26 серпня 2014 року Справа № 910/16246/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіЄвсікова О.О.
суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі)
за участю представників:
від позивача:Пінчук-Ніколайчук Ю.В. - за дов. від 02.12.2013р., Галков І.О. - за дов. від 10.01.2014р.
від відповідача:Мариношенко К.А. - за дов. від 24.04.2013р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.06.2014р.
у справі№ 910/16246/13 господарського суду міста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"
доФірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю
простягнення 53 378,93 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (далі - ТОВ "Ласка Лізинг", позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач, Фірма Т.М.М. - ТОВ) про стягнення з відповідача 53 378,93 грн., з яких: сума основного боргу становить 50 227,34 грн., неустойки - 1 803,77 грн., інфляційних витрат - 68,27 грн., 3% річних - 1 279,55 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2014р. (суддя Цюкало Ю.В.) позов ТОВ "Ласка Лізинг" задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму заборгованості у розмірі 50 227,34 грн., неустойка - 1 803,77 грн., інфляційні витрати - 68,27 грн., 3% річних - 1 279,55 грн. та судовий збір у розмірі 1 720,50 грн. Водночас відстрочено виконання рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/16246/13 на 2 (два) роки до 10.02.2016р.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2014р. (головуючий суддя Сулім В.В., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.) рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2014р. скасовано в частині відстрочення виконання даного рішення, клопотання Фірми "Т.М.М." - ТОВ про відстрочку виконання рішення залишено без задоволення. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2014р. у справі № 910/16246/13 залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення, суд апеляційної інстанції з огляду на вимоги статті 121 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на недоведеність відповідачем наявності виключних обстави, визнав відсутніми підстави для задоволення даного клопотання.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції від 25.06.2014р., Фірма "Т.М.М." - ТОВ звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити рішення суду першої інстанції від 10.02.2014р. без змін.
В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги посилається на порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема приписів статей 33, 43, 121 Господарського процесуального кодексу України. При цьому зауважує на тому, що судом апеляційної інстанції не було належним чином оцінено подані відповідачем докази на підставі яких суд першої інстанції задовольнив клопотання про відстрочку виконання рішення за наявності виключних обставин для задоволення клопотання, з огляду на вимоги статті 121 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 11.07.2008р. між ТОВ "Ласка Лізинг" (далі - лізингодавець) та Фірмою "Т.М.М." - ТОВ (далі - лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №1478/07/2008 (далі - договір), відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язується передати без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації, а лізингоодержувач прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно, а саме автопричіп МАЗ-938660-044 полупричіп (далі - предмет лізингу), відповідач в свою чергу зобов'язується здійснювати лізингові платежі.
11.07.2008р. між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №1478/07/2208 до договору, якою були внесені зміни до додатку №1 - Графік внесення платежів.
Відповідно до п. 2.3 Договору, вартість предмета Лізингу складає 12 045,00 умовних одиниць (далі - у.о.).
Пунктом 7.1. Договору визначено, що умовна одиниця визначається як сума, виражена в гривнях України і рівна одному Євро по курсу відповідно до п. 7.1.1. договору.
Відповідно до пункту 7.7. договору відповідач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в розмірі і в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків позивача, а також незалежно від фактичного використання предмета лізингу, в тому числі в період технічного обслуговування ремонту, втрати предмета лізингу, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.
Відповідно до п. 9.5. договору у випадку якщо лізингоодержувач в установлені Договором строки не здійснить оплату встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати виплати неустойки в розмірі 0,25 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу в перші п'ять днів прострочення і 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а лізигоодержувач зобов'язується її сплатити.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 17.08.2008р. позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором та передав предмет лізингу відповідачу, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000394 від 17.08.2008р. та довіреністю ЯПД № 419623 від 08.08.2008р.
Проте, в порушення умов договору відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання належним чином, а саме не в повному обсязі виконав зобов'язання щодо сплати лізингових платежів з 40 по 59 періоди, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 50 227,34 грн.
За умови наявності у відповідача заборгованості за договором фінансового лізингу №1478/07/2008 від 11.07.2008р. в сумі 50 227,34 грн., суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 1 803,77 грн., 3 % річних у сумі 1 279,55 грн. та інфляційних втрат у сумі 68,27 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.02.2014р. відповідач в порядку статті 121 Господарського процесуального кодексу України звернувся до господарського суду з клопотанням про відстрочку виконання рішення суду строком на два роки. Вказане клопотання мотивоване тим, що для здійснення господарської діяльності відповідач регулярно здійснює обов'язкові платежі, має велику кредиторську заборгованість по кредитам. Відповідно до консолідованої фінансової звітності чистий збиток відповідача за 2012р. складає 22187 тис. дол. США та чистий відтік грошових коштів від операційної діяльності фірми склав 11993 тис. дол. США.
Відповідно до частини 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
У відповідності до пункту 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Апеляційна інстанція скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення, визнала недоведеними з боку відповідача наявність виняткових обставин, які ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.
Вказані відповідачем у клопотанні обставини та подані на їх підтвердження докази лише підтверджують збитковість діяльності відповідача у 2012 році, але ніяким чином не підтверджують відсутність у відповідача на час прийняття оскаржуваного рішення коштів на всіх його рахунках в сумі 53 378,93 грн., необхідних для виконання даного рішення суду. А документи консолідованої фінансової звітності, надані відповідачем, свідчать про фінансовий стан відповідача за результатами 2012р., в той час як клопотання про відстрочку виконання рішення було подано відповідачем в лютому 2014р.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки апеляційного суду щодо відсутності підстав для задоволення клопотання про відстрочку виконання рішення суду та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.
При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанцій в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови суду відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2014р. у справі № 910/16246/13 залишити без змін.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді: О.А. Кролевець
О.В. Попікова