ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
Вн. №27/137
м. Київ
11 серпня 2014 року 13:06 № 826/5979/14
за позовом Громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2
до Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ"
про визнання протиправними дій , зобов'язання вчинити дії
Суддя О.В.Головань
Секретар О.В.Островська
Представники:
Від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_4 - п/к
Від відповідача: Хужин К.А. - п/к (дов. від т14.01.14 р.)
Обставини справи:
Позовні вимоги заявлені про
визнання незаконним та свавільним затримання громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 у транзитній зоні Міжнародного аеропорту "Бориспіль" у період з 22 січня 2014 року по 28 січня 2014 року;
визнання рішення про відмову в перетинанні кордону стосовно громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 від 22.01.14 р. неправомірним та незаконним;
стягнення з державного бюджету на користь громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 відшкодування завданої йому моральної шкоди, спричиненої незаконними діями та рішеннями Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" у розмірі 16 000 грн.
В судовому засіданні 11.08.14 р. оголошено резолютивну частину постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
Громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 ввечері 21.01.14 р. прибув до Міжнародного аеропорту "Бориспіль" рейсом з Лівану. При собі мав паспорт громадянина Сирійської Арабської Республіки для виїзду за кордон та дійсну візу, видану для одноразового візиту до України Українським посольством в Лівані (дійсна з 14.01.14 р. по 26.04.14 р.)
ОСОБА_2 не був допущений на територію України працівниками Державної прикордонної служби України (Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ") в ніч з 21 та 22 січня 2014 р. у зв'язку з тим, що 21.01.14 р. ОКПП "Київ" прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства, прийнятого на підставі ч. 1 ст. 8 п. 4 Закону України "Про прикордонний контроль" (непідтвердження мети запланованого перебування на території України).
Після прийняття вказаного рішення ОСОБА_2 був поміщений до транзитної зони терміналу, де він пробув до 28.01.14 р., коли його було супроводжено до Київського обласного управління Державної міграційної служби України для складання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач - Громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 - вважає рішення та дії працівників Державної прикордонної служби України протиправними з таких підстав.
Позивач зазначає, що в нього були законні підстави для перебування на території України, оскільки у закордонному паспорті була проставлена віза, і підстави не допускати його на територію України були відсутні.
В судовому засіданні позивач пояснив, що знав ім'я та по-батькові особи, яка оформила запрошення для в'їзду на територію України, а також номер телефону, і вказана особа його чекала у аеропорту, проте, працівники прикордонної служби не скористалися наданим телефонним номером, щоб цю особу розшукати та підтвердити законність мети перебування позивачу в Україні.
В даному випадку мета перебування була приватна, тому встановити відповідність мети законному перебуванню неможливо, що свідчить про протиправність дій працівників прикордонної служби та рішення про відмову у перетині кордону.
Також позивач посилається на те, що навіть за відсутності візи він мав право звернутися з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на території України, тому мав бути допущений на територію України в будь-якому випадку.
Протягом семи діб позивач знаходився у транзитній зоні Аеропорту "Бориспіль" без належних умов утримання - харчувався у буфеті за власний рахунок, був позбавлений можливості скористатися душем, тощо.
Перебування у транзитній зоні позивач вважає позбавленням волі в контексті ст. 5 Європейської конвенції з прав людини, оскільки він перебував під ефективним контролем прикордонників, був позбавлений можливості вільного пересування та не міг покинути транзитну зону (Нолан і К. Проти Росії, №2512/04 від 12.02.09 р., пар. 95, Шамса проти Польщі, №№45355/99 і 45357/99, 27.11.03 р. пар. 45).
Затримання позивача було незаконним, оскільки не відповідає процедурі, встановленій законом, що також є порушенням ст. 5 Конвенції (Осипенко проти України, №4634/04, пар. 50, А. та інші проти Сполученого Королівства, №3455/05, пар. 164, 19.02.09р.).
Крім того, позивач посилається на ту обставину, що працівники прикордонної служби не приймали у нього заяви про визнання біженцем або особою без громадянства, що є відмовою у доступі до процедури визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та є порушенням ст. 3, 13 Конвенції.
У зв'язку з незаконним затриманням позивачу завдано моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 16 000 грн. (по 2000 грн. за кожен день затримання).
Відповідач - Окремий контрольно-пропускний пункт "Київ" - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.
Відповідач зазначив, що під час здійснення прикордонного контролю першої лінії позивач не зміг назвати особу, яка оформила запрошення позивача до України, у зв'язку з чим було прийнято рішення про здійснення щодо позивача контролю другої лінії шляхом проведення з ним співбесіди працівником прикордонної служби в окремому приміщенні.
Під час проведення співбесіди (англійською мовою) позивач не зміг підтвердити мету запланованого перебування, зокрема, позивач не зміг пояснити, хто такий ОСОБА_7, де він проживає, які його контактні дані.
Позивач не зазначав про бажання отримати статус біженця та про наявність будь-яких загроз його перебування в Сирії. Проти повернення до Лівану не заперечував.
На виконання ст. 14 Закону України "Про прикордонний контроль" позивачу було відмовлено у перетині державного кордону, про що прийняте відповідне рішення, копію якого вручено позивачу під розписку.
Згідно ст. 14 Закону у випадку прийняття рішення про відмову у перетині кордону іноземцю або особі без громадянства уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону наказує перевізникові вивезти цих осіб в держану, з якої їх було привезено, або знайти інший спосіб вивезення зазначених осіб за межі території України.
У разі неможливості негайного повернення вказані особи перебувають у пункті пропуску через державний контроль до їх повернення.
Саме вказана процедура і була дотримана щодо позивача, тоді як жодного затримання позивача не відбулося.
Відповідач заперечує проти ототожнення режиму контролю у транзитній зоні аеропорту з охороною затриманих.
За відсутності протиправності у діях та рішеннях відповідача відсутні підстави для висновку про завдання позивачу моральної шкоди та її відшкодування.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають до часткового задоволення з таких підстав.
Згідно Закону України "Про статус іноземців та осіб без громадянства" -
приймаюча сторона - зареєстровані в установленому законом порядку українські підприємства, установи та організації, представництва (філії) іноземних підприємств, установ, організацій, представництва міжнародних організацій, а також фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства), які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України у зв'язку з навчанням, стажуванням, роботою, або на інших законних підставах, та запрошують чи приймають іноземців та осіб без громадянства (ст. 1);
іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України (ст. 9);
Іноземці та особи без громадянства, яким не дозволяється в'їзд в Україну, при спробі в'їзду в Україну в пункті пропуску через державний кордон України не перетинають державний кордон України та в найкоротший строк повертаються в державу, з якої вони прибули, або в державу, яка видала паспортний документ.
У разі неможливості негайного повернення іноземця або особи без громадянства вони перебувають у пункті пропуску через державний кордон України до їх повернення (ст. 14);
В'їзд в Україну та виїзд з України здійснюється: іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України (ст. 15).
Згідно Закону України "Про прикордонний контроль" -
6) контроль другої лінії - заходи щодо додаткового вивчення наявності законних підстав для перетинання державного кордону України особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів;
8) контроль першої лінії - заходи щодо перевірки в мінімально необхідному обсязі з метою визначення наявності законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами та переміщення через нього вантажів;
14) перевірка документів - дослідження уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України паспортного та інших документів фізичних осіб, які перетинають державний кордон, з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі, а також дослідження за результатами оцінки ризиків документів, що стосуються транспортних засобів, вантажів;
16) підтверджуючі документи - документи, що підтверджують факт туристичного бслуговування, навчання, стажування, працевлаштування, лікування в Україні, бронювання або оплату житла, харчування в Україні та повернення до держави свого громадянства або постійного місця проживання, або до третьої держави (у разі необхідності - інші документи, що підтверджують мету та умови перебування в Україні);
19) режим у пунктах пропуску через державний кордон - порядок перебування і пересування всіх осіб і транспортних засобів у межах території прикордонних залізничних і автомобільних станцій, морських і річкових портів, аеропортів і аеродромів, відкритих для міжнародного сполучення, а також здійснення іншої діяльності, пов'язаної з пропуском через державний кордон осіб, транспортних засобів та вантажів, який встановлюється наказом начальника органу охорони державного кордону, погодженим з органом доходів і зборів та керівником підприємства, на території якого розміщено пункт пропуску через державний кордон (ст. 1);
Паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон (ст. 7);
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну за умови: 1) наявності в нього дійсного паспортного документа; 2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в'їзду в Україну; 3) наявності в нього в'їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України; 4) підтвердження мети запланованого перебування; 5) наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.
Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в'їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Недотримання іноземцем, особою без громадянства умов перетинання державного кордону на в'їзд в Україну не перешкоджає можливості розгляду в установленому законом порядку питання щодо надання йому притулку чи визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні (ст. 8);
Прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в'їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.
Процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки: 1) паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи; 2) наявності чи відсутності у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону в'їзду в Україну та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон; 3) відміток про перетинання державного кордону в паспортному документі іноземця або особи без громадянства.
