28 серпня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, українця, середньою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 28.09.2011 року Оболонським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 309 КК України до штрафу у розмірі 850 гривень на користь держави;
- 01.08.2012 року Оболонськимрайонним судом м. Києва за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України, з іспитовим строком на 2 роки,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за апеляційними скаргами обвинуваченого та прокурора у провадженні на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 25 грудня 2013 року,
Вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 25 грудня 2013 року ОСОБА_7 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та йому призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано не відбуту частину покарання за вироком Оболонського районного ________________________________________________________
Справа №11-кп/796/247/2014 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_8
Категорія: ч. 2 ст. 186 КК України Доповідач ОСОБА_1
суду м. Києва від 01.08.2012 року і остаточно призначено ОСОБА_7 до відбуття 4 роки 6 місяців позбавлення волі.
По справі вирішено питання щодо речових доказів.
Як встановив суд у вироку, 14.09.2013 року біля 0 год. 15 хв. Павленк ОСОБА_9 , перебуваючи на території Київської міської клінічної лікарні №6, що розташована по пр. Комарова, 3 в м. Києві, та рухаючись по внутрішній території вищевказаного медичного закладу, побачив раніше незнайому йому ОСОБА_10 , яка рухалась позаду нього в попутному напрямку і при цьому спілкувалася по мобільному телефону.
В цей час у ОСОБА_11 виник умисел, направлений на повторне відкрите викрадення чужого майна, і реалізуючи свій намір, ОСОБА_12 підійшов до ОСОБА_10 та, скориставшись тим, що у останньої з руки випав мобільний телефон «Самсунг», вартістю 1781 гривень, в якому знаходилась сім-картка мобільного оператора «Лайф», вартістю 15 гривень, на рахунку якої грошей не було, підбіг і підняв його з землі та з викраденим майном з місця вчинення злочину зник, спричинивши потерпілій шкоду на загальну суму 1796 гривень.
В апеляційній скарзі обвинувачений, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію його дій, посилається на невідповідність призначеного судом покарання його особі внаслідок суворості, і просить змінити вирок суду, пом'якшивши його, та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 3 років позбавлення волі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом при призначенні йому покарання не знайдено підстав для застосування положень ст. 69 КК України, однак даний висновок суду належним чином не мотивований, та при цьому судом не враховано факт його сирітства, виховання в умовах інтернату для дітей із затримкою психічного розвитку, перебування на обліку Київського міського психо-неврологічного диспансеру № 103, його молодий вік, сприяння розкриттю злочину, добровільного з'явлення із зізнанням у скоєному, відсутність цивільного позову, пробачення скоєного з боку потерпілої, а також фактичне примирення з потерпілою, що, з урахуванням його щирого розкаювання, є підставами для призначення йому менш суворого покарання.
Також прокурор у провадженні подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, посилається на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості і просить скасувати вирок суду в частині призначеного покарання та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання не відбутої частини покарання за попереднім вироком, остаточно призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі.
В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що при призначенні ОСОБА_7 покарання судом не надано належної оцінки ступеню тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів, обставинам його вчинення та особі обвинуваченого, який раніше судимий за злочини середньої тяжкості, та маючи не зняту і не погашену в установленому законом порядку судимість, належних висновків для себе не зробив, та повторно, з корисливих мотивів, вчинив дане кримінальне правопорушення. Також вказує на наявність рецидиву злочинів, як на обставину, що обтяжує покарання, а тому вважає, що призначене судом покарання є недостатнім для виправлення обвинуваченого, перевиховання та попередження вчинення ним нових злочинів в подальшому.
Під час апеляційного розгляду кримінального провадження захисник ОСОБА_6 подав письмове клопотання про зарахування ОСОБА_7 строку перебування під вартою - 8 місяців 3 дні, як ј частини відбутого покарання за вироком Оболонського районного суду м. Києва від 01.08.2012 року, та застосування до нього ст. 6 Закону України «Про амністію».
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та захисника, які підтримали доводи апеляційної скарги обвинуваченого, заперечуючи проти апеляційної скарги прокурора, а також прокурора, який не підтримав апеляційну скаргу прокурора у провадженні, при цьому заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, вказуючи на законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому повторно, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, перевіреними судом, за згодою учасників судового розгляду, в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, і ніким з учасників судового розгляду не оспорюються. Тому колегія суддів не перевіряє їх відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України.
За встановлених судом фактичних обставин, кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК України є правильною і також в апеляційних скаргах не заперечується.
Всупереч тверджень апелянтів, міра покарання призначена ОСОБА_7 з дотриманням вимог ст.ст. 50, 65 КК України.
