Справа № 234/4469/14-а
Провадження № 2-а/234/135/14
11 серпня 2014 року місто Краматорськ
Краматорський міський суд Донецької області
у складі: головуючого судді Клімова В.В.
при секретарі: Ткачовій А.О.
за участю позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Краматорської міської ради про виплату компенсації витрат на лікування покійної дружини та відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до Краматорського міського суду з позовом до відповідача про виплату компенсації витратна лікування покійної дружини та відшкодування моральної шкоди.
У судовому засіданні позивач підтримав позов та пояснив, що з 29.03.2011 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружина ОСОБА_2 знаходилась на лікуванні в хірургічному відділенні КМУ «Міська лікарня №1», де померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Лікування здійснювалося виключно за рахунок позивача. Оскільки позивач є пенсіонером -держслужбовцем, просить суд відповідно до ст. 36 ЗУ «Про державну службу» зобов'язати виконавчий комітету Краматорської міської ради компенсувати витрати на лікування покійної дружини в сумі 2353 грн. 79 коп. та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 20 000 гривень, а також судові витрати.
Представник відповідача - виконавчого комітету Краматорської міської ради в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності та письмові заперечення проти позову. Заперечення мотивує тим, що у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» прописані всі повноваження виконавчих комітетів міських рад, серед яких відсутні такі, на підставі яких здійснюється компенсації витрат на лікування державних службовців та членів їх сімей. Посилаючись у своєму позові на Закон України «Про державну службу» помилкового визначає відповідачем саме виконавчий комітет Краматорської міської ради, оскільки органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Вважає, що виконавчий комітет Краматорської міської ради не є належним відповідачем по цій справі і тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вислухав пояснення позивача та перевірив надані докази, суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
У вищезазначеному законі прописані всі повноваження виконавчих комітетів міських рад, серед яких відсутні такі, на підставі яких здійснюється компенсації витрат на лікування державних службовців та членів їх сімей.
Тобто, позивач, посилаючись у своєму позові на Закон України «Про державну службу» помилкового визначає відповідачем саме виконавчий комітет Краматорської міської ради, оскільки органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
Таким чином, спираючись на вище викладене можна зробити висновок, що виконавчий комітет Краматорської міської ради не є належним відповідачем по цій справі.
Відповідно до ч.3 ст. 36 ЗУ «Про державну службу» вiд 16.12.1993р. №3723-XII Державні службовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, користуються у встановленому порядку безплатним медичним обслуговуванням у державних закладах охорони здоров'я. Цими ж закладами вони обслуговуються після виходу на пенсію.
Адміністрацією КМУ «Міська лікарня №1», де перебувала на лікуванні ОСОБА_2, була перевірена медична документація (історія хвороби) та встановлено, що повідомлення щодо користування будь-якими пільгами від хворої або членів її родини не надходило, в медичній документації не зафіксовано. Відповідно до листа призначення лікування з історії хвороби в хірургічному відділенні КМУ «Міська лікарня №1», дружині позивача була надана медична допомога за рахунок коштів лікарні на суму 701,74 грн.. Встановити факт витрати власних коштів на лікування ОСОБА_2 в 2011 році та їх обсяг неможливо, а отже неможливо здійснити їх повернення, про що позивачу було повідомлено в листах відділу охорони здоров'я від 11.05.2012 №01-37/609, від 16.07.2012 №01-37/896 12.09.2012 №01-37/1156, від 18.10.2012 №01-37/1339; листах виконавчого комітету Краматорської міської ради від 08.01.2013 р. №Г-2451-3-1, 29.01.2013 р. №Г-69-3-1, 04.03.2013 р. №Г-231-3-1, листі головного управління охорони здоров'я облдержадміністрації від 28.01.2013 р. №Г-76 (а.с.4-10).
Тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги, на які посилається позивач, не доведені доказами та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Краматорської міської ради про виплату компенсації витрат на лікування покійної дружини необхідно відмовити.
Вирішуючи питання стосовно вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з того, що відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ч. 1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови). Пунктом 5 цієї Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Отже, обов'язковими умовами відшкодування шкоди за рахунок коштів державного бюджету згідно вказаних статей є неправомірність дій відповідного органу, вини боржника та наявність причино - наслідкового зв'язку між такими діями та завданою шкодою.
В матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували б наявність причинного зв'язку між неправомірними діями відповідача та стражданнями, приниженнями, моральними переживаннями позивача, а також позивачем не надано жодних доказів в обґрунтування розміру моральної шкоди у 20 000 грн., яку він просить стягнути.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 грн. задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, позивачем не надано жодних змістовних обґрунтувань та належних доказів заподіяння йому моральної шкоди.
Керуючись ст.ст. 4-15,159-163,185-186 КАС України, Законом України "Про державну службу", Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Краматорської міської ради про виплату компенсації витрат на лікування покійної дружини та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Краматорського
міського суду: В.В.Клімов