ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
11 серпня 2014 року 14:30 № 826/9135/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Іщука І.О., суддів Погрібінченко І.М., Шулежко В.П., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомДержавної міграційної служби України
до1. Державної виконавчої служби України, 2. ОСОБА_1, старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України
провизнання неправомірними дій та скасування постанови державного виконавця від 27.05.2014 року №43083531,
Державна міграційна служба України (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до: (1) Державної виконавчої служби України (далі по тексту - відповідач 1), (2) ОСОБА_1, старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (далі по тексту - відповідач 2), в якому просить суд: визнати дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_1, які полягають у винесенні постанови від 27.05.2014 № 43083531 незаконними, а також визнати незаконною та скасувати зазначену постанову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.06.2014 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем неправомірно винесено оскаржувану постанову, оскільки судове рішення, яке перебувало на примусовому виконанні у державного виконавця допускало неоднозначне його трактування, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості виконати судове рішення в період, наданий державним виконавцем для добровільного виконання.
Відповідач 1 проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у поданих письмових запереченнях. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що так як наданий позивачу державним виконавцем термін для добровільного виконання судового рішення сплинув, державним виконавцем була розпочата процедура примусового виконання рішення, а тому, керуючись ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з виконанням вимог державного виконавця під час розпочатої процедури примусового виконання рішення, державний виконавець правомірно прийняв рішення про стягнення виконавчого збору.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача 1 в судовому засідання заперечував проти задоволення позову.
Відповідач 2, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, у судове засідання не прибув, заперечень по суті не надав.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд в судовому засіданні 05 серпня 2014 року дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
До відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України звернувся з заявою від 07.04.2014 року ОСОБА_3 щодо примусового виконання виконавчого листа № 815/6509/13-а виданого Одеським окружним адміністративним судом 02.04.2014 року про зобов'язання Державної міграційної служби надати ОСОБА_3 статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
24.04.2014 року відповідач 2 виніс постанову про відкриття виконавчого?провадження ВП № 43083531, яку було вручено позивачу 13.05.2014 року.
У вказаній вище постанові про відкриття виконавчого провадження пунктом другим постановлено боржнику самостійно виконати вимоги виконавчого документа у строк до семи днів з моменту винесення постанови.
Пунктом третім зазначеної постанови визначено, що при невиконанні рішення в наданий для самостійного виконання строк державним виконавцем буде виконаного його в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.
З матеріалів справи вбачається, що позивач з клопотанням до відповідачів відповідно до ст. 35 Закону України "Про виконавче провадження" про відкладення провадження виконавчих дій не звертався.
20 травня 2014 року позивач звернувся до відповідача 1 з заявою про зупинення виконавчого провадження, в якій зазначав, що резолютивна частина постанови є незрозумілою (неясною) через визначення альтернативного способу поновлення прав та інтересів позивача, існує висока ймовірність неправильного тлумачення і виконання, внаслідок чого просив відповідача 1: звернутись до Одеського окружного адміністративного суду із заявою про роз'яснення постанови від 29.10.2013 року у справі № 815/6590/13-а; зупинити виконавче провадження № 43083531 до надання Одеським окружним адміністративним судом роз'яснень постанови від 29.10.2013 року у справі № 815/6590/13-а.
У той же час, сторонами не надано доказів того, що державним виконавцем було прийнято рішення про зупинення виконавчого провадження або відмовлено у задоволенні клопотання позивача. Доказів оскарження дій або бездіяльності відповідачів з вказаного питання також не надано.
27 травня 2014 року відповідачем 2 винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 1360,00 грн., оскільки у встановлений державним виконавцем строк судове рішення самостійно позивачем не виконано.
Позивач самостійно звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з заявою про роз'яснення постанови суду, в результаті чого ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2014 року було роз'яснено постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.10.2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - зазначено, що Державній міграційної службі України необхідно надати ОСОБА_3 статус біженця в Україні.
05 червня 2014 року позивачем було винесено рішення № 274-14 про визнання громадянки Афганістану ОСОБА_3 біженцем.
11 червня 2014 року позивач звернувся до Начальника відділу примусового виконання рішень Державної міграційної служби з клопотанням про скасування оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору.
Листом від 18 червня 2014 року №14-0-34-2998/5-492/14 відповідачем 1 повідомлено, що підстав для скасування оскаржуваної постанови немає. Крім того, оскарження боржником рішень державного виконавця можливе лише в судовому порядку відповідно до ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження".
У зв'язку з наданням позивачем громадянці Афганістану ОСОБА_3 статусу біженця, постановою відповідача 2 від 23.06.2014 року виконавче провадження було закінчене.
Вважаючи рішення відповідача 2 про стягнення з позивача виконавчого збору протиправним, позивач звернувся до суду.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч. 1, 3 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Частиною 1 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Згідно ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Частиною 1 та 3 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи.
У той же час, згідно ч. 1 ст. 35 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторонам.
У той же час, матеріали справи свідчать, що позивач до відповідачів з заявою про відкладення виконавчих дій не звертався.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 38 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження може бути зупинено у разі звернення державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, що підлягає виконанню, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання.
У той же час, сторонами не надано доказів того, що державним виконавцем було прийнято рішення про зупинення виконавчого провадження або відмовлено у задоволенні клопотання позивача. Доказів оскарження дій або бездіяльності відповідачів з вказаного питання також не надано.
05 червня 2014 року, тобто вже після розпочатої державним виконавцем процедури примусового виконання рішення, позивачем було винесено рішення № 274-14 про визнання громадянки Афганістану ОСОБА_3 біженцем, тобто виконано вимоги державного виконавця.
Вказані дії позивача суд кваліфікує як самостійне виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, що є підставою для стягнення виконавчого збору відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження".
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що постанова відповідача 2 від 27.05.2014 року про стягнення з позивача виконавчого збору є такою, що відповідає нормам Закону України "Про виконавче провадження".
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. В задоволенні позову Державної міграційної служби України відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.О. Іщук
Судді: І.М.Погрібінченко
В.П.Шулежко