Апеляційний суд міста Києва
1[1]
Справа № 33/796/827/2014
Категорія: ч. 1 ст. 483 МК України
Іменем України
13 серпня 2014 року м. Київ
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва Новов С.О., за участю: прокурора прокуратури Святошинського району м. Києва Свербиуса А.О.,представників Київської міжрегіональної митниці Борматової О.М., Грабчака П.В., особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_5 та її захисника ОСОБА_6, розглянувши матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 06 червня 2014 року,
Постановою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 06 червня 2014 року, директора ТОВ «ВІВАТІМПОРТ»
ОСОБА_5, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Красне, Скадовського району Херсонської області, зареєстровану та проживаючу за адресою: АДРЕСА_1,
визнано винною у порушенні митних правил, передбачених ч. 1 ст. 483 МК України, з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 100 відсотків вартості товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил, що складає 206 367.35 гривень з конфіскацією цих товарів, а саме «світильники та комплектуючі до них, радіатори та комплектуючі до них» вагою брутто 9488.55 кг., загальною вартістю 25 818.51 дол. США, наведених в інвойсі № ЕХ-0012 від 27.06.2013.
Як зазначено в постанові судді, з посиланням на протокол № 0174/10000/14 про порушення митних правил від 12 березня 2014 року, 05.07.2013 в зоні діяльності Ягодинської митниці з Польщі на митну територію України автомобільним транспортом, р.н. НОМЕР_1/НОМЕР_2 на підставі товаросупровідних документів: міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 278062 від 04.07.2013, книжки МДП № ХН72953944 від 04.07.2013 та інвойсу № ЕХ-0012 від 27.06.2013 переміщено товари «світильники та комплектуючі до них, радіатори опалення та комплектуючі до них», вагою 9488.55 кг., загальною вартістю 25818.51 дол. США.
Відповідно до товаросупровідних документів одержувачем товарів є ТОВ «ВІВАТІМПОРТ» (ЄДРПОУ 38490763, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 28), а продавцем та відправником товарів - компанія «МАХІМUS BUSINESSLTD» (IFI, 25 CrightonPlace, Edinburgh, EH7 4NYUnited Kingdom, Великобританія).
Товари поставлені на виконання умов контракту № ЕХ-08-05-13 від 08.05.2013, укладеного між ТОВ «ВІВАТІМПОРТ» та компанією «МАХІМUS BUSINESSLTD» (Великобританія) на умовах поставки СІР Київ.
09.07.2013 товари, заявлені до митного оформлення в Київській міжрегіональній митниці Міндоходів («митний пост «Західний») в режимі ІМ-40 за МД № 100250000/2013/063042, оформлено та випущено у вільний обіг.
06.09.2013 відповідно до законодавства України з питань митної справи, зокрема ст. 567 МК України, Київською міжрегіональною митницею Міндоходів з метою перевірки законності ввезення товарів на митну територію України, до Департаменту митної справи Міндоходів ініційовано направлення запиту до митних органів Великобританії.
10.12.2013 отримано відповідь митних органів Великобританії, з якої встановлено, що компанія «МАХІМUS BUSINESSLTD» є ліквідованою та з 17 травня 2013 року виключена з реєстру.
Таким чином, на час поставки товарів, враховуючи ліквідацію компанії «МАХІМUS BUSINESSLTD», контракт ЕХ-08-05-13 від 08.05.2013 був фактично не дійсним, а інвойс № ЕХ-0012 від 27.06.2013, який є невід'ємною частиною контракту та його Доповненням (специфікацією), виданий ліквідованою компанією (стороною зовнішньоекономічного контракту), яка не є здатною до укладення контракту.
У зв'язку з цим, за висновками митного органу та суду, товари загальною вартістю 25818,51 дол. США, що згідно курсу Національного банку України на день переміщення (05.07.2013) становить 206 367,35 грн., були переміщені через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, шляхом подання як підстави для переміщення товарів документів, що містять неправдиві відомості щодо відправника та продавця товарів, що є порушенням митних правил, відповідальність за яке, передбачена ст. 483 МК України.
Не погоджуючись з прийнятим суддею рішенням, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану нею постанову, а провадження по справі закрити.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності посилається на те, що вказана постанова є незаконною, оскільки була прийнята судом з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, як зазначає апелянт, відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 483 МК України, об'єктивною стороною зазначеного правопорушення є дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України, що передбачає активну поведінку особи.
Суб'єктивна сторона правопорушення передбачає наявність прямого умислу, тобто особа винна у скоєнні цього правопорушення чітко розуміє та усвідомлює обставини і характер незаконного переміщення товарів, предметів і речовин через митну територію України і прагне їх ввезти на територію України або вивезти, з порушенням встановленого поряду.
Ст. 257 МК України сформульоване поняття «декларування», яке включає в себе заявлення за встановленою формою точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Відповідно до вимог, передбачених ст.ст. 265, 266 МК України, зазначення таких відомостей покладається на декларанта, який може здійснювати декларування товарів комерційного призначення самостійно або уповноважувати інших осіб на здійснення декларування від свого імені. При цьому особа, уповноважена на декларування товарів комерційного призначення від імені декларанта, має такі самі обов'язки, права і несе таку саме відповідальність, що й декларант.
