"07" серпня 2014 р. м. Київ К/9991/50030/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),
суддівОлексієнка М.М.,
Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Донецького міського центру зайнятості
на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2012 року
у справі за позовом ОСОБА_4 до Донецького міського центру зайнятості про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з адміністративним позовом про зобов'язання виплатити допомогу по безробіттю. В обґрунтування своїх вимог зазначала, що у серпні 2011 року її звільнено з ВАТ «Точмаш» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України через скорочення штату працівників. З 10 жовтня 2011 року позивач зареєстрована у Донецькому міському центрі зайнятості як безробітна та має право на отримання допомоги, передбаченої Законом України від 02 березня 2000 року №1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон №1533-ІІІ). Проте, у зв'язку з відсутністю сплати страхових внесків підприємством, на якому вона працювала, відповідач відмовився їй виплатити цю допомогу. Вважаючи дії Донецького міського центру зайнятості неправомірними, просила суд зобов'язати останнього нарахувати та виплатити допомогу по безробіттю.
Постановою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 24 травня 2012 року в позові відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2012 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано неправомірною бездіяльність Донецького міського центру зайнятості щодо невиплати ОСОБА_4 допомоги по безробіттю. Зобов'язано Донецький міський центр зайнятості нарахувати і виплатити ОСОБА_4 допомогу по безробіттю як застрахованій особі з моменту постановки її на облік у Донецькому міському центрі зайнятості.
У касаційній скарзі відповідач порушує питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема положень статті 1 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). Вказує, що апеляційний суд дав неправильну оцінку обставинам у справі, оскільки тільки надходження страхових внесків для нарахування допомоги на випадок безробіття до територіального органу Пенсійного фонду та їх офіційна фіксація у базі даних є підставою для виплати такої допомоги застрахованій особі.
ОСОБА_4 в запереченнях на касаційну скаргу посилається на те, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, судом правильно встановлені факти, досліджені докази та наведені обґрунтовані висновки. Вказує, що несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для позбавлення її права на отримання допомоги по безробіттю. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 працювала у Відкритому акціонерному товариства «Точмаш» та з 16 серпня 2011 року звільнена з роботи через скорочення штату відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
З 10 жовтня 2011 року позивач зареєстрована у Донецькому міському центрі зайнятості і їй надано статус безробітної. Проте, допомогу по безробіттю відповідач не виплатив, мотивуючи своє рішення тим, що ВАТ «Точмаш» не сплатило страхові внески з січня по жовтень 2011 року, а тому ОСОБА_4 є незастрахованою особою та інвалідом ІІІ групи і не має права на отримання такої допомоги.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначені Законом №1533-ІІІ, за умовами пункту 1 статті 1 якого загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Частиною 1 статті 4 цього закону встановлено, що страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи - підприємці.
Право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи - це, зокрема, наймані працівники та особи, які виконують роботи (надають послуги) згідно з цивільно-правовими договорами тощо (пункт 1 статті 6 Закону №1533-ІІІ).
Одним із видів такого забезпечення є допомога по безробіттю, на отримання якої, за умовами частини 1 статті 22 Закону №1533-ІІІ, мають право залежно від страхового стажу застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески.
Частиною 1 статті 21 Закону №1533-ІІІ встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш як мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.
Отже, страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем.
За змістом пункту 14 частини 1 статті 1 Закону № 1533-III страхові внески це кошти відрахувань на страхування на випадок безробіття, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», кошти єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, спрямовані на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття відповідно до пропорцій, визначених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
Статтею 4 цього закону встановлено перелік осіб, які є платниками єдиного внеску це, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний пред'являти на вимогу застрахованої особи, на користь якої він сплачує єдиний внесок, повідомлення про взяття на облік як платника єдиного внеску та надавати інформацію про сплату єдиного внеску, в тому числі у письмовій формі.
З цим правом кореспондується обов'язок такого платника своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI), який підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону № 2464-V).
При цьому, у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (частина 11 статті 9 Закону № 2464-VI)
Адміністративну відповідальність за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску несуть посадові особи платників єдиного внеску (частина 1 статті 26 Закону № 2464-VI).
Пенсійний фонд України є органом, який уповноважений відповідно до цього Закону вести облік платників єдиного внеску, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролювати повноту та своєчасність їх сплати, вести Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування та виконувати інші функції, передбачені законом (стаття 1 Закону № 2464-VI).
Виходячи зі змісту наведених норм, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи, підлягають обов'язковій сплаті і є гарантією матеріального забезпечення особи на випадок її безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин. Відповідальність за порушення умов та порядку сплати таких внесків покладено на платника єдиного внеску та його посадових осіб.
При цьому, особи, які сплачують такі внески через роботодавця, без сприяння державних органів позбавлені можливості безпосередньо і оперативно впливати на повноту і своєчасність такої сплати, що, фактично, у випадку неповної чи несвоєчасної сплати, означатиме порушення їх прав на отримання соціальних гарантій.
Як встановлено апеляційним судом, під час роботи ОСОБА_4 у ВАТ «Точмаш» з 1991 року по серпень 2011 року, з її заробітної плати роботодавцем відраховувались страхові внески, що підтверджується матеріалами справи. Проте, з січня по жовтень 2011 року ВАТ «Точмаш» відраховані суми в установленому порядку до бюджету не перерахував.
Механізм державного соціального страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав.
Відомості про те, що Пенсійний Фонд України у вказаний період вживав заходів на усунення порушень з боку ВАТ «Точмаш» з приводу несплати підприємством страхових внесків з січня по жовтень 2011 року в матеріалах справи відсутні, що свідчить про відсутність контролю з боку уповноваженого органу, який в силу своїх повноважень був зобов'язаний вжити відповідних заходів щодо усунення порушень з боку роботодавця.
Отже, позивач не може бути позбавлена права на отримання соціальних гарантій через те, що орган, відповідальний за повноту та своєчасність сплати страхових внесків своєчасно не вжив дієвих заходів, що призвело до порушення гарантованого державою права на отримання позивачем допомоги по безробіттю.
А відтак, несплата підприємством страхових внесків, які роботодавець попередньо відрахував із заробітної плати працівника, не може бути підставою для позбавлення його права на отримання соціальних гарантій, оскільки це призведе до порушення принципу рівності особи перед законом.
За таких обставин, апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги.
Посилання скаржника на те, що позивач є інвалідом 3 групи і в силу положень статті частини 1 статті 33 Закону № 1533-III не має права на отримання допомоги по безробіттю, не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, оскільки ці норми поширюється на незастрахованих осіб.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору. Підстав для скасування ухвалених рішень колегія суддів не вбачає.
Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Донецького міського центру зайнятості залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С.В. Головчук
Судді М.М. Олексієнко
Ю.К. Черпак