Справа № 464/9200/13 Головуючий у 1 інстанції: Мичка Б.Р.
Провадження № 22-ц/783/4515/14 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
Категорія: 50
01 вересня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді: Шеремети Н.О.
суддів: Зверхановської Л.Д., Цяцяка Р.П.
при секретарі: Ясиновській Я.М.
з участю: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 травня 2014 року, -
ОСОБА_2 звернувся з позовом про стягнення з ОСОБА_4 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання сина, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за період з 01.05.2012 по 01.03.2014 року в сумі 210745.65 грн.
Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання сина, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за період з 01.05.2012 року по 01.02.2014 року в сумі 210745,65 грн. Вирішено питання судових витрат.
Рішення в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_4, вважає, що таке ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Покликається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги заперечення відповідача щодо відкриття провадження у справі за відсутності оригінала квитанції про сплату судового збору. Крім цього зазначає, що суд безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про забезпечення доказів, чим порушив вимоги ст. 133 ЦК України. Також апелянт просить врахувати, що всупереч тому, що нею було заявлено клопотання про призначення експертизи у зв"язку із незрозумілістю розрахунку позивачем розміру пені, їй було відмовлено в задоволенні такого, невірно відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви та об"єднанні справ в одне провадження та необгрунтовано відмовлено в задоволенні заяви щодо застосування строків позовної давності до вимог щодо стягнення неустойки (пені). З наведених підстав просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, застосувавши наслідки спливу позовної давності..
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.
Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що з вини відповідачки, ОСОБА_4, яка не сплачувала аліменти на утримання сина, ОСОБА_5, 1998 р.н., склалася заборгованість по їх сплаті, а відтак вимога позивача щодо стягнення з відповідачки неустойки (пені) у розмірі 1 відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення за період з 01.05.2012 р. до 01.02.2014 р. в розмірі 210745.65 грн., є підставною.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.196 Сімейного кодексу України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що передбачена ст.196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Оскільки зобов»язання зі сплати аліментів носять періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, суд повинен з»ясувати розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов»язань мало бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов»язку щодо їх сплати, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен день із прострочених платежів та визначивши їх загальну суму.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Франківського районного суду м.Львова від 19 жовтня 2012 року, яке частково змінене рішенням апеляційного суду Львівської області від 16 квітня 2013 року, визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з його батьком, позивачем, ОСОБА_2, та вирішено стягувати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина, ОСОБА_5, 1998 р.н., у розмірі 3000 грн. щомісячно, починаючи з 23 квітня 2012 року і до досягнення ним повноліття.
На виконання вищезазначеного рішення Франківського районного суду м.Львова від 19 жовтня 2012 р., частково зміненого рішенням апеляційного суду Львівської області від 16 квітня 2013 року, 03 червня 2013 р. Франківським районним судом м. Львова було видано виконавчий лист №1326/3523/12, який пред'явлений до виконання у Сихівський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції.
Довідкою - розрахунком Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції підтверджується, що заборгованість відповідачки по сплаті аліментів на утримання сина, ОСОБА_5, 1998 р.н., за період з 23.04.2012 р. до 13.02.2014 р. становила 65350грн.
Згідно представленого позивачем розрахунку неустойки (пені) за прострочення сплати ОСОБА_4 аліментів, починаючи з 23 квітня 2012 року по 31 січня 2014 року, проведеного на підставі ст.196 СК України, така станом на 01 лютого 2014 року становила 210745,65грн.
Розрахунок неустойки проведений позивачем з врахуванням методики розрахунку, зазначеної в рішенні Верховного Суду України від 10 червня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів.
Поданий позивачем розрахунок неустойки (пені) відповідачкою не заперечено та не спростовано.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції вірно виходив з розрахунку неустойки (пені) з 01.05.2012 р., кількості днів прострочення сплати аліментів, що становить 641 день, та з врахуванням розміру аліментів 3000 грн., які підлягають стягненню з ОСОБА_4 щомісячно, вірно стягнув неустойку станом на 01.02.2014 р. в сумі 210745.65 грн., нараховану позивачем.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, оскільки поданий позивачем розрахунок пені включає заборгованість станом на 01 лютого 2014 року, і становить 210745.65 грн.
Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення з відповідачки 210745.65 грн., позивачем не оскаржувалось.
Підтвердженням відсутності вини відповідача можуть бути лише такі обставини, за яких заборгованість утворилася з незалежних від платника аліментів причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками.
Відповідачка не надала суду доказів того, що заборгованість по сплаті аліментів на утримання сина, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, виникла не з її вини, тому відсутні правові підстави для звільнення її від відповідальності за несплату аліментів у виді сплати неустойки (пені).
Суд першої інстанції вірно оцінив, як такі, що не спростовують правильний висновок суду першої інстанції про наявність вини відповідачки у несплаті аліментів на утримання сина, ОСОБА_5 та нарахування у зв»язку з цим неустойки (пені), покликання ОСОБА_4 на те, що вона не працює, не може працевлаштуватись та проживає за рахунок своїх родичів, що на її думку свідчить про відсутність вини у виникненні заборгованості по сплаті аліментів.
У зв»язку з тим, що ОСОБА_4 не надала суду належних та допустимих доказів, безпідставними і такими, що не спростовують висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову є покликання відповідачки на те, що вона не повинна сплачувати ОСОБА_2 аліменти на утримання сина, ОСОБА_5, 1998 р.н., оскільки повернула позивачу 252000 грн., наперед сплачених ним аліментів на утримання сина, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, які він перерахував їй на виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 02.12.2009 р. про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4, аліментів на утримання дітей, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі по 3000 грн. на кожного.
Згідно з положеннями ч.2 ст.196 СК України, суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
У відповідності до вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Однак відповідачка не просила суд про зменшення розміру неустойки та нею, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження її незадовільного матеріального стану, сімейного стану, які б могли бути підставою для зменшення розміру неустойки (пені).
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: відкриття провадження у справі за відсутності підтвердження сплати позивачем судового збору; порушення вимог ст. 133 ЦПК України, оскільки судом було відмовлено у витребуванні доказів; відмова суду у призначенні експертизи з метою перевірки правильності нарахування розміру неустойки ( пені); відмова у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на майно подружжя, яке залишилось на момент розірвання шлюбу, нерухомість, грошові кошти та транспортний засіб, про встановлення фактів розпорядження спільною сумісною власністю подружжя без згоди співвласника, про стягнення половини вартості спільного майна, відшкодування збитків та моральної шкоди за втрату частки у спільній сумісній власності, які на думку апелянта є однорідними з вимогами позову ОСОБА_2, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, не призвели до неправильного вирішення справи, а відтак відповідно до ч.3 ст. 309 ЦПК України не можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення суду.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України, оскільки відповідно до ст. 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених ч.2 ст.72, ч.2 ст.129, ч.3 ст.138, ч.3 ст. 139 цього Кодексу. До таких випадків не відноситься стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що судом першої інстанції повно і правильно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано закон, який поширюється на спірні правовідносини, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом при розгляді справи норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення суду, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4, скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 травня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.
Головуюча: Шеремета Н.О.
Судді: Зверхановська Л.Д.
Цяцяк Р.П.