Процедура здійснення контролю другої лінії проводиться за результатами аналізу та оцінки ризиків під час виконання процедури контролю першої лінії, якщо в уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України виникли сумніви щодо виконання іноземцем або особою без громадянства умов в'їзду в Україну, та передбачає: 1) встановлення місць відправлення та призначення, мети та умов запланованого перебування з проведенням у разі необхідності перевірки відповідних підтверджуючих документів і співбесіди; 2) з'ясування наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України.
Іноземцям та особам без громадянства, щодо яких проводиться процедура здійснення контролю другої лінії, надається інформація про мету такої перевірки українською та англійською мовами або мовою держави, що межує з Україною, із зазначенням права іноземця або особи без громадянства звертатися з проханням назвати прізвища або службові особисті номери уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, які проводять додаткові перевірки, назву пункту пропуску через державний кордон і дату перетинання державного кордону (ст.9);
Іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України "Про звернення громадян" або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
У разі якщо іноземці, особи без громадянства, яким відмовлено у перетинанні державного кордону при в'їзді в Україну, були привезені в пункт пропуску через державний кордон перевізником, уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону: 1) наказує перевізникові вивезти іноземців, осіб без громадянства в державу, з якої їх було привезено, або в державу, яка видала паспортний документ, або знайти інший спосіб вивезення зазначених осіб за межі території України; 2) до подальшого вивезення іноземців, осіб без громадянства, яким було відмовлено у перетинанні державного кордону при в'їзді в Україну, вживає належних заходів щодо запобігання їх незаконному перетинанню державного кордону (ст. 14).
В даному випадку згідно наявних у справі матеріалів та пояснень учасників по справі громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 прибув 21.01.14 р. до Міжнародного аеропорту "Бориспіль" рейсом з Лівану, маючи при собі документи для легального перетину державного кордону згідно ст. 9 Закону України "Про статус іноземців та осіб без громадянства" та ст. 8 Закону України "Про прикордонний контроль" - паспортний документ та візу, які були пред'явлені службовій особі прикордонної служби при здійсненні контролю першої лінії.
Відповідно, службові особи прикордонної служби здійснювали щодо позивача процедуру прикордонного контролю в загальному порядку як щодо іноземця, який бажає потрапити на територію України, у зв'язку з чим ними були застосовані процедури першої та другої лінії контролю.
Також, як з'ясовано під час розгляду справи, позивачем крім закордонного паспорту та візи (типу "С", мета поїздки - 03 приватна) пред'явлено запрошення від громадянина України ОСОБА_7, який мешкає у м. Києві.
Вказаних документів достатньо для надання дозволу на перетин державного кордону України в розумінні ст. 9 Закону України "Про прикордонний контроль".
Щодо перевірки підтвердження мети запланованого перебування суд зазначає наступне.
Оскільки позивачем надано запрошення з зазначенням особи, яка його оформила, та її адреси, вказаного достатньо для належного підтвердження мети запланованого перебування в даному випадку, оскільки зазначений у візі тип - приватна - виключає можливість більш детального встановлення мети перебування. Той факт, що позивач не міг точно вимовити повністю ім'я, по-батькові та прізвище вказаної особи, не може бути підставою для висновку про неналежне підтвердження мети перебування.
За таких обставин, на думку суду, рішення від 21.01.14 р. ОКПП "Київ" про відмову у перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства, прийняте на підставі ч. 1 ст. 8 п. 4 Закону України "Про прикордонний контроль" (непідтвердження мети запланованого перебування на території України), не може бути визнане обґрунтованим та підлягає скасуванню.
В той же час, суд зазначає, що згідно ст. 9 Закону особі, щодо якої проводиться процедура здійснення контролю другої лінії, надається інформація про мету такої перевірки українською та англійською мовами або мовою держави, що межує з Україною. Співбесіда з позивачем проводилася за допомогою перекладача з англійської мови; забезпечувати послуги перекладача з іншої мови, якою вільно володіє позивач, працівники прикордонної служби не були зобов'язані.
Згідно пояснень позивача, наданих у судовому засіданні, він зрозумів мету проведення контролю другої лінії та надав всю наявну у нього інформацію.
Також позивачу було вручено копію рішення про відмову в перетині кордону, що ним підтверджено в судовому засіданні, проте, вона була ним втрачена.
За таких обставин у суду відсутні підстави для висновку про порушення відповідачем вимог ст. 9, 14 Закону щодо забезпечення позивачу перекладача та видачі копії оскаржуваного рішення.
Окремо суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на стадії проходження першої та другої лінії контролю.
Натомість, маючи законні підстави для перетину кордону, позивач первісно наміру звертатися з такою заявою не мав.
