"12" серпня 2014 р. Справа № 917/825/14
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Плужник О.В.
при секретарі: Полубояриній Н.В.
за участю представників сторін:
позивача - Стасовська Н.І., дов.№29-14/23 від 03.03.2014 року
відповідача - ОСОБА_2 (особисто)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 м. Полтава (вх. №1971П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 03.07.14 року у справі №917/825/14
за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", м. Полтава
до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 , м. Полтава
про стягнення 10 452,83 грн.,-
Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.07.2014 року по справі № 917/825/14 (суддя Кльопов І.Г.) позов задоволено. Стягнуто з СПД ОСОБА_2 на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" 10452,83 грн. збитків у вигляді не отриманих коштів за послуги теплопостачання та 1827,00 грн. судового збору.
Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з урахуванням доповнення до апеляційної скарги (від 12.08.2014 року вх.№6528) просить рішення господарського суду Полтавської області від 03.07.2014 року по справі №917/825/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Полтавському обласному комунальному виробничому підприємству теплового господарства "Полтаватеплоенерго" відмовити повністю та стягнути з позивача на користь відповідача витрат по сплаті судового збору. При цьому, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу (від 12.08.2014 року вх.6518) зазначив, що оскаржене рішення ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності і прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права. На цій підставі просить рішення господарського суду Полтавської області від 03.07.2014 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, вислухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.02.2007 року Обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (далі-Теплопостачальна організація - позивач у справі) та суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_2(далі - споживач - відповідач у справі) керуючись приписами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Законом України «Про теплопостачання» уклали договір №2526 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води. Відповідно до умов договору Теплова організація бере на себе постачання тепловою енергією у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення приміщень споживача до межі розподілу будівлі по вул. Пушкіна, 44 - «Українська нерухомість».
Відповідно до п.13 договору оплата за опалення, що проводить споживач, стягується на підставі тарифів, встановлених уповноваженим органом.
В частині опалення договір укладений на період з 01.07.2007 року до 30.04.2011 року.
Однак, відповідно до аб.2 п.21 договору, договір вважається продовжений на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії не буду письмово заявлено однією із сторін.
На підставі даного пункту договір був пролонгований з 01.05.2011 року по 30.04.2012 року та з 01.05.2012 року по 30.04.2013 року відповідно.
Пунктом 24 договору передбачено, що розірвання договору з ініціативи споживача проводиться за узгодженням сторін, наявності технічної можливості та при умові письмового повідомлення Теплопостачальної організації за один місяць.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2012 року відповідачем на адресу позивача направлено заяву про відмову від отримання послуг теплопостачання.
У відповіді на зазначену заяву позивач листом №19-18/611 від 20.02.2012 року повідомив, що питання про припинення надання теплової енергії буде вирішено після дотримання вимог «Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж центрального опалення та постачання гарячої води при відмові споживачі від центрального теплопостачання» та за наявності умов передбачених п.24 договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч.4 ст.651 ЦК України).
Як вбачається з умов договору відповідачу не надано право на односторонню відмову від договору. Враховуючи, що в матеріалах справи не має жодних доказів припинення договору - посилання відповідача на відсутність господарських зобов'язань між позивачем та відповідачем не відповідає дійсності.
У зв'язку з прийняттям постанови Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України за №81 від 30.09.2011 року, Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Полтаватеплоенерго" розроблені методики визначення обсягів споживання теплової енергії на опалення та гаряче водопостачання, якими встановлений інший порядок розрахунку за користування тепловою енергією (за 1 Гкал, а не за 1 кв.м., як встановлено у договорі).
На виконання покладених на позивача діючим законодавством функцій, останній направив на адресу відповідача лист №00-01-01/1375 від 16.05.2013 року з пропозицією внесення змін до договору на відпуск теплової енергії №2526 від 28.02.2007 року в частині зміни розрахунку за користування тепловою енергією та доповнення договору розділом «Облік теплової енергії», два примірники додаткової угоди №1 з розрахунком обсягу теплової енергії.
Однак, відповідач ухилився від розгляду проекту додаткової угоди №1, що стало підставою для позивача звернутися до господарського суду з позовною заявою, в якій просив внести зміни до договору №2526 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 28.02.2007 року, укладеного між позивачем та відповідачем, викладеними в проекті додаткової угоди №1 разом з додатком «Розрахунок обсягу теплової енергії».
Рішенням господарського суду Полтавської області у справі №917/1229/13 від 12.09.2013 року, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2013 року позов задоволено частково. Внесено зміни в умови договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води № 2526 від 28.02.2007 року, укладеного між Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Полтаватеплоенерго" та суб'єктом підприємницької діяльності -Фізичною особю-підприємцем ОСОБА_2, викладені в проекті додаткової угоди № 1 разом з додатком "Розрахунок обсягу теплової енергії", за винятком положення щодо поширення умов додаткової угоди № 1 до договору № 2526 від 28.02.2007 року на відносини, які виникли між сторонами до укладення додаткової угоди, а саме з 01.10.2011 р.