Декларування товарів під час митного оформлення, як зазначається в апеляційній скарзі, здійснював ОСОБА_7, що підтверджено карткою Київської регіональної митниці щодо обліку особи, яка здійснює операції з товарами.
У зв'язку з цим, ОСОБА_5 звертає увагу на те, що вона будь-яких дій щодо незаконного переміщення товару об'єктивно не вчиняла та умислу на вчинення таких дій не мала, оскільки матеріали справи не містять доказів, на основі яких у визначеному законом порядку було б можливо стверджувати про вчинення дій, відповідальність за які передбачена ст. 483 МК України.
Крім цього, як вважає апелянт, протокол про порушення митних правил, який було складено відносно неї, не в повній мірі відповідає вимогам ст. 494 МК України, а обставини про подання нею, ОСОБА_5, документів, як підстави для переміщення товарів, що мають ознаки підробки є такими, що не підтверджені належними доказами, а тому факти встановлені судом суперечать матеріалам справи.
Що ж стосується письмового повідомлення митних органів Великобританії, то апелянт вважає, що митним органом не надано належних доказів про ліквідацію компанії згідно законодавства Великобританії.
Заслухавши пояснення особи, притягнутої до адміністративної відповідальності та її захисника на підтримку апеляційної скарги; пояснення прокурора та представників митного органу, які заперечували проти скарги та просили залишити постанову суду без змін;перевіривши матеріали адміністративної справи та доводи апеляційної скарги, вважаю, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
У відповідності до ч. 1 ст. 486 МК України, серед завдань провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, а також її вирішення з дотриманням вимог закону.
При розгляді кожної справи, як це передбачено ст. 489 МК України та ст. 280 КУпАП, суддя зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Постанова суду, винесена за результатами розгляду справи, повинна ґрунтуватись на доказах, які були оцінені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, а також нормах матеріального права.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи та оскаржуваної постанови, при її винесенні вищезазначені вимоги закону дотримані не були.
Так, за змістом ч.1 ст. 458 МК України, порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення,а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.
Суб'єктами адміністративної відповідальності за порушення митних правил, як це передбачено ч. 2 ст. 459 МК України, можуть бути громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку, а при вчиненні порушень митних правил підприємствами - посадові особи цих підприємств.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 483 МК України полягає у переміщенні або діях, спрямованих на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві відомості щодо найменування товарів, їх ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача, кількості вантажних місць, їх маркування та номерів, неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості.
З суб'єктивної сторони дії, передбачені ч. 1 ст. 483 МК України, характеризуються наявністю прямого умислу, оскільки особа, яка переміщує або вчиняє дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, повинна чітко розуміти та усвідомлювати обставини і характер незаконного переміщення товарів через митний кордон України, з приховуванням від митного контролю, передбаченим вказаною нормою способом та прагне зробити це саме таким шляхом, незалежного від того яку мету вона переслідує.
Визнаючи ОСОБА_5 винною у порушенні митних правил, передбачених ч. 1 ст. 483 МК України, яке полягає у переміщенні товарів комерційного призначення на загальну суму 206367,35 грн. через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, шляхом подання, як підстави для переміщення цих товарів документів, що мають ознаки підробки, містять неправдиві відомості щодо відправника, одержувача та неправдиві відомості, необхідні для визначення митної вартості товарів, суд у своїй постанові не тільки не навів доказів, які б підтверджували вищенаведені обставини, а й взагалі не вказав, які саме дії вчинила безпосередньо ОСОБА_5, пов'язані з переміщенням товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, у тому числі щодо подання документів, які містять в собі відомості, що не відповідають дійсності.
Так, висновки суду щодо фактичних обставин справи та вини ОСОБА_5 у порушенні митних правил, передбачених ч. 1 ст. 483 МК України ґрунтуються лише на письмовій відповіді митних органів Великобританії, в якій зазначається про те, що компанія «МАХІМUS BUSINESSLTD» є ліквідованою та з 17 травня 2013 року виключена з реєстру.
Саме на підставі цього документу суд зробив висновок про те, що на час поставки товарів, контракт ЕХ-08-05-13 від 08.05.2013 був фактично не дійсним, а інвойс № ЕХ-0012 від 27.06.2013, який є невід'ємною частиною контракту та його Доповненням (специфікацією), виданий ліквідованою компанією (стороною зовнішньоекономічного контракту), яка не є здатною до укладення контракту.
Однак такі висновки не можуть бути визнані обґрунтованими, виходячи з наступного.
По-перше, навіть якщо припустити, що компанія «МАХІМUS BUSINESSLTD» дійсно є ліквідованою та виключеною з реєстру 17 травня 2013 року, це не означає, що укладені нею до цієї дати контракти є недійсними або втратили юридичну силу.
Принаймні питання про цивільну правоздатність компанії «МАХІМUS BUSINESSLTD», тобто про її цивільні права та обов'язки, у тому числі при укладанні зовнішньоекономічного контракту ЕХ-08-05-13 від 08.05.2013 року, не були предметом судового дослідження, а тому суд не мав відповідних правових підстав для будь-яких висновків з цього приводу.