Згідно пояснень позивача, він звертався до працівників прикордонної служби з проханням подати відповідну заяву під час перебування у транзитній зоні.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, твердження позивача не спростував.
За таких обставин суд дійшов висновку про допущення працівниками прикордонної служби протиправної бездіяльності щодо неприймання заяви позивача про біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту під час перебування у транзитній зоні.
Як встановлено під час розгляду справи, після прийняття рішення про відмову у перетині державного кордону позивача було поміщено до транзитної зони Аеропорту "Бориспіль" без будь-якого документування вказаної процедури, оскільки чинним законодавством України це не передбачено.
Зокрема, щодо позивача не приймалися рішення про затримання або інше обмеження свободи пересування в будь-якій формі, тоді як він знаходився в транзитній зоні в порядку ст. 14 Закону для надання можливості перевізнику повернути його до країну вильоту.
Обмеження свободи пересування у транзитній зоні поширюється на всіх осіб, які в ній знаходяться, оскільки це є зона з особливим режимом пропуску через державний кордон.
Згідно ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ч. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої проводиться процедура депортації або екстрадиції.
В даному випадку в розумінні ст. 5 Конвенції мав місце випадок затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну, при чому, процедура такого затримання законодавством України не визначена.
Згідно case of Amuur v. France (Application no. 19776/92, пар. 42-43), case of Nolan and K. v. Russia (Application no. 2512/04, пар. 93) -
проголошуючи право на свободу, пар. 1 ст. 5 має на увазі фізичну свободу особи; її мета - забезпечити неможливість позбавлення свободи в свавільний спосіб. З іншого боку, це пов'язане не лише з простим обмеженням у свободі пересування; такі обмеження регулюються ст. 2 протоколу №4. Для того, щоб визначити, чи була особа "позбавлена волі" в розумінні ст. 5, відправною точкою має бути конкретна ситуація, і має бути взято до уваги всі критерії, такі як тип, тривалість, наслідки і спосіб реалізації заходу. Різниця між позбавленням волі та її обмеженням полягає лише у ступені та інтенсивності, але не у природі заходу.
Тримання іноземців у міжнародних зонах передбачає обмеження свободи, яке не може повною мірою порівнюватися з затриманням у центрах тримання іноземців, які очікують рішення щодо депортації. Таке утримання, що супроводжується заходами щодо нагляду, допускається лише для запобігання незаконній міграції та має співвідноситися з міжнародними зобов'язаннями, зокрема, згідно Женевської конвенції 1951 р. щодо статусу біженців та Європейської конвенції з прав людини. Законний інтерес держави запобігти частим спробам незаконної міграції не повинен позбавляти шукачів притулку захисту згідно вказаних конвенцій.
З врахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що тримання позивача в транзитній зоні Аеропорту "Бориспіль" у період з 22 січня 2014 р. по 28 січня 2014 р. було фактичним позбавленням волі в розумінні ст. 5 Конвенції; таке затримання позивача не врегульовано законодавством.
Окремо суд зазначає, що в даному випадку позивач прибув до Аеропорту "Бориспіль" для в'їзду на територію України за запрошенням конкретної особи, яка мала вжити заходи у випадку відмови позивачу у в'їзді на територію України до встановлення обставин затримання позивача у аеропорту, а після з'ясування підстав затримання - повідомити про ситуацію, що склалася, установи та організації, що можуть надати правову допомогу в такій ситуації.
За сучасного рівня заходів зв'язку та можливостей отримання інформації звернення до відповідних установ та організацій (в тому числі, до Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців) могло мати місце протягом наступного дня після відмови позивачу у в'їзді - 22 січня 2014 р., що не призвело б до необхідності позивачу проводити у транзитній зоні аеропорту сім діб по 28 січня 2014 р. включно.
За таких обставин суд не вважає за можливе задовольнити позовні вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки його тривале перебування у транзитній зоні аеропорту (більше, ніж достатньо часу для забезпечення позивача необхідною правовою допомогою) та спричинена цим моральна шкода викликана, насамперед, невжиттям належних заходів приймаючою стороною щодо з'ясування місця перебування позивача.
На підставі вищевикладеного, ст. 160-163, 186 КАС України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати протиправним затримання Громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 у транзитній зоні Міжнародного аеропорту "Бориспіль" у період з 22 січня 2014 р. по 28 січня 2014 р.
3. Визнати незаконним та скасувати рішення Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" від 21.01.14 р. про відмову у перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства щодо відмови у перетинанні кордону Громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з державного бюджету України на користь на користь Громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 73, 08 грн. судового збору.
6. Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 КАС України.
Суддя О.В. Головань
Повний текст постанови
виготовлено і підписано 18.08.14 р.