"21" серпня 2014 р.Справа № 16/17-4665-2011
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
головуючого Ярош А.І.,
суддів Журавльова О.О., Лисенко В.А.,
при секретарі судового засідання: Оксенюк О.М.,
за участю представників сторін:
від прокуратури - Новацький М.В., посвідчення № 012285, дата видачі : 01.12.12;
від відповідача-3 - Кохан Г.Л., довіреність № 20-08/14/1, дата видачі : 20.08.14;
від позивача - Стогнійчук С.О., довіреність № 551, дата видачі : 26.12.13;
Представники відповідача-1 ТОВ "Санаторно-оздоровчий комплекс "Магнолія", відповідача-2 ТзОВ "Трініті Інвест Груп" та третьої особи ВАТ "Холдингова компанія "Краян", у судове засідання не з'явились, повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області
на рішення господарського суду Одеської області від 15 липня 2014 року
по справі № 16/17-4665-2011
за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторно-оздоровчий комплекс «Магнолія»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті Інвест Груп»
3) Дочірнього підприємства «Транс Океан Тур»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Відкритого акціонерного товариства «Холдингова компанія «Краян»
про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна,
Заступник прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторно-оздоровчий комплекс «Магнолія» , Товариства з обмеженою відповідальністю «Трініті Інвест Груп», Дочірнього підприємства «Транс океан тур» про визнання недійсним договору купівлі-продажу оздоровчо-лікувального центру загальною площею 7275,2 кв.м. від 11.11.2009 року, витребування у ДП «Транс Океан Тур» та повернення державі Україна в особі Фонду державного майна України нерухоме майно - оздоровчо-лікувальний центр, який в цілому складається з літ. «А2», літ. «А3» - лікувальний центр загальною площею 7275,2 кв.м., розташований за адресою м. Одеса, Французький бульвар, 63/65.
Рішенням господарського суду Одеської області від 23.01.2012р. (головуючий суддя Гут С.Ф., судді Мостепаненко Ю.І., Оборотова О.Ю.) у позові відмовлено частково в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу оздоровчо-лікувального центру, загальною площею 7275,2 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 63/65, укладеного 11.11.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Санаторно-оздоровчий комплекс „Магнолія" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Трініті Інвест Груп".
Провадження у справі №16/17-4665-2011 в частині заявлених позовних вимог про витребування у Дочірнього підприємства „Транс океан тур" та повернення державі Україна в особі Фонду державного майна України нерухоме майно -оздоровчо-лікувальний центр, який в цілому складається з літ. „А2", літ. „А3" -лікувальний корпус, загальною площею 7275,2кв.м, розташований за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 63/65 - припинено.
Стягнуто з Фонду державного майна України на користь Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору у розмірі 2436 грн. Стягнуто з Фонду державного майна на користь Дочірнього підприємства „Транс океан тур" витрати за проведення експертизи у розмірі 5517 грн.
Приймаючи рішення, колегія суддів дійшла висновку про те, що обрання способу захисту прав та інтересів у вигляді визнання недійсним договору купівлі-продажу оздоровчо-лікувального центру, загальною площею 7275,2кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 63/65, укладеного 11.11.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Санаторно-оздоровчий комплекс „Магнолія" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Трініті Інвест Груп", з посиланням на положення статей 203, 215, 216 ЦК України у спірних правовідносинах - є неправомірним, оскільки Фонд державного майна України, як особа, що вважає себе власником спірного майна може захистити свої права лише шляхом пред'явлення віндикаційного позову, за наявності підстав, встановлених статтею 388 ЦК України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу оздоровчо-лікувального центру базується на невірно обраному способі захисту.
Щодо вимоги прокуратури про повернення нерухомого майна державі в особі Фонду держмайна, колегія суддів суду першої інстанції припинила провадження у справі в цій частині позовних вимог, з огляду на те, що 15.07.2014 року судом був проведений огляд спірних будівель та споруд та встановлено відсутність зазначених будівель, а тому витребування та повернення майна неможливе.
Не погодившись з прийнятим рішенням, заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 15.07.2014 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 11.11.2009 року скасувати, позов у цій частині задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема,ст.41 Конституції України, ст.ст. 16,203,215,236,317,319,321,330, ч.1 ст.388, ст.658 ЦК України, ст..ст.4-7,43 ГПК України, постанови ВГСУ від 23.03.2013 року №6 «Про судове рішення».
Заступник прокурора зазначав, що відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу суд першої інстанції виходив з того, що означена вимога базується на невірно обраному способі захисту, оскільки ТОВ «Трініті Інвест Груп», ДП «Транс Океан Тур» є добросовісними набувачами спірного майна та на момент укладення спірного договору рішення господарського суду Одеської області від 24.07.2008 року у справі №30/155-08-2912, яким визнано право власності на спірне майно за ТОВ «СОК «Магнолія», скасовано не було.
Проте, на думку скаржника, такий висновок суду першої інстанції зроблено в порушення ч.1 ст.388, ст..ст.330,658 ЦК України, оскільки право власності на майно, яке було передано за угодами відчуження поза межами волі власника не набувається, у тому числі і добросовісним набувачем. Право власності дійсного власника у такому випадку презюмується, і не припиняється із втратою ним майна.
Апелянт вважає, що судове рішення винесено в порушення ст.41 Конституції України, ст..ст.16,321 ЦК України, якими встановлено принципи непорушності права власності. Скаржник зазначав, що укладання угоди відчуження оздоровчо-лікувального центру навіть при наявності на час укладення не скасованого судового рішення у справі №30/155-08-2912, відбулося поза волею власника, а саме Держави в особі Фонду держмайна України.
При цьому, апелянт зауважує, що суд першої інстанції не врахував, що на виконання Указу Президента України від 07.11.2001 року №1049/2001 та з метою оптимізації структури ВАТ «ХК «Краян» Фонд видав наказ №1525 від 28.08.2003 року, згідно якого в його управління передано цілісний майновий комплекс СОБК «Магнолія».
У подальшому, спільним наказом Фонду та Міністерства промислової політики України «Щодо передачі державного майна» від 27.08.2004 року №417/1767, з метою ефективного використання державного майна наказано передати об'єкт незавершеного будівництва - шестиповерхову прибудову до головного корпусу СОБК «Магнолія», що належить до державної власності, зі сфери управління Міністерства промислової політики України до сфери управління Фонду.
Крім того, в апеляційній скарзі скаржник доводив, що суд першої інстанції проігнорував, що рішення господарського суду Одеської області від 24.07.2008 року у справі №30/155-08-2912 було скасовано саме з підстав порушення прав держави та належності оздоровчого комплексу до державної власності.
Зазначене, на думку скаржника, свідчить про те, що ТОВ «СОК» Магнолія» уклало спірний договір купівлі-продажу від 11.11.2009 року в порушення вищевказаних норм ЦК України, тому у суду першої інстанції були правові підстави для визнання його недійсним. При цьому, суд повинен був застосувати ст.216 ЦК України та стягнути з набувача майна його вартість з огляду на неможливість його повернення.
В судове засідання не з'явились представники відповідача-1 ТОВ "Санаторно-оздоровчий комплекс "Магнолія", відповідача-2 ТзОВ "Трініті Інвест Груп" та третьої особи ВАТ "Холдингова компанія "Краян", хоча були повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать поштові повідомлення про вручення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.
Зважаючи на те, що представники сторін були належним чином повідомлені про судове засідання, та їх явка не визнавалась обов'язковою, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутністю представників відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи.
Відповідно до ст. 85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки судом 1 інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм процесуального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено в ході апеляційного перегляду, на виконання Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо впорядкування діяльності державних (національних) акціонерних та холдингових компаній" від 07.11.2001 № 1049/2001 та з метою оптимізації структури ВАТ "Холдингова компанія "Краян" Фонд видав наказ №1525 від 28.08.2003р., згідно якого в його управління передано цілісний майновий комплекс СОБК "Магнолія".
