27 серпня 2014 року Справа № 910/23701/13
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Студенця В.І.,
розглянувши
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика"
на рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2014 р.
у справі № 910/23701/13 господарського суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика"
до відповідача Антимонопольного комітету України
треті особи Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк";
Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк";
Публічне акціонерне товариство "Омега Банк";
Публічне акціонерне товариство "Астра Банк";
ОСОБА_3
про визнання незаконними та скасування дозволів
за участю представників:
ТОВ "Компанія з управління активами "Практика" - Кравець Р.Ю.;
Антимонопольного комітету України - Логінова О.А., Ревуцька М.І.;
ПАТ "Кредитпромбанк" - Русскіна О.В.;
ПАТ "Дельта Банк" - не з'явилися;
ПАТ "Омега Банк" - не з'явилися;
ПАТ "Астра Банк" - не з'явилися;
ОСОБА_3 - не з'явилися;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання незаконними та скасування дозволів, виданих Антимонопольним комітетом України ОСОБА_3 на покупку акцій ПАТ "Кредитпромбанк", ПАТ "Дельта Банк", ПАТ "Омега Банк" та ПАТ "Астра Банк".
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що при винесенні рішення щодо надання дозволів відповідачем порушені норми матеріального права. Крім того, вказані рішення порушують права та інтереси суб'єктів фінансової діяльності та споживачів фінансових послуг, зокрема, позивача (т.1 а.с.13-22).
Відповідач у справі - Антимонопольний комітет України у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що оскаржувані позивачем рішення про надання дозволів на концентрацію прийняті з дотриманням норм законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, при їх прийнятті відповідач виходив з інформації, яка надавалась заявником разом із відповідними заявами, та того, що зазначені концентрації не призводять до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині, а отже, у відповідача були відсутні підстави для заборони вказаних концентрацій. При цьому, відповідач зазначив, що позивач не є учасником зазначених концентрацій у розумінні ст. 23 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а тому розгляд Антимонопольним комітетом України питання щодо концентрацій не може породжувати для позивача правових наслідків, не може порушувати його охоронювані законом права та інтереси, а отже, у позивача відсутні підстави для звернення з даним позовом до суду (т.2 а.с.16-21).
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2014 р. у задоволенні позову відмовлено (т.2 а.с.142-153).
Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відповідності оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2014 р. рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2014 р. залишено без змін (т.2 а.с.238-247).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а заявлений позов задовольнити.
Вимоги касаційної скарги мотивовані неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права (т.3 а.с.2-11).
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Під час вирішення спору у даній справі по суті заявлених вимог та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами встановлені наступні обставини.
Звертаючись з позовом про визнання незаконними та скасування дозволів, виданих Антимонопольним комітетом України ОСОБА_3 на покупку акцій ПАТ "Кредитпромбанк", ПАТ "Дельта Банк", ПАТ "Омега Банк" та ПАТ "Астра Банк", позивач зазначив, що з засобів масової інформації йому стало відомо, що ОСОБА_3 контролює 4 банки: ПАТ "Кредитпромбанк", ПАТ "Дельта Банк", ПАТ "Омега Банк" та ПАТ "Астра Банк", що стало можливим з огляду на надання Антимонопольним комітетом України відповідних дозволів на покупку наведених банків.
Позивач вважає, що рішення Антимонопольного комітету України щодо надання дозволів ОСОБА_3 на покупку акцій ПАТ "Кредитпромбанк", ПАТ "Дельта Банк", ПАТ "Омега Банк" та ПАТ "Астра Банк" такими, що прийняті з порушенням норм матеріального права, а також такими, що порушують права та інтереси суб'єктів фінансової діяльності та споживачів фінансових послуг, зокрема, позивача, а отже відповідні дозволи Антимонопольного комітету України є незаконними та підлягають скасуванню.
