Справа № 817/2060/14
11 серпня 2014 року м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук Т.О., при секретарі судового засідання Цвіркун О.О. за участю:
позивача: не з'явився
представника відповідача: Ревка А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
провизнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів , -
До Рівненського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу в день виключення зі списків особового складу військової частини компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно та стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 11597,26 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач спирається на Указ Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» та положення Закону України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у підтвердження права на отримання грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно. Відсилаючись до норм Постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року №1444 позивач стверджує, що військовослужбовці, звільнені у запас або відставку, за їх бажанням можуть отримати речове майно або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення, яка виплачується пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання майна до дати закінчення контракту. Оскільки позивачу у день звільнення з військової частини не видано речове майно, що підтверджується довідкою на одержання грошової компенсації замість речового майна, виданою військовою частиною, позивач заявляє про порушення свого права та інтересів, яке полягає у непроведенні розрахунку з позивачем у день звільнення та виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно, чим порушено, на думку позивача, приписи пункту 242 згаданого Указу Президента України.
Відповідач позовні вимоги не визнав, подав суду письмові заперечення, у яких вказав на безпідставність позовних вимог, при цьому спираючись на Закон України від 17.02.2000 року №1459-ІІІ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», відповідно до якого з 17.02.2000 року призупинено дію частини 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання грошової компенсації замість неодержаного речового майна протягом проходження військової служби. Також, відповідач посилався на судову практику викладену у постановах Верховного Суду України, згідно з якою особи, звільнені з військової служби, на теперішній час не мають права на отримання грошової компенсації замість неотриманого речового майна протягом строку проходження військової служби. З таких підстав просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 24.07.2014 року відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд у відкритому судовому засіданні на 11.08.2014 року.
Про дату, час та місце судового розгляду сторони були повідомлені належним чином.
У призначений день і час до суду з'явився представник відповідача.
04.08.2014 року позивач надіслала суду заяву про здійснення судового розгляду справи без її участі, на підставі доказів в матеріалах справи, просила позов задовольнити.
З'ясувавши думку представника відповідача про можливість судового розгляду за відсутності позивача, суд ухвалив здійснити судовий розгляд справи на підставі наявних доказів в матеріалах справи.
У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом, з 30.12.1985 року ОСОБА_1 призвана на діючу військову службу і направлена у військову частину.
07.05.2014 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 №109 військовослужбовця військової служби за контрактом сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини у відставку за пунктом «в» (за віком) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
При цьому, ОСОБА_1 видано довідку за вих. №464 від 08.07.2014 року про заборгованість за неотримане речове майно під час проходження військової служби на суму 11597,26 грн.
Неотримавши грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 11597,26 грн. ОСОБА_1 звернулась до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Частиною другою статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) було передбачено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Відповідно до статті 2 Закону України від 17.02.2000 року №1459-ІІІ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» дію частини другої статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.
Законом України від 3 листопада 2006 року №328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції, а також цей Закон доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
Разом з тим, пунктом 27 «Положенням про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року №1444, військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Однак, положення частини другої статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що на момент звернення ОСОБА_1 щодо отримання грошової компенсації за неотримане речове майно Закон України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 «Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року №1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Суд зазначає, що «Положенням про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року №1444, визначено порядок та розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, а не поновлено право позивача на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, тому правових підстав для задоволення позову немає.
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 19.03.2013 року та від 27.05.2014 року.
Відповідно до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
За таких обставин, підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до частини 5 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.
Відповідач не представив суду доказів понесення судових витрат, а тому підстави для компенсації відповідачу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволені адміністративного позову - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Кравчук Т.О.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 14 серпня 2014 року.
Постанова не набрала законної сили
Згідно з оригіналом
Помічник судді Приходько О.Г.