Відповідно до зазначеного наказу на директора СОБК "Магнолія" покладався обов'язок в місячний термін забезпечити проведення інвентаризації майна комплексу за участю представників Фонду та проведення незалежної оцінки майна СОБК "Магнолія" станом на 30.09.2003р.
Голова правління ВАТ "ХК "Краян" за результатами інвентаризації у двомісячний строк був зобов'язаний передати майно СОБК "Магнолія" Фонду, підготувати та подати до Фонду проект відповідних змін до Статуту холдингової компанії, а також здійснити реєстрацію випуску акцій ВАТ "ХК "Краян", вжити заходів щодо ліквідації Дочірнього підприємства СОБК "Магнолія".
22.03.2004р. Фондом було прийнято функції з управління цілісним майновим комплексом СОБК "Магнолія" шляхом підписання акту приймання-передачі №70 з ВАТ ХК "Краян".
У подальшому, спільним наказом Фонду та Міністерства промислової політики України "Щодо передачі державного майна" №427/1767 від 27.08.2004р., з метою ефективного використання державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу ВАТ "ХК "Краян", створеного в процесі корпоратизації, та знаходиться на його балансі, наказано передати об'єкт незавершеного будівництва - шестиповерхову прибудову до головного корпусу СОБК "Магнолія", що належить до державної власності, зі сфери управління Міністерства промислової політики України до сфери управління, ВАТ "ХК "Краян" - здійснити передачу цього об'єкту на баланс СОБК "Магнолія" за актом приймання-передачі майна.
Між Фондом державного майна України та ТОВ "Санаторно-оздоровчий комплекс "Магнолія" 14.10.2004р. укладено терміном на 5 років договір оренди №677 цілісного майнового комплексу "Санаторно-оздоровчий багатопрофільний комплекс для дітей з батьками "Магнолія", до складу якого було також включено шестиповерхову прибудову до головного комплексу, яка фактично є предметом даного спору.
Разом з тим, рішенням господарського суду Одеської області від 24.07.2008р. визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю „Санаторно-оздоровчий комплекс „Магнолія" право власності на оздоровчо-лікувальний центр, розташований на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 63\65; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю „Велью" усунути перешкоди у користуванні Товариством з обмеженою відповідальністю „Санаторно-оздоровчий комплекс „Магнолія" оздоровчо-лікувальним центром, розташованим на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 63\65.
Таким чином, право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю „Санаторно-оздоровчий комплекс „Магнолія" на оздоровчо-лікувальний центр загальною площею 7275,2кв.м, розташований за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 63/65, визнано на підставі рішення господарського суду Одеської області від 24.07.2008р. по справі №30/155-08-2912.
11.11.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Санаторно-оздоровчий комплекс „Магнолія" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Трініті Інвест Груп" було укладено договір купівлі-продажу оздоровчо-лікувального центру загальною площею 7275,2кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 63/65, згідно якого майно перейшло у власність ТОВ „Трініті Інвест Груп", який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 11.11.2009 за №476.
Згідно п.3 договору, оздоровчо-лікувальний центр належить продавцю на підставі рішення господарського суду Одеської області від 24.07.2008 року (справа №30/155-08-2912), ухвали господарського суду Одеської області про роз'яснення рішення від 06.07.2008 року та ухвали господарського суду Одеської області від 23.10.2009 року по вказаній справі. Право власності зареєстроване в реєстрі прав власності на нерухоме майно за №24376352 номер запису 6035 в книзі 90неж - 163. Витяг про реєстрацію права власності виданий КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» 23.10.2009 року за №24236330.
Зазначений договір є предметом спору у справі в частині визнання його недійсним.
На підставі вказаного договору за ТОВ „Трініті Інвест Груп" зареєстровано право власності на нерухоме майно - оздоровчо-лікувальний центр загальною площею 7275,2кв.м, розташований за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 63/65.
В подальшому 23.04.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Трініті Інвест Груп" та ДП „Транс океан тур" було укладено договір купівлі-продажу зазначеного оздоровчо-лікувального центру, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.06.2011р. , яке залишено без змін Постановою Вищого господарського суду України від 07.09.2011р. рішення господарського суду Одеської області від 24.07.2008р. у справі № 30/155-08-2912 скасовано, у позові відмовлено.
Таким чином на час розгляду справи власником майна оздоровчо-лікувального центру загальною площею 7275,2кв.м розташований за адресою: Одеса, Французький бульвар, 63/65 є Фонд державного майна України.
09 грудня 2011 р. судом було проведено виїзне судове засідання за адресою м.Одеса, Французький бульвар, 63/65. В ході судового засідання оглянуто місце, де знаходився об'єкт спірного нерухомого майна та встановлено, що оздоровчо-лікувальний центр, який в цілому складається з літ."А2", літ. „А3" - лікувальний корпус, загальною площею 7275,2 кв.м., частково знесений, а саме: однієї із будівель в натурі не існує, інша будівля є частково зруйнованою, наявний фундамент, залишки стін та комунікацій.
Згідно висновку експертного будівельно-технічного дослідження об'єктів оздорочо-лікувального центру - літ. «А2», літ. «А3» лікувального корпусу загальною площею 7275,2 кв.м. за адресою м.Одеса, Французький бульвар,63/65, здійсненого Одеським науково-дослідним інститутом судовий експертиз від 20.01.2011 року №15677, встановлено, що об'єкти нерухомості оздоровчо-лікувального центру знаходяться в незадовільному технічному стані, при якому згідно табл.5.1 СОУ ЖКГ 75.11 - 35077234. 0015:2009 експлуатація елементів будинку можлива лише при умові проведення їх ремонту, по конструктивним та планувальним рішенням приміщення вказаних лікувальних корпусів являються морально застарілими та не відповідають вимогам додатку Л ДБН В 2.2-10-2001 «Заклади охорони здоров'я»; в приміщенням лікувального корпусу літ «А3» на 2-му поверсі були виконані наступні ремонтно-будівельні роботи: окраска водними розчинами стін та перегородок, окраска масляна стін та перегородок, в санвузлах - облаштування перегородок керамічною плиткою, налаштування полів з лінолеуму, в санвузлах - з керамічної плитки.
З урахуванням вищевикладеного, збереження вищевказаних об'єктів за цільовим призначенням являється недоцільним.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.02.2012 року по справі № 16/17- 4665- 2011 призначено судову будівельно-технічну експертизу.
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз №2222/5039 від 31.05.2013 року (т.4 а.с.26-34) встановлено, що на об'єкті оздоровчо-лікувального центру, який в цілому складався з літ. „А2", літ. „А3", лікувальний корпус загальною площею 7275,2кв.м розташований за адресою: Одеса, Французький бульвар, 63/65, виконані демонтажні роботи - знесені літ. „А3", шестиповерховий лікувальний корпус загальною площею 4642,2кв.м; а також встановлено, що використовувати залишки колишніх будівель оздоровчо-лікувального центру, за їх цільовим призначенням не виявляється можливим. Літ. „А3" не відповідає поняттю „будівля" та „об'єкт нерухомого майна", літ. „А2", лікувальний корпус загальною площею 2633,0кв.м в повному обсязі не відповідає поняттю „будівля" та „об'єкт нерухомого майна"; а залишки будівлі оздоровчо-лікувального центру, не відповідають вимогам додатку ДБН В.2.2.-10-2001 "Заклад зравохранения".
Речові докази по справі, якими є спірні будівлі та споруди, були також оглянуті судом першої інстанції в ході проведення виїзного судового засідання від 09.12.2011р. Оглядом цих доказів в місці їх знаходження встановлено, що будівлі та споруди оздоровчо-лікувального центру, загальною площею 7275,2кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 63/65, на теперішній час є зруйнованими, із спірних будівель та споруд в натурі наявні лише залишки колишньої будівлі під літ. „А2", що унеможливлює використання оздоровчо-лікувального центру за цільовим призначенням. Викладені обставини відображені у протоколі виїзного судового засідання від 09.12.2011р.
