Справа №487/10570/13-к 12.08.2014 12.08.2014 12.08.2014
12 серпня 2014 року м. Миколаїв
Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:
головуючої-судді: ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря: ОСОБА_4
розглянув у судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 1201316003000549 за апеляційними скаргами старшого прокурора прокуратури Заводського району м. Миколаєва ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 травня 2014 року відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Миколаєва, громадянки України, працюючої реалізатором ТОВ «Паква», проживаючої по АДРЕСА_1 ,
- обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурор: ОСОБА_8
обвинувачена: ОСОБА_7
захисник: ОСОБА_6
________________________________________________________________ Провадження № 11-кп/784/438/14 Головуючий суддя суду першої інстанції
Категорія ч. 2 ст. 121 КК України ОСОБА_9
. Доповідач апеляційного суду
суддя ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги старшого прокурора прокуратури Заводського району м. Миколаєва ОСОБА_5 : просить вирок в частині призначеного покарання змінити. Вважати ОСОБА_7
засудженою за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до
5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки. Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 обов'язки, передбачені п. п. 2, 3, 4 цієї статті.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 : просить вирок скасувати, визнати ОСОБА_7 невинною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину і закрити кримінальне провадження.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції - вироку Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 травня 2014 року:
ОСОБА_7 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та призначено покарання 5 років позбавлення волі.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено особисте зобов'язання, з покладенням обов'язків: не відлучатися за межі м. Миколаєва без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи, прибувати за кожною вимогою до суду.
Відмовлено в задоволенні цивільного позову ОСОБА_10 .
Вирішено питання в частині речових доказів.
Узагальнені доводи старшого прокурора прокуратури Заводського району м. Миколаєва ОСОБА_5 :
Не оспорюючи висновки суду про доведеність вини та правильності кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України, апелянт вважає вирок незаконним та таким, що підлягає зміні через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке полягає у незастосуванні тієї норми кримінального закону, який підлягає застосуванню.
Посилається, що судом не в повній мірі враховано дані про особу обвинуваченої, а саме: позитивної характеристики за місцем проживання та роботи, вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого, намагання обвинуваченої надати допомогу потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, повне відшкодування матеріальної шкоди потерпілій, а також те, що обвинувачена вперше притягується до кримінальної відповідальності і ніде на обліках у лікарів не перебуває.
Вважає, що з урахуванням наведеного та вимог ч. 2 ст. 50, ч. 2 ст. 65 КК України, ОСОБА_7 може бути призначено покарання без реального позбавлення волі з застосуванням положень ст. ст. 69, 75 КК України, яке буде необхідним й достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів у виді позбавлення волі.
Узагальнені доводи захисника ОСОБА_6 :
Стверджує, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження відповідно до ст. 411 КПК України та неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК України).
На думку апелянта, ОСОБА_7 знаходилась в стані необхідної оборони, оскільки під час дослідження доказів в судовому засіданні були встановлені обставини, що виключають злочинність діяння, передбачені ч. 3 ст. 27 Конституції України і ст. 36 КК України, згідно яких кожна особа має право на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання.
Наводить показання свідка ОСОБА_11 , яка частково бачила подію 17.09.2013 року, за виключенням отримання ОСОБА_12 ножового поранення під час конфлікту між потерпілим і ОСОБА_7 .
Зазначає, що із показань свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 вбачається, що ОСОБА_12 постійно був ініціатором конфлікту, вчиняв відносно ОСОБА_7 протиправні дії у формі образ, погроз та фізичного насильства. За такого апелянт вважає, що існувала реальна загроза для життя та здоров'я ОСОБА_7 з боку ОСОБА_12 .
Крім того, посилається на показання експертів ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , а також на висновки судово-медичної експертизи № 2062 від 10.10.2013 року та № 1618 від 25.09.2013 року щодо отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_12 та ОСОБА_7 і наводить свої міркування з цього приводу.
Посилаючись на ч. 3 ст. 27 Конституції України, ст. 36 КК України, п. 2 Постанови Верховного суду України «Про судову практику у справах про необхідну оборону» від 26.04.2002 року № 1, наводить доводи, що дії ОСОБА_7 були вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав і інтересів особи, яка захищається. Діяла обвинувачена у стані необхідної оброни і ця обставина є такою, що виключає злочинність діяння.
Вважає, що спосіб вчинення кримінального правопорушення в даному кримінальному провадженні не доказаний, оскільки не встановлено за яких обставин і яким способом ОСОБА_12 отримав ножове поранення. З цього приводу слідчий експеримент шляхом відтворення обставин цієї події не проводився. При цьому наводить показання ОСОБА_11 та самої ОСОБА_7 .
Крім того, посилається на те, що відбитки пальців обвинуваченої на речовому доказі - ножі не знайдено згідно матеріалів кримінального провадження.
На думку апелянта, висновки суду першої інстанції містять істотні суперечності стосовно кваліфікації дій потерпілого і обвинуваченої.
Зазначає, що зміна обвинувачення під час судового провадження було здійснено всупереч вимог кримінального процесуального закону - ч. 1 ст. 338, ч. 1 п. 5 ст. 291КПК України, оскільки прокурором не вказано нових фактичних обставин кримінального правопорушення та не наводиться жодних нових доказів. Тому, на думку апелянта, змінений обвинувальний акт містить помилковий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію та формулювання обвинувачення.
Обставини, встановлені судом першої інстанції:
17 вересня 2013 року о 01 годині між співмешканцями ОСОБА_7 , яка перебувала в стані алкогольного сп'яніння, та ОСОБА_12 в квартирі АДРЕСА_2 на ґрунті особистих неприязних стосунків виникла сварка, в ході якої ОСОБА_12 став наносити їй чисельні удари руками в область тулуба, верхніх та нижніх кінцівок, спричинивши тим самим легкі тілесні ушкодження.
У відповідь ОСОБА_7 також стала наносити ОСОБА_12 чисельні удари руками в область обличчя та тулуба, також спричинивши йому тілесні ушкодження.
В подальшому в ході конфлікту, у ОСОБА_7 виник намір, направлений на умисне заподіяння ОСОБА_12 тяжких тілесних ушкоджень. Реалізуючи свій намір, ОСОБА_7 вибігла з кімнати до кухні, схопила там ніж, який знаходився на столі біля газової плити.
Повернувшись до коридору, з метою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, нанесла ОСОБА_12 один удар в область грудної клітини зліва.
17.09.2013 року о 01 годині 35 хвилин ОСОБА_12 в результаті отриманих тяжких тілесних ушкоджень у виді проникаючої колото-різаної рани грудної клітини зліва з пошкодженням верхньої долі лівої легені, яке супроводжувалось гострою внутрішньо-плевральною кровотечею зліва, геморологічним шоком, помер в кареті швидкої медичної допомоги.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції:
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_6 та обвинуваченої ОСОБА_7 на підтримку своїх апеляційних скарг та заперечення даних осіб щодо апеляційних скарг захисника ОСОБА_6 і старшого прокурора прокуратури Заводського району м. Миколаєва ОСОБА_5 , вивчивши матеріали кримінального провадження та дослідивши в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України дані про особу обвинуваченої, обговоривши доводи апеляційних скарг в їх межах, апеляційний суд дійшов до наступного.
Як встановлено перевіркою матеріалів кримінального провадження, досудове і судове слідство проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
Таких порушень цього закону, які були б істотними і могли б потягти за собою скасування судового рішення чи його зміну, у справі не допущено, а висновки про доведеність винуватості обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, суд першої інстанції зробив на підставі досліджених у судовому засіданні і викладених у вироку доказів і прокурором в апеляційній скарзі не оспорюється.
Обвинувачена ОСОБА_7 в суді першої інстанції вину за ч. 2 ст. 121 КК України не визнала і показала, що в її діях немає ознак злочину, оскільки між нею та потерпілим виникла сварка, в ході якої вони один одному наносили удари і виникла вона з ініціативи потерпілого ОСОБА_12 і як наслідок, вона була змушена захищатися, діючи у стані необхідної оборони.
Проте, ці твердження обвинуваченої і доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , що ОСОБА_7 умислу на спричинення потерпілому ОСОБА_12 тяжких тілесних ушкоджень не мала, захищалась від протиправних дій співмешканця, тобто діяла в межах необхідної оборони є безпідставними і спростовуються дослідженими судом першої інстанції доказами.
Так, в суді першої інстанції потерпіла ОСОБА_19 показала, що про смерть брата ОСОБА_12 їй стало відомо від слідчого тільки в кінці жовтня 2013 року. ОСОБА_12 був похований без її відома і на теперішній час потрібно прийняти міри по його перепохованню. Просила призначити покарання у виді позбавлення волі реально.
Із показань свідка ОСОБА_20 (очевидець частини дій ОСОБА_7 відносно ОСОБА_12 ) показала, що в квартирі АДРЕСА_3 , окрім неї та її співмешканця ОСОБА_13 , проживали ОСОБА_7 та ОСОБА_12
17.09.2013 року ввечері в зазначеній квартирі між ОСОБА_7 і ОСОБА_12 виникла сварка. Обидва знаходилися в стані алкогольного сп'яніння. Бачила, що ОСОБА_7 з кімнати побігла до кухні, за нею біг ОСОБА_12 . Вона в цей час зайшла до ванної кімнати, а коли намагалася вийти з неї, то побачила, що ОСОБА_7 і ОСОБА_12 знаходяться в коридорі і штовхають один одного. Вона зачинила двері ванної кімнати. Чула, як ОСОБА_7 говорила «відпусти, мені боляче».
Визирнувши через деякий час до коридору, побачила ОСОБА_12 , лежачим на підлозі, якого притримувала ОСОБА_7 і попросила її викликати «швидку». Ножа вона в руках вказаних осіб не бачила. Також не бачила і моменту нанесення ОСОБА_12 ножового поранення.
Із показань свідків ОСОБА_21 (лікар швидкої медичної допомоги) та ОСОБА_22 (фельдшер швидкої медичної допомоги) в суді першої інстанції вбачається, що 17.09.2013 року вони виїжджали за викликом за адресою: АДРЕСА_1 . Бачили в коридорі даної квартири чоловіка з ножовим пораненням в області грудної клітини, який знаходився у стані геморологічного шоку внаслідок втрати крові. Навколо потерпілого були розмиті сліди крові. Були прийняті екстрені міри, однак по дорозі до лікарні потерпілий помер. На час їх приїзду в квартирі знаходилася ОСОБА_7 в знервованому стані, видимих тілесних ушкоджень на її тілі не було.
Свідок ОСОБА_13 (брат обвинуваченої) суду першої інстанції показав, що 17.09.2013 році вночі зі слів ОСОБА_11 йому стало відомо, що ОСОБА_7 та ОСОБА_12 сваряться. Прийшовши після повідомлення ОСОБА_11 додому, побачив лежачого на підлозі в коридорі ОСОБА_12 з ножовим пораненням. ОСОБА_7 знаходилась в шоковому стані, намагалася надати допомогу ОСОБА_12 .
Відповідно до висновків судового медичного експерта № 2062 від 10.10.2013 року смерть ОСОБА_12 настала в результаті проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини зліва з пошкодженням верхньої долі лівої легені, яке супроводжувалось гострою внутрішньо плевральною кровотечею зліва та геморологічним шоком.
Морфологічні особливості, характер та форма пошкодження у вигляді рани на передній поверхні грудної клітини біля нижнього краю лівої ключиці по середньо ключичній лінії, а саме щілевидна форма, рівні неосаднені края та стінки, верхній кінець якої гострий, нижній П-образний, наявність ранового каналу, який проникає у ліву плевральну порожнину з пошкодженням легені, а також дані медико-криміналістичного дослідження, свідчать про те, що ці пошкодження утворилися незадовго до смерті від однократної дії якогось плоского колото-ріжучого предмету по типу клинка ножа, що має вістря, лезо з відносно гострою ріжучою кромкою, обух.
За ступенем тяжкості вказані тілесні ушкодження є тяжкими та перебувають у прямому причинному зв'язку зі смертю ОСОБА_12 .
Раневий канал проходить спереду назад, зліва направо та зверху до низу, через шкіру, підшкірно-жирову клітчату, всі групи м'яз грудної клітини у верхній третині в першому між ребер по середньо ключичній лінії, проникає у ліву плевральну порожнину, пошкоджує тканину верхньої долі лівої легені, де сліпо закінчується, загальною довжиною 10 см, таким чином напрямок травмуючої сили був спереду назад та зверху донизу відносно передньої поверхні тіла потерпілого, тобто потерпілий і нападаючий могли знаходитися обличчям один до одного в момент заподіяння тілесних ушкоджень.
Враховуючи тяжкість тілесних ушкоджень в області грудної клітини, а також дані гістологічного дослідження експерт дійшов висновку, що потерпілий міг здійснювати будь-які самостійні дії, тому і смерть настала після отримання даних тілесних ушкоджень на протязі короткого проміжку часу, який обчислюється від декількох хвилин до декількох десятків.
Садна, крововиливи, виявлені експертом під час дослідження трупу, могли виникнути при самообороні потерпілого в момент спричинення йому тілесних ушкоджень.
Крім того, із наведених вище висновків експерта вбачається, що всі тілесні пошкодження прижиттєві.
Відповідно даних судово-токсологічного дослідження крові від трупу ОСОБА_12 , той знаходився в легкому ступеню алкогольного сп'яніння у живих осіб (а.п. 71 - 75).
Допитаний в суді першої інстанції судово-медичний експерт ОСОБА_17 підтримала в повному об'ємі вище наведені висновки експертизи та додатково пояснила, що тілесні пошкодження на тілі трупу, за виключенням колото-різаної рани, могли виникнути від ударів ногами та інших предметів. Деякі садна на тілі ОСОБА_12 , а саме на правій щоці та зліва утворилися від якогось ріжучого предмету. Виникли тілесні пошкодження на тілі трупу приблизно одномоментно, незадовго до смерті, тобто в один день, коли і була з достатньою силою нанесена колото-різана рана. Тілесні пошкодження у ОСОБА_12 утворилися не від падіння.
Крім того, експерт показала, що з моменту спричинення рани потерпілому і до дослідження трупу пройшло 6 - 10 годин.
Відповідно до показань ОСОБА_7 та досліджених доказів, 17.09.2013 року о 01 годині 00 хвилин ОСОБА_12 в процесі сварки став ображати її і наносити їй удари. У відповідь вона також наносила ОСОБА_12 удари. Через незначний час ОСОБА_12 отримав ножове поранення, яке йому нанесла ОСОБА_7 .
А відповідно вище вказаного висновку експертиза розпочата в 10 годин 40 хвилин, що не суперечить показанням експерта ОСОБА_17 в суді першої інстанції і висновкам експертизи в частині проміжку часу з моменту спричинення рани потерпілому і до дослідження трупу.
Тому твердження захисника ОСОБА_6 , що легкі тілесні ушкодження і колото-різана рана ОСОБА_12 нанесені в різний час, зокрема легкі тілесні ушкодження, виявлені на трупі, були потерпілим отримані за 6 - 10 годин до нанесення колото-різаної рани, є безпідставними, оскільки ступінь виявлення трупних явищ свідчить про те, що з моменту смерті і до дослідження трупу пройшло приблизно 6 - 10 годин.
Крім того, вина ОСОБА_7 підтверджується письмовими доказами, а саме даними протоколів: огляду місця події від 17.09.2013 року з фототаблицею і схемою до нього (а.п. 48 - 60), трупу ОСОБА_12 (а.п. 61 - 64); огляду речового доказу - ножа від 31.10.2013 року, вилученого під час огляду квартири АДРЕСА_3 (а.п. 76), висновком медико-криміналістичної експертизи № 231 від 29.10.2013 року (а.п. 84).
Що стосується твердження обвинуваченої ОСОБА_7 , що під час її побиття ОСОБА_12 не запам'ятала, яким чином той отримав ножове поранення, то вони є безпідставними, оскільки це спростовується наявним в матеріалах провадження актом амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 508 від 23.10.2013 року. Згідно вказаного акту в період часу, до якого відноситься інкриміноване їй діяння, обвинувачена могла усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Із мотивувальної частини даного акту вбачається, що ОСОБА_7 лікарям експертної комісії пояснила, що захищаючись, нанесла удар ножем ОСОБА_12 в грудну клітину. Але не пам'ятає, як насправді відбувались ці дії, оскільки перебувала в стані сильного алкогольного сп'яніння. Висловлює жаль до себе і родичів (а. п. 93-96).
Факт знаходження ОСОБА_7 17.09.2013 року в стані алкогольного сп'яніння підтверджується і випискою із медичної картки № 1582, що о 06 годині 25 хвилин зазначеного дня їй встановлено діагноз: гостра інтоксикація внаслідок вживання алкоголю, без ускладнень і виявлені ознаки алкогольного сп'яніння (а.п. 108).
Водночас із характеристики за місцем роботи (працювала продавцем продовольчих товарів в ТОВ «Паква») вбачається, що ОСОБА_7 в будь-яких ситуаціях зберігає спокій, витримку, сторониться конфліктних ситуацій і є розсудливою людиною. ЇЇ ніколи і ніхто не бачив, щоб вона вийшла з себе (а.п. 116).
Проте, 22.05.2014 року ОСОБА_7 під час судового провадження змінила свої показання і пояснила, що дійсно 17.09.2013 року, приблизно о 01-00 години, між нею і співмешканцем ОСОБА_12 виник конфлікт, ініціатором якого був ОСОБА_12 , який перебував в стані алкогольного і наркотичного сп'яніння. В ході конфлікту співмешканець наніс їй чисельні удари руками по тулубу, верхнім та нижнім кінцівкам. Захищаючись від протиправних дій ОСОБА_12 , вона також нанесла у відповідь ОСОБА_12 удари руками. Після вибігла з кімнати і побігла до кухні. Туди вслід за нею прибіг і ОСОБА_12 , схопив за волосся, роблячи їй боляче. Потім схопив кухонний ніж, приставив його до горла і погрожував їй убивством. Вона схопила руку співмешканця, в якій знаходився ніж і стала її утримувати. Під час їх взаємної боротьби, ОСОБА_12 почав падати і його рука з ножем під тиском її рук різко зірвалася і ніж увійшов у тіло ОСОБА_12 .
Стверджує, що умислу завдати ОСОБА_12 будь-яких тілесних ушкоджень не мала. Її дії були пов'язані з необхідністю захистити своє життя від посягань зі сторони ОСОБА_12 (заява ОСОБА_7 від 22.05.2014 року - а.п. 128, журнал судового засідання та технічний носій інформації).
Однак, доводи захисника ОСОБА_23 , що дії потерпілого 17.09.2013 року носили реальну загрозу для життя та здоров'я ОСОБА_7 і вона вимушена була від них захищатися, є безпідставними.
Так, із показань свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_13 в суді першої інстанції вбачається, що між ОСОБА_7 і ОСОБА_12 виникали конфліктні ситуації, сварки, в ході яких останній застосовував до обвинуваченої силу. Відбувалася сварка між даними особами і 17.09.2013 року.
Також свідок ОСОБА_11 показала, що 17.09.2013 року ОСОБА_7 у неї будь-якої допомоги захисту від дій ОСОБА_12 не просила, мала можливість покинути квартиру, виходячи з планування квартири і тієї обстановки, що склалася.
Взаємовідносини між обвинуваченою і ОСОБА_12 підтвердили і свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (працівники ТОВ «Паква», де працювала ОСОБА_7 ), а також додатково показали, що обвинувачена приходила на роботу з синцями, скаржилася, що конфліктні ситуації виникають з вини ОСОБА_12 . Також її співмешканець приходив до ОСОБА_7 на роботу, де створював конфліктні ситуації, висловлював на адресу ОСОБА_7 погрози.
Крім того, в суді першої інстанції досліджувався речовий доказ - мобільний телефон марки «Нокіа» ОСОБА_12 , в якому є смс-повідомлення, надіслані з номеру мобільного телефону НОМЕР_1 , зміст яких свідчить про бажання ОСОБА_7 застосувати відносно ОСОБА_12 фізичне насильство.
Сама ОСОБА_7 в суді першої інстанції не заперечувала, що номер мобільного телефону НОМЕР_1 належить їй. Припускає, що можливо вона таке смс-повідомлення відправляла ОСОБА_12 .
Також на мобільний телефон ОСОБА_7 у період з 01 - 09 вересня 2013 року направлялись смс-повідомлення з телефону ОСОБА_12 з погрозами (протокол огляду предмету - мобільного телефону, належного обвинуваченій, - а.п. 99 - 100).
Виходячи з цього, суд першої інстанції правильно зазначив у вироку лише про наявність між ОСОБА_7 і ОСОБА_12 взаємних неприязнених відносин, які склалися на протязі тривалого часу, задовго до 17.09.2013 року та відсутність даних щодо нанесення ОСОБА_7 тяжких тілесних пошкоджень ОСОБА_12 в стані необхідної оборони.
Посилання обвинуваченої ОСОБА_7 у своїх показаннях та захисника ОСОБА_6 в апеляційній скарзі, що обвинувачена діяла у стані необхідної оборони не ґрунтується на матеріалах провадження і доказах, які досліджені судом.
Відповідно до положень ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав і інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Тобто зміст даної норми кримінального закону передбачає, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди.
Згідно роз'яснень, які містяться у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень тощо.
Є надуманими твердження захисника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про відсутність у обвинуваченої умислу на спричинення тяжких тілесних пошкоджень потерпілому ОСОБА_12 , а також про те, що при спричиненні потерпілому тілесних ушкоджень ОСОБА_7 знаходилася в стані необхідної оборони.
За такого, правову позицію захисника ОСОБА_6 та обвинуваченої - вчинення злочину в межах необхідної оборони, апеляційний суд вважає необґрунтованою та хибною, оскільки при наведених обставинах ОСОБА_7 не перебувала у стані необхідної оборони, а характер і засоби, які вона застосувала в даній ситуації не відповідали характеру і небезпечності посягання., а такі її дії були зумовлені обоюдною сваркою з потерпілим ОСОБА_12 з нанесенням легких тілесних ушкоджень один одному.
Тому, суд першої інстанції, співставляючи дії обвинуваченої з вказаною нормою кримінального закону, і дійшов обґрунтованого висновку про неперебування ОСОБА_7 в стані необхідної оборони та підтвердження її умислу на завдання тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_12 з огляду на наступне.
Що стосується змінених показань ОСОБА_7 наведених вище, що ОСОБА_12 погрожував їй ножем, приставивши його до шиї обвинуваченої, то вони спростовуються висновком експерта № 1618 від 25.09.2013 року про виявлення у ОСОБА_7 тілесних ушкоджень у виді крововиливу в області правої молочної залози, правого плеча і правого передпліччя, лівого і правого стегна, лівої сідниці, поперекової області зліва і крила лівої клубової кістки, крововилив в області правого колінного суглоба. Дані тілесні ушкодження відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень і їх виникнення при падінні з висоти власного зросту з положення стоячи на поверхню виключається (а.п. 68).
Експерт ОСОБА_18 в суді першої інстанції підтвердив в повному обсязі зазначений висновок і показав, що частина тілесних ушкоджень на тілі ОСОБА_7 могла утворитися від падіння, а ушкодження на руках - саме від захвату пальцями рук людини. Характерних слідів від боротьби та самооборони у ОСОБА_7 не було, оскільки коли людина захищається, то є характерні ушкодження на долонях, руках, тощо. Синців на обличчі та голові у ОСОБА_7 не було.
Виходячи із наведених висновків та показань експерта ОСОБА_18 , на тілі ОСОБА_7 не зафіксовано будь-яких слідів колото-різаних ран чи подряпин з огляду на обстановку, яка між обвинуваченою та ОСОБА_12 відбувалася.
Тому твердження захисника ОСОБА_6 , що суд першої інстанції вказав у вироку про нанесення ОСОБА_12 обвинуваченій колото-різаних ран ножем, який той приставив його до шиї обвинуваченої, є безпідставним, оскільки такі обставини у вироку судом не зазначені.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що під час переміщення потерпілого і обвинуваченої в процесі нанесення один одному ударів, саме ОСОБА_7 нанесла ОСОБА_12 проникаючий колото-різаний ножовий удар.
Аналіз зібраних доказів в їх сукупності свідчить, що ОСОБА_7 діяла з прямим умислом на спричинення тілесних пошкоджень, виходячи із характеру удару та його направленості - в життєво важливий орган: грудну клітину, а також у ОСОБА_7 не було необхідності застосовувати ніж.
Викладене свідчить, що відсутні підстави розцінювати дії ОСОБА_7 як вчинені в межах необхідної оборони та підтверджує її умисел на спричинення тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_12 .
З урахуванням досліджених доказів та встановлених обставин нанесення тяжких тілесних пошкоджень ОСОБА_12 , яким дана належна правова оцінка, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
При призначенні покарання ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, дані про особу обвинуваченої, яка за місцем проживання характеризується посередньо, за місцем роботи - позитивно, раніше не засуджувалася, а також обставини, які пом'якшують покарання, часткове відшкодування шкоди, надання потерпілому безпосередньо після вчинення злочину та обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.
Враховуючи фактичні обставини справи, наведені дані про особу обвинуваченої, обставини, які пом'якшують покарання, неправомірну поведінку потерпілого, суд першої інстанції прийшов до переконання, що при призначенні обвинуваченій покарання можливо застосувати положення ст. 69 КК України, оскільки обставини, які пом'якшують покарання, є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та дають підстави для застосування вказаної статті.
З цим висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.
Проте, як свідчить резолютивна частина вироку, суд першої інстанції, призначив ОСОБА_7 покарання більш м'яке, ніж це передбачено санкцією ч. 2 ст. 121 КК України, але при цьому не застосував ст. 69 КК України, порушивши таким чином закон.
Тому в цій частині апеляційна скарга старшого прокурора прокуратури Заводського району м. Миколаєва ОСОБА_5 підлягає задоволенню.
Разом з тим, апеляційний суд вважає безпідставними твердження прокурора стосовно необґрунтованого призначення обвинуваченій покарання у виді реального позбавлення волі.
Відповідно до вимог ст. 75 КК України, якщо суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.
Однак, апеляційний суд не вбачає підстав для застосування ст. 75 КК України ОСОБА_7 з огляду на вчинення нею тяжкого злочину, обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.
Тому в цій частині (застосування ст. 75 КК України) апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Також апеляційний суд не вбачає підстав для скасування вироку, як просять захисник ОСОБА_6 та обвинувачена.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу старшого прокурора прокуратури Заводського району м. Миколаєва ОСОБА_5 задовольнити частково, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 травня 2014 року відносно ОСОБА_7 змінити.
Вважати ОСОБА_7 засудженою за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 5 років позбавленням волі.
В решті вказаний вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
_________________ ______________ ___________
ОСОБА_24 ОСОБА_25 ОСОБА_26