Позивач також посилається на те, що передача активів з ПАТ "Кредитпромбанк" до ПАТ "Дельта Банк", яка відбулась внаслідок видачі Антимонопольним комітетом України ОСОБА_3 дозволу, зокрема, на покупку ПАТ "Кредитпромбанк", порушує права позивача, а саме: внаслідок цієї передачі ПАТ "Кредитпромбанк" порушує зобов'язання, взяті на себе за договором № 0052/ДС-49.8.1.1-10 строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи-резидента від 05.07.2010 р., не повертає позивачу суму вкладу у розмірі 210 956 000,00 грн. та проценти за користування кредитом.
На думку позивача, порушення умов договору банківського вкладу зі сторони ПАТ "Кредитпромбанк" мало місце саме через те, що цей банк було позбавлено значної частини своїх активів при передачі їх на баланс ПАТ "Дельта Банк", внаслідок чого відбулось значне погіршення фінансового становища ПАТ "Кредитпромбанк", що, в свою чергу, порушує права позивача як кредитора ПАТ "Кредитпромбанк".
Позовні вимоги правомірно визнані необгрунтованими судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи наступні обставини.
Згідно ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій.
У сфері здійснення контролю за узгодженими діями, концентрацією Антимонопольний комітет України має, зокрема, повноваження: розглядати заяви і справи про надання дозволу, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, проводити дослідження за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надавати висновки, попередні висновки стосовно узгоджених дій, концентрації, висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; переглядати, перевіряти рішення, прийняті органами Антимонопольного комітету України в межах компетенції; дозволяти або забороняти узгоджені дії, концентрацію; тощо (п.п. 1-4 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").
Частиною 1 статті 22 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено здійснення органами Антимонопольного комітету України державного контролю за концентрацією суб'єктів господарювання з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про захист економічної конкуренції" концентрацією визнається, зокрема, набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.
За змістом ч. 1 ст. 23 Закону України "Про захист економічної конкуренції" учасниками концентрації є, зокрема, суб'єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контроль над суб'єктом господарювання, та суб'єкти господарювання, щодо яких набувається або має набутися контроль; суб'єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управління (користування), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України "Про захист економічної конкуренції" концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України:
1) у випадках, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону та іншими нормативно-правовими актами, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому:
вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного, та
вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року;
2) у випадках, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону та іншими нормативно-правовими актами, незалежно від сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації, коли:
частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує 35 відсотків, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про захист економічної конкуренції" Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія Антимонопольного комітету України надають дозвіл на концентрацію у разі, якщо вона не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що Законом України "Про захист економічної конкуренції" чітко визначені випадки, коли можливе надання Антимонопольним комітетом України дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання, а саме: коли така концентрація не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України "Про захист економічної конкуренції" учасники узгоджених дій, учасники концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю у порядку, встановленому Антимонопольним комітетом України, звертаються із заявою про надання дозволу на концентрацію до Антимонопольного комітету України; учасники узгоджених дій, концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю подають спільну заяву. Інформація з обмеженим доступом, необхідна для розгляду заяви, може подаватися до відповідних органів Антимонопольного комітету України цими особами окремо.
Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія Антимонопольного комітету України розглядають заяву про надання дозволу на концентрацію протягом тридцяти днів з дня прийняття її до розгляду відповідним органом Антимонопольного комітету України (абз. 3 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про захист економічної конкуренції").
В силу ч. 1 ст. 30 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у разі виявлення підстав для заборони узгоджених дій, концентрації, а також у разі необхідності проведення складного поглибленого дослідження чи експертизи відповідні органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про узгоджені дії чи концентрацію, про що приймається розпорядження та письмово повідомляється особа, яка подала заяву. Разом із повідомленням про початок розгляду справи надсилається перелік інформації, яку заявник повинен надати для прийняття органами Антимонопольного комітету України рішення у справі.
Отже, рішення про надання дозволу на концентрацію може бути прийняте лише за відсутності підстав для заборони такої концентрації.
