08 вересня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Корчевного Г.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Слободянюк С.В.,
при секретарі Меєчко Д.П.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20 червня 2014 року по справі за позовом Всеукраїнської громадської організації Товариства «Знання» України до Товариства з обмеженою відповідальності «Лорбук», ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи: Київська міська рада, Київська міська державна адміністрація, Головне управління охорони культурної спадщини про визнання договору купівлі-продажу недійсним, виселення та вселення, -
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 червня 2014 рокузаяву представника позивача Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» України про забезпечення позову задоволено частково.
В порядку забезпечення позову накладено арешт на нежилі приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (літара «А») з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, № 1,2,3 групи приміщень № 97 загальною площею 121,30 кв.м.
Заборонено ОСОБА_1 вчиняти будь-які правочини щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 (літера «А») з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, № 1,2,3 групи приміщень № 97 загальною площею 121,30 кв.м.
Стягувач: Всеукраїнська громадська організація Товариство «Знання» України, адреса: м. Київ, вул. В. Васильківська, буд. № 57/3, МФО 322012.
Боржник: ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1.
Унікальний номер справи: 761/17697/14-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11368/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Волокітіна Н.Б.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви представника позивача Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» України про забезпечення позову.
Апелянт посилається, що згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному ст. 209 ЦПК, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд іззазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався
при постановленні ухвали.
Вказує, що всупереч вказаним вище нормам законодавства ухвала суду першої інстанції від 20.06.2014 р. про вжиття заходів забезпечення позову нічим не обґрунтована, постановлена без будь-яких доказів того, що існує реальна загроза невиконання рішення суду у випадку задоволення позову, зокрема не наведено жодних доказів того, що відповідач має намір продати чи іншим чином відчужити спірні нежитлові приміщення.
Зазначає, що судом не зазначено яким чином неприйняття заходів до забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти будь-які правочини, в тому числі ті, що не передбачають відчуження спірних приміщень, може вплинути на майбутнє виконання рішення.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції, представник позивача ВГОТ «Знання» України подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме на нежилі приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (літера «А») з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, № 1,2,3 групи приміщень № 97 загальною площею 121,30 кв.м., заборонивши будь-яким особам вчиняти правочини, спрямовані на його відчуження. Крім того, представник позивача також просив заборонити органам державної виконавчої служби, в тому числі Відділу ДВС Шевченківського районного управління юстиції, проводити публічні торги з реалізації майна та заборонити ОСОБА_1 вчиняти будь-які правочини щодо вищевказаного майна.
Позовні вимоги представник позивача обґрунтовував тим, що судом розглядається справа з приводу нерухомого майна, крім того, позивачу стало відомо про те, що в мережі Інтернет розміщено оголошення про продаж оспорюваного майна. На підставі цього на даний час існує велика загроза того, що майно територіальної громади буде продано, що унеможливить чи утруднить виконання рішення суду.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що згідно ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до ч.І ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ч.5 ст. 153 ЦПК України про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена.
Судом першої інстанції також встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21.03.2011 по даній справі було накладено арешт на нежилі приміщення за адресою: АДРЕСА_2 (літера А) з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, № 1,2,3 групи приміщень № 97 загальною площею 121,30 кв.м., що зареєстровані на праві власності за ОСОБА_1.
Крім того, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10.11.2011 року, позивачу було відмовлено у задоволенні позову.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15.02.2012 року дане рішення було залишено в силі.
У зв'язку з цим, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26.03.2012 р. забезпечення позову шляхом накладення арешту на вищевказане майно було скасовано.
В подальшому, відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 29.08.2012 р., рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10.11.2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15.02.2012 року було скасовано, а справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач ОСОБА_1 має можливість реалізувати своє право власності та відчужити належне їй нежитлове приміщення, що можливо в подальшому, призведе до утруднення чи неможливості виконання рішення суду, тому є необхідним застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежилі приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (літара «А») з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, № 1,2,3 групи приміщень № 97 загальною площею 121,30 кв.м.
Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок районного суду, що оскільки представником позивача не було надано жодних доказів, які б підтверджували факт проведення органам державної виконавчої служби прилюдних торгів з реалізації вищевказаного майна, тому вимоги заяви в частині заборони органам державної виконавчої служби проводити публічні торги з реалізації майна, а саме нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_2 (літера «А») з № 1 по № 6 групи приміщень № 96, № 1,2,3 групи приміщень № 97 загальною площею 121,30 кв.м. не підлягають задоволенню.
Колегія суду за таких обставин вважає, що посилання апелянта відносно того, що суд першої інстанції не зазначив мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали, не знайшли підтвердження матеріалами.
Крім того, колегія суддів вважає, що доводи апелянта про те, що з наданих позивачем документів у суду не було підстав вважати, що відповідач якимось чином буде ухилятись від виконання рішення суду в разі задоволення позову чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову,не знайшли своє підтвердження, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної ухвали.
Враховуючи викладене та оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки районного суду про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви представника позивача Всеукраїнської громадської організації Товариство «Знання» України про забезпечення позову.
Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано правильно.
Інші доводи апеляційної скарги недоведені та містяться лише на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20 червня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: