05 серпня 2014 року м. Київ К/9991/1051/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 у справі № 2а-6373/10/2070
за позовом Приватного підприємства "Тетра-2005"
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Підприємство в судовому порядку оскаржило податкове повідомлення-рішення від 07.05.2010 № 0000101800/0, яким позивачу Державною податковою інспекцією визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем у сумі 2 753 689,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 1 376 844,50.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.
Судові рішення вмотивовано висновком про те, що Закон України "Про податок на додану вартість" не обмежує право платника податку на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ звітного періоду по податкових накладних, які були виписані контрагентами позивача у минулих податкових періодах.
Не погодившись із судовими рішеннями державний податковий орган до Вищого адміністративний суд України подав касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що Підприємство зобов'язане декларувати суму податкового кредиту у період виникнення податкового зобов'язання у контрагента. Позивач на дату виникнення такого права не скористався ним, оскільки одночасно із поданням декларації з ПДВ не подав скарги стосовно контрагентів щодо відмови у наданні податкових накладних, а тому, резюмує відповідач, Підприємство не мало право включати до складу податкового кредиту грудня 2009 року податкові накладні попередніх звітних періодів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з ПДВ та штрафних санкцій, відповідно до оспорюваного податкового повідомлення - рішення, слугував висновок контролюючого органу, викладений у акті документальної невиїзної перевірки з питань правомірності формування податкового кредиту по декларації з ПДВ за грудень 2009 року від 20.04.2010 № 778/18-015/33675310, в якому зазначено про допущене порушення позивачем пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок включення до податкового кредиту грудня 2009 року податкових накладних попередніх звітних періодів.
На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем ухвалено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Задовольняючи позовні вимоги Підприємства, суди у цій справі керувалися положеннями ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011).
Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Так, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону № 168/97-ВР до складу податкового кредиту не підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Дана норма закону містить імперативну норму, тобто у тому разі якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові накладні, на підставі, яких позивачем сформовано податковий кредит грудня 2009 року, оформлені належним чином, у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.
Також, судами встановлена і реальність здійснення господарський операцій, по яким виписано податкові накладні, та здійснення оплати по таким операціям, включаючи суми ПДВ.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що Закон № 168/97-ВР не обмежує право платника на включення до податкового кредиту сум податку, що підтверджуються податковими накладними, які отримані після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), а суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Отже, враховуючи пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР, згідно якого підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку, податковими накладними чи митними деклараціями, факт включення позивачем до податкового кредиту звітного періоду суми ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненням, а також аналізуючи пп. 7.2.6 зазначеного Закону, згідно якого подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про протиправність визначення податкового зобов'язання з ПДВ та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у зв'язку з віднесенням до податкового кредиту сум ПДВ звітного періоду по податкових накладних, які були виписані контрагентами позивача у минулих податкових періодах.
З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова відхилити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 у справі № 2а-6373/10/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко