18 серпня 2014 року м. Київ К/800/50943/13
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Блажівської Н.Є,
Сіроша М.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.12.2012 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 року
у справі № 2а-15136/12/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дабл-Ю Нет Україна»
до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дабл-Ю Нет Україна» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від18.06.2013 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.12.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 року, адміністративний позов задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
У запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами невиїзної позапланової документальної перевірки позивача з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «СГТО Колос» та ТОВ «Арс-Сервіс» за період з 01.01.12 року по 31.01.12 року, відповідачем складено акт від 18.06.2012 року №390/22-2/37002401, яким встановлено порушення ст. 185, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в розмірі 281 840, 00 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.07.2012 року №0005672202, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 352 300, 00 грн., в тому числі за основним платежем - 281 840, 00грн. та штрафні (фінансові) санкції - 70 460, 00 грн.
Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентами «СГТО Колос» та ТОВ «Арс-Сервіс».
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушення позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій позивача з його контрагентами і як наслідок, неправомірного прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 20 п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України 1 цього Кодексу).
Згідно з приписами п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).
Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в перевіряємому періоді позивач мав правовідносини з ТОВ «СГТО Колос» та ТОВ «Арс-Сервіс» на підставі договорів про надання послуг доступу до мережі Інтернет та про надання послуг сервісного та консультаційного обслуговування телекомунікаційного обладнання.
На підтвердження виконання умов вказаних договорів в матеріалах справи наявні податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжні доручення, виписка з сертифікованої системи з даними отриманого та переданого трафіка.
Недоліків у заповненні первинних документів податковим органом не виявлено.
Невключення контрагентами позивача до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість сум такого податку за вказаними господарськими операціями не свідчить про відсутність у останнього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Висновок відповідача щодо відсутності реального характеру господарської операції між позивачем та його контрагентом на підставі висновків акту про неможливість проведення зустрічної звірки правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення. Так, судами встановлено, що реальність господарської операції позивача з його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.12.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 року у справі № 2а-15136/12/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Н.Є.Блажівська
М.В.Сірош