"18" серпня 2014 р. м. Київ К/800/51905/13
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Блажівської Н.Є,
Сіроша М.В.,
при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліора-Р»
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 року
у справі № 1570/3203/2012
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліора-Р»
до Державної податкової інспекції у Біляєвському районі Одеської області Державної податкової служби
про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліора-Р» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Біляєвському районі Одеської області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15.01.2013 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліора-Р» задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби від 17.04.2012 року №0000741701.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.01.2013 року скасовано, прийнято нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить дане судове рішення скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «Ліора-Р» з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб за період з серпня 2011 року по січень 2012 року, проведеної на підставі направлення ДПІ у Біляївському районі від 16.03.2012 року №28/17, згідно із наказом начальника ДПІ у Біляївському районі №18 від 06.03.2012 року «Про призначення позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Ліора-Р» та на підставі п.78.1.13 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, відповідачем складено акт від 29.03.2012 року №224/17/36012864, яким встановлено порушення: - пп. 168.1.1 п.168.1 ст. 168, п. 176.2 ст. 176 та п. 177.8 ст.177 Податкового кодексу України; - наказу ДПА № 1020 від 24.12.2010 року «Про порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку».
На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.04.2012 року №0000741701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 11 996, 25 грн., в тому числі за основним платежем - 9 189, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2 807, 25 грн.
Підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про те, що позивачем не утримано та не перераховано податок з доходів фізичних осіб із виплаченого доходу працівникам, з якими не укладено трудові угоди.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки про порушення позивачем податкового законодавства є необґрунтованими та безпідставними, оскільки під час проведення перевірки даний факт контролюючим органом не досліджено, а також ним не надано оцінку відповідним обставинам.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про доведеність відповідачем факту порушення позивачем вимог податкового щодо несплати до бюджету податку з доходів з фізичних осіб.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі та не підтверджених доказами, з огляду на наступне.
Згідно із пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Пунктом 176.2 статті 176 ПК України встановлено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.
Відповідно до п. 177.8 ст. 177 ПК України під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Ліора-Р» здійснює господарську діяльність шляхом надання послуг населенню у сфері громадського харчування в кафе-барі «Базилік», розташованому у м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 162.
Постановою старшого слідчого прокуратури Київського району м.Одеси від 09.11.2012 року, якою порушено кримінальну справу відносно директора ТОВ «Ліора-Р» ОСОБА_4 за фактом грубого порушення законодавства про працю за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 172 КК України, встановлено, що в зазначеному кафе-барі працювали працівники ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, яким виплачувалась заробітна плата без укладання трудових угод, що призвело до несплати єдиного соціального внеску до органів Пенсійного фонду України та зменшення страхового стажу даних осіб.
Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено порушення позивачем вимого податкового законодавства щодо перерахування та сплати податку з доходів фізичних осіб, оскільки при прийнятті даного податкового повідомлення-рішення податковим органом використана інформація, отримана виключно від слідчих органів, при цьому без дослідження звітних документів позивача в сукупності.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду України від 10.12.2012 року у зв'язку із неявкою у судове засідання до свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_5 застосовано привід.
Однак, з тексту постанови суду першої інстанції не можливо встановити змісту наданих показань свідків, а також у постанові не зазначено ні посилання на них як на докази, ні мотивів їх неврахування при вирішенні даної справи.
Суд апеляційної інстанції, при ухваленні постанови про відмову у задоволенні позову, вказану помилку не виправив, чим недотримався приписів закону щодо законності і обґрунтованості судового рішення.
Крім того, в порушення частини четвертої статті 72 КАС України цей суд послався як на доказ встановленого факту виплати доходу працівникам, з якими не оформлені трудові відносини, на постанову Київського районного суду м. Одеси від 12.07.2012 року, залишену без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22.10.2012 року, якою скаргу на постанову заступника прокурора про порушення кримінальної справи залишено без задоволення.
Згідно із ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Статтею 70 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Отже, судами попередніх інстанцій при постановлення судових рішень не з'ясовано факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, а також докази на підтвердження зазначених фактів.
Згідно із частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом з тим, додана до касаційної скарги копія ухвали Київського районного суду м. Одеси від 22.04.2013 року (набрала законної сили 30.04.2013 року), якою ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 48 Кримінального кодексу України у зв'язку із зміною обстановки, а кримінальне провадження закрито, не може бути прийнято судом касаційної інстанції до уваги, оскільки даний документ судами попередніх інстанцій не досліджувався.
Крім того, наявність такого судового рішення не є визначальною обставиною при вирішенні питання щодо наявності або відсутності обов'язку своєчасного та повного нарахування, утримання та сплати (перерахування) позивачем до бюджету податку з доходу, що виплачується на користь платника податку.
За таких обставин, враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліора-Р» задовольнити частково.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.01.2013 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 року у справі № 1570/3203/2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Н.Є.Блажівська
М.В.Сірош