Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі
головуючого ОСОБА_6,
суддів ОСОБА_7, ОСОБА_8,
за участю прокурора ОСОБА_9, засудженого ОСОБА_1,потерпілої ОСОБА_2,
розглянула в судовому засіданні 21 серпня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь в розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, потерпілої ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_1 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 серпня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27 листопада 2013 року.
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 серпня 2013 року засуджено
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 7 вересня 2011 року за ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 365 КК України на 6 років позбавлення волі,
засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України на 10 років позбавлення волі.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27 листопада 2013 року суду вказаний вирок суду щодо ОСОБА_1 скасовано та звільнено останнього від кримінальної відповідальності за вчинення злочину передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України на підставі ст.ст. 49, 106 КК України, а справу щодо нього на підставі ст. 11-1 КПК України в редакції 1960 року у зв'язку із закінченням строків давності провадженням - закрито.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за те, що він 22.08.2003 після 19 години, як оперативний черговий лінійного відділу міліції на станції Фастів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України на південно-західній залізниці, знаючи, що відповідно до інструкції з організації діяльності чергових частин органів та підрозділів внутрішніх справ України, направленої на захист інтересів суспільства та держави від протиправних посягань, вхід до зали оперативного управління чергової частини ОВС, двері якої повинні бути постійно замкненими, заборонено всім посадовим особам ОВС та МВС, крім зазначених в Іструкції, в порушення вимог вказаної Інструкції, з невстановлених слідством причин перебував у приміщенні чергової частини лінійного відділу на станції Фастів ГУ МВС України на Південно-Західній залізниці, що розташовувалася у підвальному приміщенні залізничного вокзалу на станції Фастів за адресою: вул. Шевченка, 41 м. Фастів, Київської області.
Цього ж дня приблизно о 20 годині до приміщення чергової частини лінійного відділу на станції Фастів ГУ МВС України на Південно-Західній залізниці був доставлений мешканець м. Вишневе, Київської області - ОСОБА_5 та поміщений в кімнату затриманих та доставлених в черговій частині.
Будучи поміщеним у кімнату для затриманих та доставлених, ОСОБА_5 почав голосно висловлювати обурення з приводу дій працівників міліції, зокрема, його затримання та доставки до відділу міліції. При цьому ОСОБА_5 нецензурно висловлювався на адресу працівників міліції, кричав, що його незаконно зняли з потяга, вимагав відпустити, так як рушає його потяг і погрожував працівникам міліції неприємностями по роботі.
Обурений поведінкою ОСОБА_5, з метою її припинення у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, направлений на заподіяння ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень шляхом нанесення ударів у життєво важливі органи. Для реалізації цього злочинного умислу ОСОБА_1 в порушення Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку, використав гумовий кийок, здобутий у невстановлений слідством спосіб.
Усвідомлюючи протиправність своїх дій, з мотивів припинення дій ОСОБА_5 та маючи на меті спричинити останньому тілесні ушкодження, ОСОБА_1 зайшов в кімнату для затриманих та доставлених і наніс ОСОБА_5 один удар гумовим кийком в обличчя. При цьому, ОСОБА_1 усвідомлював, що наносить удар у життєво важливий орган, в результаті чого ОСОБА_5 можуть бути спричинені тяжкі тілесні ушкодження, а також передбачав настання від них смерті потерпілого.
Від одержаного удару у ОСОБА_5 пішла кров та він упав на підлогу кімнати для затриманих та доставлених, але продовжував нецензурно висловлюватися на адресу працівників міліції.
ОСОБА_1, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на заподіяння ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень, став наносити останньому удари ногою в праву частину голови, у верхню частину тулубу справа, а після цього залишив кімнату для затриманих та доставлених.
Внаслідок безпосередньо нанесених ОСОБА_1 ударів гумовим кийком по обличчю та ногами, по голові та верхній частині тулуба справа, потерпілому ОСОБА_5 заподіяні тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких, що спричинили смерть ОСОБА_5
Таким чином, протиправні дії ОСОБА_1, що виразилися у нанесенні тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_5, знаходяться у прямому причинному зв'язку із настанням смерті потерпілого.
У касаційних скаргах, які аналогічні за своїм змістом, прокурор та потерпіла зазначають, що у апеляційного суду не було підстав для звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України на підставі ст. 49 КК України. Також прокурор та потерпіла вказують, що рішення апеляційної інстанції винесене з порушенням вимог ст. 377 КПК України в редакції 1960 року та просять скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1, а справу направити на новий апеляційний розгляд.
Засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування вироку районного суду та ухвали апеляційного суду. Посилається при цьому на неповноту та однобічність слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону. Вказує також, що органами досудового слідства не було доведено його участі у вчиненні злочину за який його засуджено та просить скасувати судові рішення щодо нього, а справу закрити на підставі п. 2 ст. 6 КПК України в редакції 1960 року.
Заслухавши доповідь судді, думку потерпілої ОСОБА_2, яка підтримала свою касаційну скаргу, думку засудженого ОСОБА_1, який підтримав свою касаційну скаргу та заперечував проти задоволення касаційних скарг прокурора та потерпілої, думку прокурора ОСОБА_9, яка заперечувала проти задоволення касаційних скарг, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Засудженим ОСОБА_1 у касаційній скарзі порушуються питання про перегляд судових рішень щодо нього у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та однобічністю і неповнотою досудового і судового слідства. Проте, зазначені обставини були предметом розгляду судів першої й апеляційної інстанцій, та їм дана належна оцінка. Відповідно до вимог ст. 398 КПК України в редакції 1960 року, вони перегляду в касаційному порядку не підлягають. Тому, при розгляді доводів касаційних скарг, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами.
Суд належним чином проаналізував наявні в матеріалах справи докази, на підтвердження винності засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, тобто, в умисному нанесенні тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_5, що спричинили смерть потерпілого, й дотримуючись вимог ст. 334 КПК України в редакції 1960 року, належно обґрунтував свої висновки у вироку та відповідно до них кваліфікував злочинні дії засудженого.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, підтверджується сукупністю доказів, досліджених у судовому засіданні й детально викладених у вироку, і є обґрунтованим.
Суд, безпосередньо дослідив зібрані по справі докази, здійснив їх оцінку у повній відповідності до вимог кримінально-процесуального закону, встановивши обставини справи з належною повнотою.
Відповідно вимог п. 1 ч. 4 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло десять років - у разі вчинення тяжкого злочину, за який передбачене покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі.
Підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України визнається благополучне закінчення певних строків давності з дня вчинення злочину до набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким особа засуджена за вчинений нею злочин певної тяжкості.
Відповідно до положень ст. 11-1 КПК України та роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 23 грудня 2005 року «Про практику звільнення особи від кримінальної відповідальності» таке звільнення є обов'язковим, за винятком випадку застосування давності, передбаченого ч. 4 ст. 49 КК України.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 22 серпня 2003 року вчинив злочин передбачений ч. 2 ст.121 КК України, який згідно положень ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів.
Санкція ч. 2 ст. 121 КК України передбачає найсуворіше покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років, що вказує на вчинення засудженим ОСОБА_1 тяжкого злочину, і на день винесення апеляційним судом свого рішення з дня його вчинення - минуло десять років.
Матеріали кримінальної справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 ухилявся від слідства або суду, здійснював будь-які дії з метою переховування місця свого перебування від слідства та суду, в зв'язку з чим виникла б необхідність оголосити органами досудового слідства або суду організувати спеціальні заходи розшуку останнього.
Також, матеріалами кримінальної справи не доведено переривання перебігу давності та доказів того, що ОСОБА_1 протягом даного строку вчинив будь-який інший новий злочин.
Крім того, оскільки ОСОБА_1 звернувся в апеляційний суд з письмовою заявою про звільнення його від кримінальної відповідальності за вчинення злочини передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України на підставі ст. 49 КК України, тобто за нереабілітуючими підставами. Апеляційний суд обґрунтовано скасував вирок суду першої інстанції і закрив провадження по справі, так як засуджений підлягав звільненню від кримінальної відповідальності. Невизнання засудженим своєї вини не є перешкодою для застосування ст. 49 КК України.
Доводи прокурора та потерпілої про те, що апеляційний суд при звільненні ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, вказав ст. 106 КК України, на думку колегії суддів, не заслуговують на увагу. Вказане порушення не є істотним, і не потягло за собою винесення апеляційний судом незаконного рішення.
За необхідності або відповідного клопотання ця помилка може бути виправлена апеляційним судом на підставі статей 409 та 411 КПК України в редакції 1960 року.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України в редакції 1960 року.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б тягли за собою скасування чи зміну судових рішень, у справі не допущено, а тому підстав для задоволення касаційних скарг не вбачається.
Керуючись статтями 394 - 396 КПК України в редакції 1960 року та розділом ХІ Перехідних положень КПК України, колегія суддів
Касаційні скарги прокурора, який брав участь в розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, потерпілої ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27 листопада 2013 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Судді:
_________________ ________________ _________________
ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8