"07" серпня 2014 р. м. Київ К/800/59367/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С.В.
Загороднього А.Ф.
розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Чаплинської районної державної адміністрації Херсонської області, голови Чаплинської районної державної адміністрації Херсонської області Бериславського Володимира Миколайовича про визнання дій протиправними, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
У грудні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Чаплинської районної державної адміністрації Херсонської області та голови Чаплинської районної державної адміністрації Херсонської області про скасування розпорядження голови Чаплинської РДА № 316 від 08.09.2009 року щодо попередження про неповну службову відповідність, № 260 від 15.07.2010 року щодо оголошення догани, № 291 від 05.08.2010 року щодо оголошення догани та № 105-к від 27.09.2010 року про звільнення його з посади начальника відділу освіти і науки, молоді та спорту Чаплинської РДА.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 22 березня 2013 року позов задоволено.
Визнано незаконними дії Голови Чаплинської РДА Херсонської області щодо прийняття оскаржуваного розпорядження, визнано протиправним та скасувано розпорядження Голови Чаплинської РДА Херсонської області № 105-К від 27 вересня 2010 року .
Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу освіти Чаплинської районної державної адміністрації Херсонської області з 27 вересня 2010 року.
Стягнуто з Чаплинської районної державної адміністрації Херсонської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 59 459,04 грн. та 2 000 грн. моральної шкоди.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 з 04.09.2008р. обіймав посаду начальника відділу освіти Чаплинської РДА.
Розпорядженням голови Чаплинської РДА № 105-к від 27.09.2010р. його звільнено з посади за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, тобто за систематичне невиконання без поважних причин службових обов'язків.
Підставою для видання оскаржуваного розпорядження стали подання прокурора Чаплинського району від 20.09.2010 року про порушення вимог чинного законодавства при закупівлі товарів, робіт, послуг за державні кошти у відділі освіти Чаплинської РДА, та розпорядження голови Чаплинської РДА № 316 від 08.09.2009 року, № 260 від 15.07.2010 року, № 291 від 05.08.2010 року та № 351 від 08.09.2010 року про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.
Судом першої інстанції було встановлено, що під час винесення розпорядження від 27.09.2010 року № 105-к про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника відділу освіти Чаплинської РДА у зв'язку з систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, відповідач керувався розпорядженнями голови Чаплинської РДА Херсонської області від 08.09.2009 року № 316, від 05.08.2010 року № 291, від 15.07.2010 року № 260, якими позивачу винесено догани та попередження про неповну службову відповідність. Суд першої інстанції Дійшов правильного висновку, що вищевказані розпорядження не підтверджують факти систематичного невиконання позивачем обов'язків, покладених на нього трудовим договором.
Так, судом першої інстанції на підставі досліджених доказів було встановлено, що ні при притягненні позивача до дисциплінарної відповідальності, ні при його звільненні, від ОСОБА_2 жодного разу не відбиралися письмові пояснення з приводу вчинених ним дисциплінарних проступків, не встановлювався сам факт і обставини вчинення проступку, ступінь його тяжкості, не враховувались обставини, що характеризують особу позивача та його ставлення до роботи, тощо.
Судом першої інстанції також встановлено, що оскаржуване розпорядження щодо звільнення позивача не містить обґрунтувань неналежного виконання службових обов'язків, не зазначає які саме порушення ним допущені і в який період часу.
Розпорядження від 05.08.2010 року № 291 та від 27.09.2010 року № 105-к прийняті на підставі подання прокурора, яке не може слугувати безпосередньою та єдиною підставою для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності і її звільнення.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Отже, зазначена правова норма надає роботодавцю (власникові) право розірвати трудовий договір у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до нього раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. При звільненні працівника з цих підстав враховується, що на працівника покладаються обов'язки, які складають зміст його трудової функції, а також обов'язок додержуватись внутрішнього трудового розпорядку, який встановлено законодавством та локальними нормативними актами.
Підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України є систематичне невиконання працівником трудових обов'язків.
Такими, що систематично порушують трудову дисципліну, визнаються працівники, які мають дисциплінарне або громадське стягнення за порушення трудової дисципліни та порушили її знову протягом року з дня застосування стягнення за перше порушення.
Виходячи з цього, при звільненні працівника за п.3 ст.40 КЗпП України організація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання вказаних обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які і коли проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнень.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в пункті 22 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. п. 3, 4, 7, 8 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
У справі про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України суд повинен з'ясовувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати його вчинення систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Відповідно до пункту 23 зазначеної Постанови за передбаченими п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (ст. 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.
