ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/16765/13 24.07.14
За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна ккомпанія "Нафтогаз України"
до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
про стягнення 23687921,23 грн.
Суддя Стасюк С.В.
Представники сторін:
від позивача Старчик А.А. (дов. № 14-90 від 18.04.2014 року)
від відповідача Матвєєва В.П. (дов. № 91/2013/10/01-6 від 01.10.2013 року)
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 24 липня 2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі по тексту - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 23 687 921,23 грн., яких: 16 678 416,20 грн. основний борг, 202 086,52 грн. збитки від інфляції, 5 618 678,56 грн. пеня, 1 188 739,95 грн. - 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2013 року у справі № 910/16765/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 5097616 грн. 20 коп. боргу, 14810 грн. 00 коп. судового збору, в інші частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2014 року у справі № 910/16765/13 рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2013 року залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2013 року у справі № 910/16765/13, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2014 року в частині відмови в позові, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду у справі № 910/16765/13, а позов задовольнити. Скарга мотивована посиланням на те, що судами невірно застосовані положення статті 614, 625 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України.
Постановою Вищого господарського суду від 03.04.2014 року у справі № 910/16765/13 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.13 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.14 року у справі №910/16765/13 скасовано в частині відмови в позові, а справу в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.14 року у справі №910/16765/13 залишено без змін.
Розпорядженням В.о. керівника апарату Господарського суду міста Києва від 10.04.2014 року за № 04-23/139 щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ, призначено проведення повторного автоматичного розподілу даної справи, за результатом проведення якого справа № 910/16765/13 передана на розгляд судді Стасюку С.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2014 року суддя Стасюк С.В. прийняв справу № 910/16765/13 до свого провадження, розгляд справи призначено на 06.05.2014 року.
Розпорядженням В.о. Голови Господарського суду міста Києва від 06.05.2014 року справу № 910/16765/13 передано для розгляду судді Трофименко Т.Ю., у зв'язку з перебуванням судді Стасюка С.В. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2014 року суддя Трофименко Т.Ю. прийняла справу № 910/16765/13 до свого провадження, розгляд справи призначено на 03.06.2014 року.
Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 12.05.2014 року справу № 910/16765/13 передано для розгляду судді Стасюку С.В., у зв'язку з його виходом з відпустки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2014 року суддя Стасюк С.В. прийняв справу № 910/16765/14 до свого провадження, розгляд справи призначено відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 06.05.2014 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2014 року розгляд справи було відкладено на 24.06.2014 року, у зв'язку з необхідністю подання додаткових доказів у справі.
23.06.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі.
24.06.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про зменшення штрафних та фінансових санкцій.
У судовому засіданні 24.06.2014 року представник відповідача подав клопотання про продовження строків розгляду спору.
Розглянувши подане відповідачем 24.06.2014 року клопотання про продовження строків розгляду спору, суд приходить до висновку про його задоволення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2014 року продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 22.07.2014 року.
У судовому засіданні 22.07.2014 року оголошено перерву до 24.07.2014 року.
Представник позивача у судовому засіданні 24.07.2014 року підтримав позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 24.07.2014 року надав усні пояснення по справі, в яких заперечив проти задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -
30.09.2011 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (покупець) було укладено договір № 14/2269/11 на купівлю продаж природного газу для Теплових мереж ПАТ "Київенерго" (надалі по тексту - Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", далі - газ), для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору.
Газ, що продається за цим Договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії на потреби населення та релігійних організацій (пункт 1.2. Договору).
Згідно з пунктом 2.1. Договору продавець передає покупцеві для теплових мереж Київенерго з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2011 року газ в обсязі до 460 374 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів.
Приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (пункт 3.3. Договору).
Пунктом 5.1. Договору сторони погодили, що ціна (граничний рівень ціни) на природний газ для теплогенеруючих підприємств та послуги з його транспортування установлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ).
Згідно пункту 5.2. Договору ціна за 1000 куб.м природного газу становить 1 091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 1091,00 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 1 309.20 грн.
Згідно з пунктом 6.1. Договору оплата здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 30 (тридцяти) відсоткової попередньої оплати вартості планових обсягів поставки природного газу за 5 (п'ять) днів до початку здійснення поставки. Решта 70 (сімдесят) відсотків вартості планових обсягів поставки природного газу сплачується покупцем протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 - го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
На виконання умов Договору протягом вересня - грудня 2012 року позивач поставив відповідачу природний газ обсягом 130931,408 тис. куб. м. на загальну суму 171415399,81 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу за вересень, жовтень, листопад та грудень 2012 року (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи).
За твердженням позивача, в порушення умов Договору відповідач невчасно здійснював розрахунки за Договором, у зв'язку з чим у останнього тривалий час існувала заборгованість перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що є підставою для стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" штрафних санкцій.
Зважаючи на вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 5618678,56 грн. пені, 202086,52 грн. збитків від інфляції, 1223133,04 грн. - 3% річних.
Відповідач у своєму відзиві на позов зазначив, що заборгованість за Договором, стягнення якої є предметом спору у даній справі, виникла у зв'язку з різницею в тарифах на теплову енергію внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджені НКРЕ і на відшкодування яких з державного бюджету повинні бути перераховані субвенції відповідно до статті 20 закону України "Про теплопостачання".
Таким чином, відповідач стверджує, що порушення строків оплати за поставлений позивачем природний газ відбулось не з вини Публічного акціонерного товариства "Київенерго", оскільки розрахунки за природний газ на вироблення теплової енергії здійснюється відповідно до особливого алгоритму розрахунків і регулюється державою.
Окрім того, в обґрунтування своїх заперечень, відповідач посилається на договори № 293/5173, № 302/517з від 30.11.2012 року, № 577/517 з від 06.12.2012 року про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 року № 517, які укладені між Територіальним органом казначейства у м.Києві, Головним фінансовим управлінням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головним управлінням комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Публічним акціонерним товариством "Київенерго" та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"; та договір № 2/30 від 08.02.2014 року.
Вищезазначеними договорами визначено порядок погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства "Київенерго" перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за спожитий газ за договором № 14/2269/11 купівлі - продажу природного газу від 30.09.2011 року на загальну суму 158 231 268,12 грн., яка виникла внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувались та/або погоджувались органами державної влади чи місцевого самоврядування.
Також, відповідач, посилаючись на статтю 233 Господарського кодексу України та статтю 83 Господарського процесуального кодексу України, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій, з огляду на те, що у даному випадку відсутній факт користування або утримання відповідачем належних до сплати позивачу коштів та відсутній факт прострочення боржника з його вини.
Окрім того, відповідача надав суду належним чином засвідчені копії платіжних доручень, які свідчать про погашення Публічним акціонерним товариством "Київенерго" основної заборгованості за договором 14/2269/11 купівлі - продажу природного газу від 30.09.2011 року у повному обсязі.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно з частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між сторонами у даній справі, внаслідок прострочення відповідачем строків оплати за поставлений позивачем природний газ, у зв'язку з чим, у останнього утворилась заборгованість перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що станом на день подання позову становила 16 678 416,20 грн.
Судом встановлено, що в процесі розгляду даної справи Публічне акціонерне товариство "Київенерго" сплатило суму основної заборгованості за договором № 14/2269/11 купівлі - продажу природного газу від 30.09.2011 року у повному обсязі, що підтверджується наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги вказівки, що містяться в постанові Вищого господарського суду від 21.11.2013 року у справі № 910/16765/13, які є обов'язковими для суду першої інстанції і відповідно для сторін під час нового розгляду справи, судом було встановлено наступне.
Відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності, врегульовані Законом України "Про теплопостачання".
Статтею 8 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених Законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.
Стаття 20 Закону України "Про теплопостачання" встановлює загальні засади формування тарифів на теплову енергію, згідно з якою тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.
Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.
Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.
У разі, якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.
Положеннями статті 23 Закону України "Про державний бюджет України на 2012 рік", пунктом 24 статті 14 та пунктом 2 статті 16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" установлено, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На виконання Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік", Кабінетом міністрів України була прийнята постанова від 11.06.2012 року № 517 "Про затвердження порядку та умов надання у 2012 році субвенцій з державного бюджету місцевим на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або органами державної влади чи місцевого самоврядування".
На виконання Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" Кабінетом міністрів України була прийнята постанова від 29.01.2014 року № 30 "Про деякі питання надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування"
Таким чином, слід звернути увагу на ту обставину, що підставою для перерахування відповідачу відповідних бюджетних коштів є наявність бюджетного фінансування цих розрахунків, з огляду на положення вищенаведених законодавчих актів, зокрема статті 23 Закону України "Про державний бюджет України на 2012 рік" та статті 16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" якими встановлено джерела, підстави та спосіб відшкодування позивачу боргу.
Зважаючи на особливості здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації енергоносіїв, відповідач не може самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ, а вина Публічного акціонерного товариства "Київенерго" у простроченні платежів за газ відсутня, що в свою чергу свідчить про відсутність складу правопорушення та у відповідності до приписів статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України позбавляє позивача права застосовувати до відповідача штрафні санкції.
Пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з пунктом 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість Публічного акціонерного товариства "Київенерго" перед Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за договором № 14/2269/11 купівлі - продажу природного газу від 30.09.2011 року виникла внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувались та/або погоджувались органами державної влади чи місцевого самоврядування, оскільки, вищенаведене підтверджується Постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 року № 517 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2012 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувались та/або погоджувались органами державної влади чи місцевого самоврядування" та фактом укладення договорів № 293/5173, № 302/517з від 30.11.2012 року, № 577/517 з від 06.12.2012 року про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 року № 517, які укладені між Територіальним органом казначейства у м. Києві, Головним фінансовим управлінням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головним управлінням комунального господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Публічним акціонерним товариством "Київенерго" та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та договором № 2/30 від 08.02.2014 року.
Разом з тим, судом встановлено, що станом на 24.07.2014 року Публічне акціонерне товариство "Київенерго" сплатило суму основної заборгованості за договором № 14/2269/11 купівлі - продажу природного газу від 30.09.2011 року у повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні втрати за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені.
У відповідності до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
З огляду на встановлені господарським судом обставини, приймаючи до уваги особливості здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації енергоносіїв та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність в енергетичній галузі, суд приходить до висновку про відсутність у діях Публічного акціонерного товариства "Київенерго" вини у простроченні платежів за газ, що згідно чинного законодавства позбавляє позивача права застосовувати до відповідача штрафні санкції та здійснювати нараховування матеріальних втрат у вигляді інфляційної складової боргу та 3 трьох процентів річних.
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача 5 618 678,56 грн. пені, 202 086,52 грн. інфляційних нарахувань, 1 223 133,04 грн. - 3% річних визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 5 618 678,56 грн. пені, 202 086,52 грн. інфляційних нарахувань, 1 223 133,04 грн. - 3% річних - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено - 29.07.2014 року
Суддя С.В. Стасюк