"19" серпня 2014 р. м. Київ К/800/64395/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Костенко М. І. Горголь І. С. Мильнікова М. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ сучасних технологій»
на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2013 року Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 року
у справі№ 826/1784/13-а
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Світ сучасних технологій»
доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Державної податкової служби
проскасування податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2013 року у справі № 826/1784/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 року, в позові відмовлено.
Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нову про задоволення позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 61 Конституції України, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, ч. 1 ст. 2, ч. 4 ст. 72, ст. 159, п. 3 ч. 1 ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної перевірки ТОВ «Світ сучасних технологій» з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Росаріо» та ТОВ «ТДК «Трейд» складено акт від 05.11.2012 року № 4035/22-222-33055245. яким зафіксовано порушення п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 624 844,00 грн.; п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, пп. пп. 7.2.1. 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4; пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 511 628,00 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.11.2013 року № 0002122220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 554 779,00 грн., в т.ч. основний платіж - 511 628,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 43 151,00 грн.; № 0002112220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 678 783,00 грн., в т.ч. основний платіж - 624 844,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 53 939,00 грн.
Відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з правомірності оскаржуваних рішень, оскільки господарські операції з вказаними контрагентами не мали реального (товарного) характеру, а відтак не можуть буті відображені у податковому обліку позивача.
Колегія суддів вважає такий висновок апеляційного суду помилковим, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
До складу валових витрат включається, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. (пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Згідно із пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу.
Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.
Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Згідно зі пп. 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст. 201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди стверджують, що господарські операції позивача з ТОВ «Росаріо» та ТОВ «ТДК «Трейд» мали безтоварний характер; первинні документи підписані не уповноваженими на те особами, так як ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які є засновниками та керівниками даних підприємств, не мали відношення до вказаних товариств, у період оформлення спірних господарських операцій не перетинали кордон України.
Згідно зі ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Висновки судів про відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій ґрунтується на посиланнях на матеріали кримінальної справи та узагальнених матеріалів № 0182/2011/ДСК Державної служби фінансового моніторингу.
Проте, судами не встановлено наявності вироків суду в кримінальних справах або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили щодо вказаних осіб, які в силу ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для адміністративного суду.
Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суди першої та апеляційної інстанції, вирішуючи спір та відмовляючи в задоволенні позову, зазначили, що надані позивачем в обґрунтування своїх доводів, докази не підтверджують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Росаріо», ТОВ «ТДК «Трейд».
В силу положень п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України суди повинні були вказати з посиланням на відповідні норми матеріального права, якими доказами має підтверджуватись фактичне виконання таких операцій та вказати причини відхилення поданих платником доказів.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України постанова судів першої та апеляційної інстанцій підлягає скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, розглянути спір з урахуванням наданих позивачем первинних документів, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.
Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ сучасних технологій» задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 року у справі № 826/1784/13-а скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О. В. Муравйов
Судді О. В. Вербицька
М. І. Костенко