Крім того, 15.07.2014р. спірні будівлі та споруди, були також оглянуті колегією суддів місцевого господарського суду в ході дослідження речових доказів в місці їх знаходження, а саме: за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 63/65.
Оглядом встановлено, що будівлі та споруди оздоровчо-лікувального центру, загальною площею 7275,2кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 63/65, на теперішній час є зруйнованими та знесеними. Викладені обставини відображені у протоколі виїзного судового засідання від 15.07.2014р..
Судом першої інстанції встановлено та колегією суддів перевірено в ході апеляційного перегляду, що на момент укладання договору від 11.11.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Санаторно-оздоровчий комплекс „Магнолія" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Трініті Інвест Груп", так і на момент укладання договору від 23.04.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Трініті Інвест Груп" та ДП „Транс океан тур", як Товариство з обмеженою відповідальністю „Трініті Інвест Груп" так і ДП „Транс океан тур" не знали та не могли знати про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю „Санаторно-оздоровчий комплекс „Магнолія" права укладати договір, оскільки рішення господарського суду Одеської області від 24.07.2008р. по справі №30/155-08-2912, яким було визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю „Санаторно-оздоровчий комплекс „Магнолія" право власності на оздоровчо-лікувальний центр, розташований на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 63\65, на той момент скасовано не було.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що і Товариство з обмеженою відповідальністю „Трініті Інвест Груп" і ДП „Транс океан тур" являлись добросовісними набувачами спірного майна.
Оцінюючи правомірність спірного договору купівлі-продажу, який є предметом позову, судова колегія встановлює наступне.
Згідно ст.41 Конституції України та ст.321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до статей 203, 204 Цивільного кодексу України підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Як встановлено, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною є обов'язковою умовою визнання його недійсним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, ними зокрема є наступні: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Слід зазначити, що згідно вимог ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом. Рішення Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених статтею 111-16 цього Кодексу, підлягають опублікуванню на офіційному веб-сайті Верховного Суду України не пізніш як через десять днів з дня їх прийняття.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, який розміщено на офіційному веб-сайті останнього та викладено у постановах від 04.12.2012р. №26/133 та від 11.12.2012р. №56/68, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
Аналогічні положення містяться в інформаційному листі Вищого господарського суду України Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. №01-06/249 Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів №01-06/85/2013 від 22.01.2013р.
За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у позові в частині визнання договору недійсним, тому що відповідна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу оздоровчо-лікувального центру, загальною площею 7275,2кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 63/65, укладеного 11.11.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Санаторно-оздоровчий комплекс „Магнолія" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Трініті Інвест Груп", з посиланням на положення статей 203, 215, 216 ЦК України у спірних правовідносинах, не підлягає задоволенню, оскільки Фонд державного майна України, як особа, що вважає себе власником спірного майна може захистити свої права лише шляхом пред'явлення віндикаційного позову, за наявності підстав, встановлених статтею 388 ЦК України.
Відносно позовних вимог прокурора, що викладені в позовної заяві з посилкою на ст. 388 ЦК України, судова колегія звертає увагу на таке.
Положеннями ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Судова колегія відмічає, що у випадку відчуження майна за оплатним договором власник відповідно до ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
З матеріалів справи вбачається, що на час звернення до суду спірне майно лікувальний корпус загальною площею 7275,2кв.м розташований за адресою: Одеса, Французький бульвар, 63/65,що в цілому складався з літ. „А2", літ. „А3", існувало в натурі. Зазначене підтверджено висновками судово - технічної експертизи № 15677 від 20.01.2011 р. щодо стану спірного майна (том 1 а. с. 87-94)
На момент винесення рішення суду зазначене майно зруйноване, що підтверджено як висновком №2222/5039 від 31.05.2013 року судово - технічної експертизи ( а.с.26-29 том 4), а також в результаті виїзних судових засідань, які оформлені протоколами від 09.12.2011р., від 15.07.2014р. якими встановлено, що на даний час спірні будівлі зруйновані та не можуть бути використані за призначенням.