Так, при призначенні ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції, відповідно до ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів, а також дані про його особу, зокрема, що він раніше судимий і судимості в установленому порядку не погашені, не зайнятий суспільно-корисною працею. Належним чином враховано судом і пом'якшуючі покарання ОСОБА_7 обставини, такі як: щире каяття у вчиненні злочину і стан його здоров'я, та рецидив злочину, як обтяжуючу покарання обставину.
З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність призначити ОСОБА_7 покарання саме у виді позбавлення волі, так як його виправлення, перевиховання та попередження вчинення ним нових злочинів неможливе без ізоляції від суспільства, а з урахуванням того, що ОСОБА_7 не відбув покарання, призначене вироком Оболонського районного суду м. Києва від 01.08.2012 року, остаточне покарання визначив ОСОБА_7 на підставі ст. 71 КК України, частково приєднавши невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Підстав вважати призначене ОСОБА_7 покарання явно несправедливим, як внаслідок м'якості, так і надмірної суворості, як на те вказують апелянти, у колегії суддів немає.
Вочевидь, що всупереч доводів прокурора, при призначенні ОСОБА_7 покарання судом враховано, що ОСОБА_7 раніше судимий і вчинив злочин протягом невідбутої частини покарання за попереднім вироком, що й стало підставою для призначення обвинуваченому покарання у виді позбавленні волі, в тому числі із застосуванням ст. 71 КК України.
Також, на думку колегії суддів, безпідставними є посилання прокурора на необхідність посилення обвинуваченому покарання з урахуванням вчинення ОСОБА_7 злочину повторно та з корисливих мотивів, оскільки ці обставини знайшли своє відображення в кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 186 КК України.
Інші обставини, на які посилається прокурор, суд врахував при призначенні ОСОБА_7 покарання, а нових, що заслуговували б на увагу і які свідчать про м'якість призначеного ОСОБА_7 покарання, в апеляційній скарзі прокурора не приведено.
Також колегія суддів вважає безпідставними і доводи апеляційної скарги обвинуваченого про суворість призначеного йому покарання.
Так, вимоги обвинуваченого щодо врахування його сирітства, виховання в умовах інтернату для дітей із затримкою психічного розвитку, перебування на обліку Київського міського психо-неврологічного диспансеру №103, його молодого віку, сприяння розкриттю злочину, добровільного з'явлення із зізнанням у скоєному, відсутності цивільного позову, пробачення скоєного з боку потерпілої, фактичного примирення з потерпілою, як підстав для пом'якшення призначеного йому судом покарання, не можуть бути задоволені, оскільки вони не є тими обставинами, які в даному випадку істотно знижували б ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину та давали б підстави для висновку про можливість пом'якшення призначеного йому судом покарання із застосуванням ст. 69 КК України, зважаючи на те, що ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий і новий злочин ним вчинено протягом невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Тим більше, що стан здоров'я обвинуваченого було враховано судом при призначенні ОСОБА_7 покарання, яке призначено в мінімальних межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 186 КК України, а перебування ОСОБА_7 на обліку в психо-неврологічному диспансері об'єктивними даними кримінального провадження не підтверджено, до того ж за висновками судово-психіатричної експертизи №153 від 29.07.2014 року, на даний час ОСОБА_7 не виявляє ознак будь-якого психічного розладу, яке впливало б на його здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними. В наданих об'єктах експертизи відсутні відомості про наявність у ОСОБА_7 до періоду інкримінованого йому діяння будь-яких психічних розладів, які позбавляли б його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними. В період інкримінованого йому діяння ОСОБА_7 не виявляв ознак будь-якого психічного розладу і за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На даний час ОСОБА_7 за своїм психічним станом може усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_7 не потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру (а.п. 202-205).
За викладеним вище, не маючи інших приводів та підстав для скасування чи зміни вироку, визнаючи його законним та обґрунтованим, колегія суддів вважає за необхідне залишити вирок суду першої інстанції без зміни, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора у провадженні - без задоволення.
Що стосується клопотання захисника про зарахування ОСОБА_7 строку перебування під вартою - 8 місяців 3 дні, як ј частини відбутого покарання за вироком Оболонського районного суду м. Києва від 01.08.2012 року та застосування до нього ст. 6 Закону України «Про амністію», то воно не підлягає задоволенню, оскільки ст. 6 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року передбачена можливість скорочення невідбутої частини покарання засудженим, що відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк, в той час, як за вироком Оболонського районного суду м. Києва від 01.08.2014 року ОСОБА_7 на підставі ст.ст. 75, 76 КК України був звільнений відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -
апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора у провадженні залишити без задоволення, а вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 25.12.2013 року відносно ОСОБА_7 - без змін.
Судді:
______________________ _____________________ _____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3