12 серпня 2014 року м. Київ В/800/3699/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого: Олексієнка М.М.,
суддів: Кочана В.М.,
Олендера І.Я.,
Черпака Ю.К.,
Швеця В.В.,
розглянувши заяву управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - УПСЗН) про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2014 року, постановленої за результатами розгляду справи за позовом ОСОБА_4 до УПСЗН про визнання за нею статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»,
8 серпня 2014 року представник УПСЗН у порядку статті 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2014 року у справі №К/9991/836/12 з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На обґрунтування заяви додав судове рішення Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2013 року (справа №К/9991/34856/11), в якому, на його думку, по іншому ніж в оскаржуваній ухвалі застосовано пункт 1 статті 10 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).
Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в допуску справи до перегляду Верховним Судом України з урахуванням наступного.
Статтею 237 КАС України наведено перелік підстав для подання сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, заяви про перегляд судових рішень в адміністративних справах Верховним Судом України.
Відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
При цьому, під неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права розуміється, зокрема, таке:
різне тлумачення змісту і сутності правових норм, на підставі якого зроблено висновок про різний зміст суб'єктивних прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин, у тому числі про наявність та обсяг прав і/або обов'язків осіб, які беруть участь у справі;
різне застосування правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням ієрархії цих правових норм, а також дії норм у часі, просторі та за колом осіб, тобто різне незастосування закону, який підлягав застосуванню;
різне визначення предмета регулювання правових норм, зокрема застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин або поширення дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню;
різне застосування правил аналогії права чи закону в подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правих норм.
Виходячи з положень зазначеної норми, якщо ухвалення різних за змістом судових рішень обумовлено наявністю різних обставин, які були встановлені судами при розгляді зазначених справ, то вказане не може свідчити про неоднакове (різне) застосування судами норм матеріального права.
Доводи, викладені в заяві, не дають підстав вважати, що судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах неоднаково застосовані одні і ті ж само норми права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
Зокрема, в ухвалі від 26.06.2014 року, яка є предметом оскарження, касаційний суд, з посиланням на положення пункту 1 статті 10 Закону № 3551-XII, прийшов до висновку, що чинність цього Закону поширюється на позивачку, як на члена сім'ї військовослужбовця, померлого внаслідок захворювання, одержаного в період проходження служби, оскільки, в даному випадку, є причинний зв'язок смерті особи з отриманим захворюванням.
В судовому рішенні від 28 листопада 2013 року (справа №К/9991/34856/11) касаційний суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували належність позивачки до осіб, перелік яких наведено у статтях 6, 7 Закону № 3551-XII.
З урахуванням наведеного, обставини, встановлені у справі, відносно якої заявлено вимогу про перегляд Верховним Судом України, не є подібними до обставин, встановлених у справі, копію рішення якої додано до заяви.
Крім того, в оскаржуваній ухвалі не наведено іншого, ніж у наданому для порівняння судовому рішенні, тлумачення норм матеріального права.
Керуючись статтями 235-240 КАС України, колегія суддів
Відмовити у допуску до перегляду Верховним судом України справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання рішення неправомірним та зобов'язання до вчинення дій.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: М.М. Олексієнко
В.М. Кочан
І.Я. Олендер
Ю.К. Черпак
В.В. Швець