Тому при розгляді даного спору судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про припинення провадження у справі з підстав відсутності предмету спору на підставі ст. 80-1 ГПК України.
Довід апелянта про порушення судом при прийнятті рішення ч.1 ст. 388, ст.ст. 330, 658 ЦК України, оскільки право власності на майно, яке було передано за угодами відчуження поза межами волі власника не приймається до уваги з підстав, викладених у мотивувальної частині постанови з посилкою на рішення Верховного суду України.
Доводи апелянта про необхідність застосування ст.216 ЦК України в спірних правовідносинах відхиляються судовою колегією, оскільки стаття 216 ЦК України застосовується лише у випадку визнання договору недійсним, з огляду на те, що в даному випадку судова колегія вважає вибраним прокурором спосіб захисту невірно обраним.
Доводи апелянта щодо недотримання ст. 41 Конституції України, ст.ст. 16, 321 ЦК України, якими встановлено принципи непорушності права власності, що укладання угоди відчуження оздоровчо-лікувального центру відбулося поза волею власника, а саме Держави в особі Фонду держмайна України не спростовує висновків суду першої інстанції щодо неправильно обраного позивачем способу захисту порушеного права.
Судова колегія не заперечує проти встановлених судом фактів у відповідності до ч.2 ст.35 ГПК України про визнання права власності, однак зазначає, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту.
У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку якщо особа вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності, у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.
Аналогічна позиція висловлена судовою колегією Одеського апеляційного господарського суду від 30 липня 2013 р. у справі № 3-15-16/32 - 10-969 за позовом Фонду Державного майна України до відповідачів ТОВ "Магнолія", ТОВ "Трініті Інвест Груп" про визнання недійсним договору купівлі - продажу та повернення майна, та у постанові Вищого господарського суду України від 21.05.2013 року по справі №13/228/07-НР.
Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції проігнорував факт скасування рішення господарського суду Одеської області від 24.07.2008 року у справі №30/155-08-2912 з підстав порушення прав держави та належності оздоровчого комплексу до державної власності не приймаються до уваги, виходячи з наступного.
Оскільки спірний договір купівлі-продажу було укладено 11.11.2009р. на підставі рішення господарського суду Одеської області від 24.07.2008р. у справі № 30/155-08-2912, а Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.06.2011р. дане рішення про визнання права власності на спірний об'єкт у справі № 30/155-08-2912 було скасовано, тому судова колегія доходить висновку, що на час укладення спірного договору жодної норми чинного законодавства порушено не було.
Крім того, як зазначалось вище, судовою колегією встановлено, що вимоги щодо визнання спірного договору недійсним є невірним способом захисту законних прав і інтересів власника майна, тому скасування рішення суду про визнання права власності на спірне майно, не впливає на правову природу спірних взаємовідносин.
Щодо стягнення з набувача майна його вартості з огляду на неможливість його повернення, судова колегія зазначає, що судом не визнано договір недійсним, тому відсутні правові наслідки реституції, вимоги щодо відшкодування коштів позивачем не заявлялись.
Пунктом 2.14 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 року №11 встановлено, що за встановленої під час судового розгляду неможливості повернути одержане за правочином майно у натурі, набувач повинен відшкодувати вартість майна за цінами, які існують на момент відшкодування. З метою такого відшкодування заінтересована особа вправі звернутися до набувача з окремою позовною вимогою.
Але позивач з такою позовною заявою не звертався, а намагається повернути майно в натурі незважаючи на його відсутність, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами в судовому засіданні.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки суду першої інстанції відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 99, 101, п.1 ст.103, ст.105 ГПК України,
Одеський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області на рішення господарського суду Одеської області від 15 липня 2014 року по справі № 16/17-4665-2011 залишити без задоволення, рішення господарського суду Одеської області від 15 липня 2014 року по справі № 16/17-4665-2011 залишити без змін.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку.
Повний текст постанови складено 26.08.2014 року.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Суддя О.О. Журавльов
Суддя В.А.Лисенко