04 серпня 2014 року м. Київ К/9991/37935/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 р.
у справі №2а/0370/755/11 (42580/11/9104)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофут»
до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофут» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22.04.2011 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення від 24.12.2010 р. №0001642302/0 та №0001622302/0, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 05,10 грн. судових витрат.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів за червень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01.03.2009 р. по 30.06.2009 р., про що складено акт від 09.12.2010 р. №9277/23-3/32650137, яким встановлено порушення позивачем вимог абз. «а» п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого, на думку податкового органу, позивачем занижено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 417 345,00 грн., у тому числі за березень, квітень, червень, липень, листопад, грудень 2009 року, січень 2010 року та завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 749 174,00 грн. за червень 2010 року.
На підставі проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.12.2010 р. №0001622302/0, яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 417 345,00 грн. та №0001642302/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на 749 174,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
За висновками акту перевірки, у період лютий-березень, травень-червень, жовтень-грудень 2009 року у позивача виникло право на отримання бюджетного відшкодування на загальну суму 417 345,00 грн., з яких за лютий 2009 року - 166 667,00 грн., за березень 2009 року - 27 298,00 грн., за травень 2009 року - 125 511,00 грн., за червень 2009 року - 4 129,00 грн., за грудень 2009 року - 2 789,00 грн.
Однак, на думку податкового органу, всупереч вимог абз. «а» п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», товариством не заявлено до бюджетного відшкодування у податкових деклараціях з податку на додану вартість за березень-квітень, червень-липень, листопад-грудень 2009 року, січень 2010 року суму податку у розмірі 417 345,00 грн., право на отримання якої виникло у попередніх звітних періодах, а отже, позивач втратив право на врахування вказаної суми у зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо безпідставності таких доводів податкового органу з огляду на наступне.
Як свідчать матеріали справи, 21.07.2010 р. позивач подав до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2010 року, у рядку 25 якої визначив суму, яка підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 35 947,00 грн.
20.08.2010 р. позивачем подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок та уточнюючий розрахунок суми бюджетного відшкодування, за якими сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 25 декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року) становить 749 174,00 грн.
Згідно з п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 цього Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Підпунктом 7.7.2 цього пункту встановлено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);
б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.
Системний аналіз наведених нормативних положень у їх сукупності дає підстави погодитись із висновками суду апеляційної інстанції, який обґрунтовано визначився із тим, що Закон України «Про податок на додану вартість» не обмежує право платника податку заявити до повернення суму бюджетного відшкодування часовими межами певного податкового періоду.
Враховуючи викладене, попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному податковому періоду, а залишок від'ємного значення податку на додану вартість після бюджетного відшкодування, включений до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, підлягає бюджетному відшкодуванню у будь-який з наступних звітних періодів у разі проведення розрахунків за товари в частині від'ємного значення податку на додану вартість.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо суми податкового кредиту позивача за відповідні періоди та не ставиться під сумнів факт оплати податку на додану вартість постачальникам у ціні придбаних товарів (робіт, послуг).
Відтак, обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».
Посилання податкового органу на наявність акту від 07.10.2009 р. №357/23-99/32650137, яким встановлено порушення позивачем п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.7.5 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за червень 2009 року у розмірі 1 691 032,30 грн. та завищення значення рядка 26 декларації з податку на додану вартість за липень та серпень 2009 року, як на підставу відмови у наданні бюджетного відшкодування у періодів, що перевірявся, спростовується відсутністю прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення за результатом вказаної перевірки.
Частиною другою ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
А відтак, оскільки під час розгляду даної справи відповідачем не було надано жодних належних доказів, які б свідчили про необґрунтованість та незаконність вимог позивача щодо повернення йому, заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість, підстав вважати, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції таким, що було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права немає.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 р. у справі №2а/0370/755/11 (42580/11/9104) залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.