По-друге, повідомлення митних органів Великобританії про ліквідацію та виключення з реєстру компанії «МАХІМUS BUSINESSLTD», так само як і положення ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», не давало суду достатніх підстав для висновку про те, що контракт ЕХ-08-05-13 від 08.05.2013, на час поставки товару, фактично був не дійсним, оскільки, у відповідності до вимог ст. 6 зазначеного вище Закону, зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним лише у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.
У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що контракт ЕХ-08-05-13 від 08.05.2013 визнано судом недійсним, а даних, які містяться в повідомленні митних органів Великобританії недостатньо для того, щоб зробити висновок про те, що компанія «МАХІМUS BUSINESSLTD» після 17 травня 2013 року не мала права вчиняти будь-які дії, пов'язані з виконанням вказаного вище контракту, у тому числі щодо видачі інвойсів.
По-третє, незалежно від того, була чи ні припинена цивільна правоздатність компанії «МАХІМUS BUSINESSLTD» після 17 травня 2013 року, найменування цієї компанії, зазначене в інвойсі № ЕХ-0012 від 27.06.2013 року, як відправника перерахованих у ньому товарів, не може бути визнане таким, що не відповідає дійсності, оскільки об'єктивно це нічим не підтверджено.
Навпаки, наявні у справі документи, які були представлені митним органам України, свідчать про те, що всі зазначені в них відомості відповідали дійсності та містили достатньо інформації для проведення відповідних митних процедур та випуску товарів у вільний обіг.
До цього слід також додати, що відповідно до ч. 3 і 5 ст. 265 МК України, підприємства можуть бути декларантами, за умови перебування їх на обліку в митних органах України. Декларант може здійснювати декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення самостійно або уповноважувати інших осіб на здійснення декларування від свого імені.
У зв'язку з цим, як обґрунтовано зазначається в апеляційній скарзі ОСОБА_5, вона не вчиняла будь-яких дій, спрямованих на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, у тому числі дій, підтверджуючих наявність у неї умислу на подання митному органу документів, що містять неправдиві відомості щодо відправника товару, які б утворювали об'єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України, оскільки, в даному конкретному випадку, обов'язки декларанта при здійсненні митного оформлення товару здійснювала уповноважена на роботу з митницею особа (ОСОБА_7), яка, відповідно до вимог, передбачених ч. 5 ст. 266 цього ж Кодексу, має такі самі обов'язки, права і несе таку саму відповідальність, що й декларант.
Тобто, навіть якщо припустити, що товари, зазначені в інвойсі № ЕХ-0012 від 27.06.2013 року на загальну суму 25818.51 дол. США були переміщені через митний кордон України, з прихованням від митного контролю, шляхом подання як підстави для переміщення товарів документів, що містять неправдиві відомості щодо відправника, директор ТОВ «ВІВАТІМПОРТ»ОСОБА_5, у даному конкретному випадку, не могла бути притягнутою до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 483 МК України, оскільки особисто вона не являлась декларантом та не надавала і не могла надати митному органу неправдиві відомості щодо відправника цих товарів.
Більш того, ні в протоколі № 0174/10000/14 про порушення митних правил від 12 березня 2014 року, який було складено відносно ОСОБА_5, ні в постанові суду, яка була винесена за результатами розгляду матеріалів справи про порушення митних правил не зазначено про те, на підставі яких саме норм законодавства України, ОСОБА_5, так само як і директор будь-якого іншого підприємства, яке займається зовнішньоекономічною діяльністю, була зобов'язана, після укладання контракту з іноземним партнером на поставку товарів комерційного призначення, перевіряти його правоздатність під час кожної окремої поставки, в межах строку дії цього контракту.
Відповідно до вимог законодавства України, зокрема ч. 4 ст. 90 ЦК України, у разі зміни свого найменування юридична особа крім виконання інших вимог, встановлених законом, зобов'язана повідомити про це всім особам, з якими вона перебуває у договірних відносинах. Тобто, про будь-які зміни, які можуть вплинути на виконання цивільно-правових зобов'язань, у тому числі по зовнішньоекономічному контракту, сторони повинні своєчасно повідомляти один одного, а не отримувати таку інформації за власною ініціативою з офіційних чи інших джерел.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що постанова суду від 06 червня 2014 року, відповідно до якої ОСОБА_5 було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, передбачених ч. 1 ст. 483 МК України, не може бути визнана законною та обґрунтованою, а тому вказана постанова підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в її діях складу зазначеного адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 530, 531 МК України, а також ст. ст. 247, 294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Постанову судді Солом'янського районного суду м. Києва від 06 червня 2014 року, якою ОСОБА_5 визнано винною у порушенні митних правил, передбачених ч.1 ст. 483 МК України - скасувати, а провадження по справі закрити у зв'язку з відсутністю в її діях складу зазначеного адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Апеляційного суду міста Києва
С.О.Новов
Головуючий у 1-й інстанції - суддя Коробенко С.В.