Підставою звільнення може бути лише безпосереднє порушення трудової дисципліни чи невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за наявності застосованого й не втратившого юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення.
Зі змісту спірних розпоряджень вбачається, що до позивача застосовані дисциплінарні стягнення за порушення службової дисципліни, що вчинені: відповідно до розпорядження від 15.07.2010 року № 260 - у період з 29.06.2010 року по 07.07.2010 року; згідно із розпорядженням від 05.08.2010 року № 291 - 21.12.2009 року та у червні 2010 року; відповідно до розпорядження від 08.09.2010 року № 351 - у червні та липні 2010 року.
Проте у цих розпорядженнях конкретно не вказано, коли і який саме проступок вчинено позивачем, аналізуючи їх, можна дійти висновку, що позивача відповідно до них притягнуто до дисциплінарної відповідальності за проступки, які не мають характеру системності, оскільки їх не було вчинено кожне окремо після притягнення до дисциплінарної відповідальності за попередній проступок.
Судом першої інстанції встановлено, що при прийнятті розпорядження від 27.09.2010 року № 105-к відповідач обмежився загальним висновком про систематичне невиконання позивачем службових обов'язків, з посиланням на неодноразове притягнення до дисциплінарної відповідальності відповідно до вищенаведених розпоряджень голови Чаплинської РДА. При цьому, як на підставу застосування крайнього виду дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, відповідач послався на подання прокурора Чаплинського району від 20.09.2010 року № 99-2676 вих.10, в якому йдеться про порушення позивачем, як головою тендерного комітету, вимог законодавства України про закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти у відділі освіти районної державної адміністрації.
Колегія суддів звертає увагу на те, що систематично невиконуючими службові обов'язки визнаються працівники, що мали дисциплінарне стягнення чи громадське стягнення за невиконання службових обов'язків і знову допустили невиконання службових обов'язків протягом року з дня застосування стягнення за перше порушення.
Як вірно встановлено судом першої інстанції , ОСОБА_2 після застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани, згідно розпорядження відповідача від 08.09.2010 року № 351, не вчиняв нового порушення, що свідчить про безпідставність винесення розпорядження від 27 вересня 2010 року № 105-к «Про звільнення ОСОБА_2».
В оскаржуваному розпорядженні не зазначено, за яке саме порушення ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності, коли саме було вчинено позивачем порушення і в чому воно виявилося, які саме нормативні чи розпорядчі акти, що встановлюють його службові обов'язки, ним порушено. З цього приводу суд також зазначив, що в ході судового розгляду встановлено, що позивач не був ознайомлений під розписку із посадовою інструкцією начальника відділу освіти Чаплинської РДА.
Досліджуючи обставини справи, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги те, що у поданні від 20.09.2010 року № 99-2676 прокурор Чоплинського району послався на вчинення позивачем дій, які можливо було кваліфікувати як дисциплінарний проступок, що мали місце у липні-серпні 2010 року одночасно з іншими поступками за які позивача вже було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.
Судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що відсутня системність у вчиненні позивачем дисциплінарних проступків, наявність якої є обов'язковою умовою для звільнення працівника за пунктом 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що ОСОБА_2 після застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани, згідно розпорядження відповідача від 08.09.2010 року № 351, не вчиняв нового порушення, а тому розпорядження від 27 вересня 2010 року № 105-к «Про звільнення ОСОБА_2» є безпідставним.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд безпідставно виходив з того, що для звільнення працівника за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України значення мають лише оголошені і не погашені міри дисциплінарного стягнення, формально виходив з того, що на день звільнення позивач не оскаржив розпорядження про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, а тому вони є чинними , незаконно вважав, що суд немає права давати оцінку цим розпорядженням щодо їх правомірності і помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд порушив норми статті 86 КАС України відповідно до якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
З наведеного вище вбачається, що апеляційним судом було помилково скасовано законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, а тому колегія суддів дійшла висновку про його скасування та залишення в силі постанови суду першої інстанції.
Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року скасувати, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Чаплинської районної державної адміністрації Херсонської області, голови Чаплинської районної державної адміністрації Херсонської області Бериславського Володимира Миколайовича про визнання дій протиправними, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.І. Гаманко
Судді С.В. Білуга
А.Ф.Загородній