"07" серпня 2014 р. м. Київ К/9991/30510/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),
суддівОлексієнка М.М.,
Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Південний радіозавод»
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року
у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) «Південний радіозавод» до Територіальної державної інспекції праці (далі - ТДІП) у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування рішень,
У серпні 2010 року ВАТ «Південний радіозавод» звернулося до суду із зазначеним позовом, в якому, з урахуванням доповнень, просило: визнати незаконними дії відповідача при проведенні перевірки ВАТ «Південний радіозавод» 02 липня 2010 року та 18 липня 2011 року; визнати не чинними та скасувати акти перевірки № 04-04-92/35 від 02 липня 2010 року та № 04-04-92/44 від 18 липня 2011 року, складені головним державним інспектором праці ТДІП у Дніпропетровській області Паніною В.В. та відповідний припис до акту перевірки від 02 липня 2010 року.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2011 року, яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ВАТ «Південний радіозавод» порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції і ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що 02 липня 2010 року та 18 липня 2011 року головним державним інспектором праці ТДІП у Дніпропетровській області Паніною В.В. здійснено перевірки на ВАТ «Південний радіозавод» щодо додержання законодавства про працю та про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. За результатами перевірок складено акт № 04-04-92/35 та акт № 04-04-92/44.
Позивач вказував, відповідачем порушено порядок організації і проведення перевірки, який встановлено нормами статей 4, 5, 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», зокрема, своєчасно не повідомлено про проведення перевірки, інспектор відмовився від здійснення запису в журналі перевірок, не представив та не надав позивачу копію наказу на проведення перевірки та посвідчення (направлення), тощо.
Відповідно статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Проте, вказані норми Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не відповідають підпункту «а» пункту 1 та пункту 2 статті 12 Конвенції № 81 Міжнародної організації праці 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08 вересня 2004 року № 1985-ІV, яка дозволяє інспекторам праці безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції.
Державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю (крім питань охорони праці) та про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в установах і організаціях усіх форм власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю врегульовано Порядком проведення перевірки стану додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що проводиться посадовими особами Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю та його територіальних органів, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21 березня 2003 року № 72, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 червня 2003 року за № 432/7753 (далі - Порядок).
Згідно із пунктом 2.4 Порядку інспектор праці має право на проведення перевірки за наявності в нього: службового посвідчення встановленого зразка; Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 50; Положення про територіальну державну інспекцію праці Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; у разі перевірки за дорученням -доручення відповідного органу (керівництва Держнаглядпраці та Територіальної державної інспекції праці, правоохоронних органів); персональної круглої номерної печатки.
Під час розгляду справи в судах першої і апеляційної інстанції сторони не заперечували наявності у інспектора вказаних посвідчення, положень та печатки.
Відповідно до пункту 2.3 Порядку інспектор праці має право безперешкодно в будь-який час без попереднього повідомлення відвідувати для перевірки додержання законодавства про працю та про загальнообов'язкове державне соціальне страхування: підприємства, робочі органи виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, виробничих приміщень суб'єктів підприємницької діяльності фізичних осіб, які використовують найману працю.
Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій при проведенні перевірки.
Що стосується позовних вимог в частині визнання недійсним актів перевірки відповідача № 04-04-92/35 від 02 липня 2010 року та № 04-04-92/44 від 18 липня 2011 року, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Враховуючи вказані положення законодавства, під актом державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Акт перевірки лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених порушень та не є остаточним документом, зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій. Права та обов'язки для суб'єкта господарювання, перевірку якого проведено, породжує саме рішення, прийняте на підставі складеного за результатами перевірки акту.
Отже, висновки судів про те, що акти перевірки, не можуть розглядатися як нормативно-правові акти чи акти індивідуальної дії, а тому правильно відмовили у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, тому підстав для скасування ухвалених судових рішень в частині вимог про визнання протиправними дій по проведенню перевірки та визнання не чинними і скасування актів колегія суддів не вбачає.
Разом з тим, з матеріалів справи видно, що позивачем заявлялись вимоги про скасування припису, складеного на підставі акту перевірки від 02 липня 2010 року № 04-04-92/35.
Висновки судів щодо зазначених вимог відсутні.
Тобто, судами розглянуті не всі позовні вимоги та додаткового рішення у справі не прийнято.
Відповідно до статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Це положення означає що лише позивач має право змінити свої позовні вимоги або відмовитися від них.
Згідно із статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.
Таким чином, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 227 КАС України підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Південний радіозавод» задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року скасувати в частині вимог про скасування припису Територіальної державної інспекції праці у Дніпропетровській області, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С.В. Головчук
Судді М.М. Олексієнко
Ю.К. Черпак