21 липня 2014 року м. Київ К/9991/211/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді: Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08.06.2010 р.
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 р.
у справі №2а-1961/10/0870
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Континент»
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Континент» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 08.06.2010 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 р., позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано рішення відповідача, які викладені в листах від 22.02.2010 р. №2608/10-28 та від 16.03.2010 р. №3776/10/28, у решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету на користь позивача судовий збір у розмірі 4,53 грн.
Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судами норм матеріального права просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем було подано до податкової інспекції декларації з податку на додану вартість за січень 2010 року з додатками №1 та №5 на паперовому носії безпосередньо шляхом подання примірників декларації, що підтверджується проставленням штемпелю «отримано з попередженням про можливість невизнання».
22.02.2010 р. листом №2608/10-28 відповідачем повідомлено позивача про те, що декларації останнього за січень 2010 року оформлена з порушенням Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р №166, а саме: така декларації не відповідає вимогам п. 4.3 та п. 4.4 ст. 4 Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності латників податків та згідно п. 4.5 не визнана як податкова звітність.
09.03.2010 р. позивачем було надіслано поштою декларації з податку на додану вартість за лютий 2010 року з додатками №1 та №5, яку отримано 13.03.2010 р. вх. №6571, що підтверджено поштовим повідомленням про вручення.
Листом від 16.03.2010 р. відповідач повідомив позивача про те, що відповідно до абз. 5 пп.4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» та пп. 4.3 п. 4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, подана податкова декларація з на додану вартість за лютий 2010 року не визнана як податкова звітність оскільки не містить обов'язкових реквізитів.
З огляду на викладене, позивачем заявлено вимогу про визнання протиправними та скасування рішень, викладені в листах від 22.02.2010 р. №2608/10-28 та від 16.03.2010 р. №3776/10/28 та визнання податкової звітності поданою за січень та лютий 2010 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до абзацу першого пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.
Якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує норми абзацу першого цього підпункту, платник податків зобов'язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається заява на ім'я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті, а граничний десятиденний строк, встановлений для поштових відправлень підпунктом 4.1.7, не застосовується.
Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку.
За змістом абзацу п'ятого пп. 4.1.2 п. 4.1 цієї ж статті Закону податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. Отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.
Таким чином, наведеним нормативним положеннями передбачено вичерпний перелік підстав невизнання податкової звітності платника податків, яких у ході вирішення спору судами виявлено не було, з огляду на що, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанції.
На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення.
2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08.06.2010 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 р. у справі №2а-1961/10/0870 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.