При цьому, правова природа надання Антимонопольним комітетом України дозволу на концентрацію полягає в оцінці допустимості здійснення певної концентрації з огляду на положення законодавства про захист економічної конкуренції, тобто в оцінці її впливу на певний ринок. Таким чином, Антимонопольний комітет України надає дозвіл не на фактичне придбання акцій (часток, паїв), злиття суб'єктів господарювання або створення нового суб'єкта господарювання тощо, а лише підтверджує можливість вчинення таких дій без порушення норм законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки вони не призводять до монополізації або обмеження конкуренції на товарних ринках України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що оскільки вартісні показники суб'єктів господарювання - учасників концентрацій перевищували порогові значення, встановлені ч. 1 ст. 24 Закону України "Про захист економічної конкуренції", до Антимонопольного комітету України були подані заяви про надання дозволів на відповідні концентрації.
За результатом аналізу матеріалів, які були подані заявниками разом із заявами, та у зв'язку з тим, що зазначені концентрації не призводять до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на відповідному товарному ринку, Антимонопольним комітетом України були прийняті:
- рішення від 24.12.2012 р. № 983-р, яким надано дозвіл громадянину України ОСОБА_3 на створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "Дельта";
- рішення від 16.04.2013 р. № 304-р, яким надано дозвіл фізичній особі - громадянину України ОСОБА_3 на придбання акцій Публічного акціонерного "Сведбанк" (пізніше перейменовано на ПАТ "Омега Банк"), що забезпечує перевищення 50 відсотків голосів у вищому органі управління товариства;
- рішення від 06.08.2013 р. № 645-р., яким надано дозвіл фізичній особі - громадянину України ОСОБА_3 на опосередковане придбання акцій Публічного акціонерного "Астра Банк", що забезпечує перевищення 50 відсотків голосів у вищому органі управління товариства;
- рішення від 24.12.2012 р. № 983-р, яким надано дозвіл фізичній особі - громадянину України ОСОБА_3 на опосередковане придбання акцій Публічного акціонерного "Кредитпромбанк", що забезпечує перевищення 50 відсотків голосів у вищому органі управління товариства (надалі разом - рішення).
Частиною 1 статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначені підстави для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України.
Відтак, розглядаючи позов про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України, суд зобов'язаний перевірити наявність чи відсутність визначених законом підстав для визнання рішення органу Антимонопольного комітету України недійсним.
Разом з цим, судами встановлено, що позивачем не наведено обставин, які б підтверджували, що спірні концентрації призводять до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на відповідному товарному ринку. Фактично позивач не вказав та не залучив до матеріалів справи жодних належних і допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, які б підтверджували, що оскаржувані рішення прийняті відповідачем з порушенням норм законодавства про захист економічної конкуренції, які регламентують здійснення контролю за концентрацією суб'єктів господарювання.
При цьому, судами правомірно відхилені посилання позивача на те, що внаслідок видачі Антимонопольним комітетом України ОСОБА_3 дозволу, зокрема, на покупку ПАТ "Кредитпромбанк", права позивача були порушені ПАТ "Кредитпромбанк", який не виконує взяті на себе зобов'язання за договором № 0052/ДС-49.8.1.1-10 строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи-резидента від 05.07.2010 р. та не повертає позивачу суму вкладу та проценти за користування кредитом.
Так, судами з'ясовано, що встановлення факту належного (неналежного) виконання ПАТ "Кредитпромбанк" зобов'язань по відношенню до позивача, які виникли на підставі укладеного між третьою особою-1 та позивачем договору № 0052/ДС-49.8.1.1-10, здійснюється господарським судом при розгляді окремого спору (справа господарського суду міста Києва № 910/12352/13), та фактично не є взаємопов'язаним з прийняттям Антимонопольним комітетом України рішень про надання оскаржуваних дозволів на концентрації. Крім того, позивач не є учасником відносин концентрації
Таким чином, доводи позивача про те, що відповідачем було неналежним чином здійснено державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання, а оскаржувані рішення прийняті відповідачем з порушенням норм матеріального права та порушують права та інтереси інших суб'єктів фінансової діяльності та споживачів фінансових послуг, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду по суті даної справи.
Відповідно до ст.1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин, суди дійшли обгрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання незаконними та скасування дозволів Антимонопольного комітету України, а отже, підстави для зміни чи скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2014 р., якою залишене без змін рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2014 р., відсутні.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2014 р. у справі № 910/23701/13 господарського суду міста Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" - без задоволення.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Студенець В.І.