до бюджету не створюють податкових наслідків для позивача, а отже останній не має права формувати податковий кредит.
Не погодившись із судовими рішеннями, Товариство до Вищого адміністративного суду України подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційні вимоги, позивач зазначив, що укладена ним угода з Приватним підприємцем ОСОБА_5 була належним чином виконана, позивач отримав товар, сплатив кошти, у тому числі і суми ПДВ, отримав податкові накладні від контрагента, що на момент їх формування був платником ПДВ, та у відповідності до вимог Закону України "Про податок на додану вартість" сформував податковий кредит. Таким чином, фактично позивачем не було допущено порушень вимог зазначеного Закону.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено виїзну позапланову перевірку Товариства з питань взаєморозрахунків з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 за період з 01.10.2004 по 01.04.2005, за підсумками якої складено акт від 24.12.2007 № 557/23-2/13813696.
У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження ПДВ у грудні 2004 року та січні 2005 року на загальну суму 16 335,18 грн. та полягало у фактичному ненадходженні ПДВ, сплаченого позивачем в ціні товару на користь Приватного підприємця ОСОБА_5, оскільки остання, за інформацією СВ ПМ ДПА у Закарпатській області, зазначеної у листі від 16.02.2007 №189, не відображала отримані суми в податкових деклараціях з ПДВ, а подавала декларації за період 2004 року та січня 2005 року з нульовими показниками.
На підставі вищезазначеного акту перевірки, вказаних висновків та за наслідками адміністративного оскарження відповідачем ухвалено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
З огляду на підстави винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення предметом доказування у цій справі становлять обставини, що надають право позивачеві на формування податкового кредиту.
Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).
Положеннями пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Отже, аналіз норм Закону № 168/97-ВР дає підстави зробити висновок, що наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є підставою для формування податкового кредиту.
Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та Приватним підприємцем ОСОБА_5 було здійснено господарські операції по придбанню товару (пиломатеріалів), належне та фактичне виконання яких підтверджується наявними в матеріалах справи належно оформленими первинними документами (накладними, податковими накладними, квитанціями до прибуткового касового ордеру, книгами обліку придбання товарів).
Також судом встановлено справи, що керуючись положенням пп. 7.4, пп. 7.5 Закону № 168/97-ВР, позивачем було сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентом податкових накладних.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахував і те, що на момент вчинення господарських операцій та видачі відповідних податкових накладних, контрагент позивача Приватний підприємець ОСОБА_5, як власне і сам позивач, були платниками ПДВ, що відповідає вимогам пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.
Отже, позивач цілком правомірно у відповідності до законодавства включив до податкового кредиту суму ПДВ за податковими накладними отриманими від контрагента по фактично здійснених господарських операціях.
Натомість висновок суду апеляційної інстанції про встановлений факт нікчемності вчиненого правочину між позивачем та Приватним підприємецем ОСОБА_5 на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України є безпідставним виходячи з наступного.
Для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.
Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.
Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності, а тому порушення правил ведення господарської діяльності чи податкового обліку контрагентом не є підставою для не включення позивачем до податкового кредиту сум сплачених в ціні придбаних товарів, що підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Наведене свідчать про правомірність висновків суду першої інстанції щодо скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень податкової інспекції як таких, що прийняті всупереч приписів чинного законодавства.
За викладених обставин суд першої інстанції застосував норми матеріального та процесуального права та спір у справі вирішив правильно, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення ухвалене судом першої інстанції - залишенню в силі.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизайнбуд" задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2011 у справі № 2а-5173/08/1370 скасувати та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2009.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко