Ухвала
іменем україни
13 серпня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів: Кафідової О.В., Парінової І.К.,
Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Донецької області від 30 грудня 2013 року,
У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, мотивуючи свої вимоги тим, що 05 травня 2006 року між сторонами укладено договір № б/н, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 4 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 48 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 20 вересня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 24 871 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 3 356 грн 30 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом - 19 854 грн 18 коп., штрафу (фіксована частина) - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 1 160 грн 52 коп., яку позивач просив стягнути на свою користь із ОСОБА_3
Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 14 листопада 2013 року у задоволені позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2014 року рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 14 листопада 2013 року скасовано. Ухвалено нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитом у розмірі 17 373 грн 29 коп., з яких 16 069 грн 80 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 500 грн. - штраф (фіксована частина), 803 грн 49 коп. - штраф (процентна складова). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані(пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване судове рішення указаним вимогам закону не відповідає.
Судом встановлено, що 05 травня 2006 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір б/н, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 4 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 48 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, на строк, що відповідає строку дії картки.
У заяві позичальника на отримання кредиту від 05 травня 2006 року, яка завізована підписом відповідача, зазначено, що він ознайомлений і згодний із Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови), а також із Тарифами банку; погодився із тим, що заява разом із Умовами, Тарифами та Правилами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 8).
ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 20 вересня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 24 871 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 3 356 грн 30 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом - 19 854 грн 18 коп., штраф (фіксована частина) - 500 грн та штраф (процентна складова) - 1 160 грн 52 коп.
Згідно із судовим наказом Кіровського районного суду м. Донецька від 29 вересня 2008 року стягнуто на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у сумі 7 140 грн 68 коп., з яких: 3 356 грн 30 коп. - заборгованість за кредитним договором, 3 784 грн 38 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом.
На час звернення до суду з даним позовом заборгованість за договором кредиту не погашено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що банк пропустив строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України, про застосування наслідків якого заявляв відповідач.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд, виходив із того, що оскільки судовим наказом вже було стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 356 грн 30 коп. та заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 3 784 грн 38 коп., підстави для повторного стягнення з відповідача зазначених сум відсутні. При цьому зазначив, що наявність рішення про задоволення вимог кредитора, яке своєчасно не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Крім того, розірвання договору не відбулося, кредитний договір автоматично пролонгований на новий строк, а оскільки строк дії картки поновлюється кожного разу із спливом терміну дії карти, то доводи відповідача про сплив строку позовної давності для звернення кредитором до суду з вимогами є безпідставними.
Проте повністю погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна з огляду на таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Частиною 2 ст. 264 ЦК України встановлено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. (ч. 3 ст. 264 ЦК України).
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
З матеріалів справи вбачається, що судовим наказом Кіровського районного суду м. Донецька від 29 вересня 2008 року з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором б/н від 05 травня 2006 року в розмірі 7 140 грн 68 коп.
Проте, апеляційним судом не з'ясовано, чи виконано зазначений судовий наказ, та коли, а відповідно не встановлено період за який банк мав право нараховувати проценти за користування кредитними коштами.
Крім того, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що за умовами п. п. 3.1.1, 3.1.3 Розділу ІІ Умов строк дії картки зазначений на лицьовій стороні картки (місяць і рік). Карта дійсна до останнього календарного дня указаного місяця. За закінченням строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк, якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви держателя про закриття картрахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картрахунку для оплати послуг із виконання розрахункових операцій за картрахунком (в передостанній день місяця закінчення строку дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором.
Крім того, зі змісту п. 5.4 Правил вбачається, що строк погашення кредиту у повному обсязі здійснюється не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці у полі «Month».
Відповідно до п. 9.4 Умов вбачається, що у разі наявності перевитрати платіжного ліміту по картці та непогашення його клієнтом на протязі шести місяців, картка закривається.
Таким чином висновок суду апеляційної інстанції про те, що позовна давність не сплинула, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки відповідає строку дії договору, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи.
За висновками Верховного Суду України про застосування ст. 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладеними у постанові від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка, відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
У порушення вимог ст. ст. 214, 215, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув, доводи та заперечення сторін належним чином не перевірив; не встановив строк дії картки, виданої ОСОБА_3, чи були на картковому рахунку грошові кошти, за наявності яких банк вправі був пролонгувати строк дії картки та, чи видавалася відповідачу нова картка.
Відповідальність за порушення клієнтом строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань, передбачених договором більше, ніж на 120 днів, визначена п. 8.6. розділу І Умов та полягає у обов'язку клієнта сплатити на користь банку штраф у розмірі 500 грн + 5 % від суми позову.
Оскільки строк виникнення прострочення за кредитом не встановлено, період нарахування штрафних санкцій також підлягає перевірці судом відповідно до вимог ст. ст. 60, 214 ЦПК України.
Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду, що оскільки заборгованість за основним зобов'язанням та проценти за договором кредиту за період з 05 травня 2006 року до 29 вересня 2008 року вже було стягнуто судовим наказом, то підстави для повторного стягнення цих сум відсутні.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування у частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Донецької області від 30 грудня 2013 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованості за процентами за користування кредитом, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення апеляційного суду Донецької області від 30 грудня 2013 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.С. Висоцька
Судді: О.В. Кафідова
І.К. Парінова
О.В. Умнова
І.М. Фаловська