Відповідно до ст. 35 ГПК України факти встановлені рішенням господарського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть учать ті самі сторони.
Як вбачається з приписів ч.5 ст. 188 ГК України якщо судовим рішення договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням,якщо інший строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Згідно до ст. 105 ГПК України постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Виходячи з викладеного вбачається, що з дня набранням чинності постанови Харківського апеляційного господарського суду (05.12.2013 року) зміни до договору №2526 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 28.02.2007 року (додаткова угода №1) вважаються внесеними у договірні відносини, що склалися між позивачем та відповідача.
Предметом спору у даній справі становить вимога позивача про стягнення з відповідача збитків в розмірі 10452,83 грн. у вигляді не отриманих коштів за послуги теплопостачання за період з 13.10.2011 року (дата початку опалювального сезону 2011 року) по 05.12.2013 рік (дата набрання законної сили рішення суду), оскільки відповідач споживав теплову енергію, витрачену позивачем на опалення приміщення по вул. Пушкіна,44 в м. Полтава, не укладаючи додаткову угоду №1 до договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води №2526 від 28.02.2007 року.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що між бездіяльністю відповідача щодо укладання договору (додаткової угоди №1) на постачання теплової енергії та понесення позивачем збитками у вигляді не отриманих грошових коштів за надання ним послуг з теплопостачання існує безпосередній причинно-наслідковий зв'язок. Крім того, вказав на те, що розрахунки збитків надані позивачем до позовної заяви є обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову і зазначає наступне.
Згідно статей 1, 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
У відповідності до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За договором енергопостачання, згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Отже, відносини у сфері житлово-комунальних послуг, в тому числі з постачання теплової енергії, здійснюються виключно на підставі укладеного між сторонами договору. Відпуск теплової енергії без оформлення договору не допускається.
Своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією
на постачання теплової енергії є одним із основних обов'язків споживача теплової енергії ( п.1 ч.2 ст.24 Закону України «Про теплопостачання»).
Згідно з п.1 ч. 3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний, зокрема укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Тобто, обов'язок вчинення дій спрямованих на укладення договору постачання теплової енергії покладається саме на споживача. Не вчинення таких дій (бездіяльність) в даному випадку є протиправною поведінкою споживача, та має наслідком безоплатне споживання поставленої теплової енергії.
У результаті бездіяльність відповідача у вигляді не укладення додаткової угоди №1 до договору в період з 13.10.2011 року (дата початку опалювального сезону 2011 року) по 05.12.2013 рік (дата набрання законної сили рішення суду) позивачу було завдано збитків у вигляді не отриманих грошових коштів за надання ним послуг з теплопостачання.
За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
У відповідності до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлено в статті 1166 Цивільного кодексу України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: збитків, протиправної поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини.
Такий елемент, як наявність збитків, полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
Протиправна поведінка заподіювача збитків полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином.
Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
Вина є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України від 30.05.2006 у справі №42/266-6/492).
При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем було доведено, як об'єктивну і суб'єктивну сторону цивільного правопорушення, так і факт його вчинення саме відповідачем у справі, а також належними та допустимими доказами обґрунтовано розмір понесених збитків, що має наслідком застосування до даних правовідносин положень ст. 1166 ЦК України, як правової підстави для відшкодування позивачу відповідачем збитків у розмірі 10452,83 грн., спричиненої споживанням останнім теплової енергії у вигляді гарячої води без укладання додаткової угоди №1 до договору в період з 13.10.2011 року (дата початку опалювального сезону 2011 року) по 05.12.2013 рік (дата набрання законної сили рішення суду).
Враховуючи викладене, суд першої дійшов обґрунтованого висновку про у задоволення позовних вимог.
Доводи скаржника, з приводу залишення судом першої інстанції без уваги сум коштів, які були сплачені ним згідно договору, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки вказані проплати перебувають поза межами періоду, за який стягуються збитки (з 13.10.2011 року по 05.12.2013 року), а наявні в матеріалах справи копії квитанцій датуються 2007, 2008, 2009, 2010 та 2011 роки (остання дата сплати до договором датується 18.05.2011 роком). Крім того, переплата на яку посилається апелянт не може бути врахована судом, як обставина, що спростує висновок суду першої інстанції, оскільки з копій квитанцій не вбачається період за який були сплачені суми, вказані в квитанції, а зазначено лише призначення платежу та місяць здійснення операції.
У зв'язку з викладеним вбачається, що факти, викладені в апеляційній скарзі відповідача і його посилання на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, не знайшли свого підтвердження при розгляді апеляційної скарги.
Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду Полтавської області від 03.07.2014 року по справі №917/825/14 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи заявника, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.
На підставі викладеного та керуючись статтями статями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, м. Полтава залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 03.07.2014 року по справі №917/825/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст складено та підписано 18.08.2014 року
Головуючий суддя Істоміна О.А.
Суддя Білецька А.М.
Суддя Плужник О.В.