"13" серпня 2014 р. м. Київ К/800/37579/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: Олексієнка М.М.,
суддів: Весельської Т.Ф.,
Швеця В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Сновидовицької сільської ради Рокитнівського району Рівненської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Рокитнівського районного суду Рівненської області від 25 березня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року,
У лютому 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив:
поновити строк звернення до адміністративного суду;
визнати протиправним та скасувати розпорядження Сновидовицького сільського голови від 16.12.2013 року № 33 про звільнення його з посади спеціаліста-землевпорядника Сновидовицької сільської ради;
поновити на попередній посаді;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу та стягнути 3000 грн. компенсації за моральні страждання;
Посилався на незаконність звільнення, оскільки для цього не було правових підстав, що, в свою чергу, призвело до моральних страждань.
Постановою Рокитнівського районного суду Рівненської області від 25 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Сновидовицького сільського голови від 16 грудня 2013 року № 33 про звільнення ОСОБА_2 з посади землевпорядника Сновицької сільської ради. Поновлено на попередній посаді, стягнуто за період з 1 січня 2014 року по 25 березня 2014 року 3564,98 грн. середній заробіток за час вимушеного прогулу. В частині відшкодування моральної шкоди в задоволенні позову відмовлено.
В касаційні скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди і ухвалити нове, яким позов задовольнити. Вказує на те, що судами не враховані положення статті 237-1 Кодексу законів про працю України та зібрані у справі докази.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги частково з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходи з того, що визнання порушених прав та їх відновлення є достатнім засобом для залагоджування моральних страждань.
З таким висновком колегія суддів касаційної інстанції погодитися не може, так як він не відповідає нормам матеріального і процесуального права.
Порядок та підставі відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин врегульований статтею 237-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
За змістом указаної норми підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього зусиль для організації свого життя.
Верховний Суд України у пункті 13 постанови Пленуму від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі відповідними змінами) роз'яснив, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
З урахуванням зазначених положень, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Отже висновок судів про те, що компенсація моральної шкоди поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, не відповідає вимогам статті 237-1 КЗпП.
Саме до такого висновку зводиться правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року.
Не врахування зазначених положень закону, призвело до порушення норм процесуального права. Зокрема, судом першої інстанції, в порушення статті 161 КАС України, належним чином не перевірені обставини та доводи, якими позивач обґрунтовував вимоги про заподіяння моральної шкоди, не дослідив і докази в цій частині.
Зазначені порушення не виправив апеляційний суд, тому, відповідно до частини другої статті 227 КАС України, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений права досліджувати докази, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.
При новому розгляді необхідно перевірити доводи позивача щодо розміру моральної шкоди, дослідити докази в цій частині та з урахуванням роз'яснень, викладених у пункті 9 вище згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, вирішити спір.
На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Скасувати постанову Рокитнівського районного суду Рівненської області від 25 березня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року в частині відмови в задоволенні прозову про відшкодування моральної шкоди з направленням справи в цій частині до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвала оскарженню не підлягає
Судді: М.М. Олексієнко
Т.Ф. Весельська
В.В. Швець