"24" липня 2014 р. м. Київ К/9991/44954/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С.В.
Загороднього А.Ф.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання незаконними наказів та поновлення на роботі,
У квітні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання незаконними наказів та поновлення на роботі. Просив суд визнати протиправним наказ №48 від 08 грудня 2009 року в частині звільнення з займаної посади, поновити на посаді головного спеціаліста відділу природних ресурсів та фінансового забезпечення головного управління промисловості облдержадміністрації м. Дніпропетровська, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 грудня 2009 року по час фактичного поновлення на посаді, стягнути моральну шкоду в розмірі 10000 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2010 року об'єднано в одне провадження адміністративну справу 2а-5055/10/0470 про визнання протиправним наказу №48 від 08 грудня 2009 року в частині звільнення з займаної посади, поновлення на посаді головного спеціаліста відділу природних ресурсів та фінансового забезпечення головного управління промисловості облдержадміністрації м. Дніпропетровська, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09 грудня 2009 року по час фактичного поновлення на посаді, стягнення моральну шкоду в розмірі 10000 грн. та адміністративну справу 2а-5055/10/0470 про визнання протиправним наказу №54 від 20 листопада 2009 року.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивача 03 квітня 2008 року призначено на посаду головного спеціаліста відділу природних ресурсів та фінансового забезпечення управління промисловості облдержадміністрації. У зв'язку з перейменуванням управління ОСОБА_2 02 лютого 2009 року призначено на посаду головного спеціаліста відділу природних ресурсів управління природних ресурсів та фінансового забезпечення головного управління промисловості облдержадміністрації.
Під час його роботи наказом від 20 листопада 2009 року № 56 до нього застосовано захід дисциплінарного стягнення, передбачений пунктом 1 частини 1 статті 147 КЗпП України - оголошено догану.
Наказом головного управління промисловості за № 48-к від 08 грудня 2009 року ОСОБА_2 звільнено з посади головного спеціаліста відділу природних ресурсів управління природних ресурсів та фінансового забезпечення головного управління промисловості облдержадміністрації відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України.
Підставою для прийняття зазначеного рішення стали виявлені правопорушення щодо завищення вартості робіт та послуг і неналежне здійснення внутрішнього фінансового контролю, що викладені в Акті контрольно-ревізійного відділу в м. Дніпропетровську контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області головного контрольно-ревізійного управління України від 18 листопада 2009 року №08-21/25 та відповідно до вимог контрольно-ревізійного відділу в м. Дніпропетровську контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області, зазначених у листі від 18 листопада 2009 року №08-02-13/2798 про усунення порушень, та з урахуванням заходу дисциплінарного стягнення, яке застосовано відповідно до наказу від 20 листопада 2009 року №56.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 3 статті 40 КЗпП України, проведено з дотриманням вимог трудового законодавства.
Проте, колегія суддів вважає, що висновки судів є передчасними з наступних підстав.
Відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.
Відповідно до статті 147 Кодексу законів про працю України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Згідно зі статтею 148 Кодексу законів про працю України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Статтею 149 Кодексу законів про працю України передбачено, зокрема, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в пункті 22 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за підпунктами 3, 4, 7, 8 частини 1 статті 40 КЗпП України.
Зокрема, у справі про звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України суд повинен з'ясовувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати його вчинення систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 23 зазначеної постанови, за передбаченими пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України підставами, працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (статті 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.
Отже, законодавством передбачено, що підставою звільнення може бути лише безпосереднє порушення трудової дисципліни чи невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за наявності застосованого й такого, що не втратив юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення.
Крім того, відповідно до Порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 13 червня 2000 року № 950 стосовно державних службовців (до яких відноситься і позивач) може бути проведено службове розслідування у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян.
Так, судами не встановлювалося, чи проводилося службове розслідування щодо систематичного неналежного виконання ОСОБА_2 службових обов'язків, за які його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності і у чому саме проявлялася така систематичність.
Суди також не перевірили і не зазначили в своїх рішеннях, коли саме були допущені позивачем порушення дисципліни чи неналежне виконання службових обов'язків, зазначених в Акті контрольно-ревізійного відділу в м. Дніпропетровську контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області головного контрольно-ревізійного управління України від 18 листопада 2009 року №08-21/25, та не з'ясували, чи були вони скоєні в період часу, до чи після оголошення позивачу догани наказом №56 від 20 листопада 2009 року.
Крім того, судами не досліджено довідки про розмір заробітної плати позивача, що є обов'язковим для належного розгляду позовної вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Оскільки, зазначені обставини мають суттєве значення для правильного вирішення справи, а зазначені порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то прийняті судами рішення не можна визнати законними і обґрунтованими.
Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною другою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 червня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання незаконними наказів та поновлення на роботі направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.І. Гаманко
Судді С.В. Білуга
А.Ф.Загородній