Справа: № 826/15297/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Троян Н.М.
31 липня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Троян Н.М.,
суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А,
за участю секретаря - Костюченка М.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Комомдітіз Україна ЛТД» до Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування податкових повідомлень-рішень,-
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2013 року адміністративний позов задоволено повністю.
Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача,сторони, розглянувши матеріали справи,дослідивши додатково витребувані докази та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що така скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як свідчать обставини справи, працівниками контролюючого органу на підставі пп. 20.1.4, п. 20.1, ст.. 20, п.п. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (ПК України) та відповідно до наказу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 16.05.2013 № 527 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» з питання правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за 2012 рік, в результаті чого складено Акт від 11 червня 2013 року № 661/40-50/37-20/30307207.
Наведеною перевіркою відображено допущені позивачем порушення, а саме: п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту, по операціях, які оподатковуються на загальних підставах на суму ПДВ 4 468 817 грн 6 коп., в т.ч.: березень 2012 року па суму ПДВ 1 090 785 грн 56 коп., квітень 2012 року на суму ПДВ 874 904 грн 51 коп., травень 2012 року на суму ПДВ 289 265 грн 2 коп., червень 2012 року на суму ПДВ 980 591 грн 67 коп., липень 2012 року на суму ПДВ 169 001 грн 19 коп., листопад 2012 року на суму ПДВ 1 064 269 грн 47 коп. та підлягає зменшенню; по операціях, які в податковій звітності ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД», звільнені від оподаткування на суму ПДВ 619 293 грн 36 коп., в т.ч.: січень 2012 року на суму ПДВ 96 583 грн 05 коп., лютий 2012 року па суму ПДВ 77 846 грн 87 коп., березень 2012 року на суму ПДВ 20 77 1 грн 97 коп., квітень 2012 року на суму ПДВ 126 799 грн 97 коп., травень 2012 року на суму ПДВ 239 667 грн 73 коп., вересень 2012 року на суму 57 623 грн 77 коп. та підлягає зменшенню; п.200.1, 200.2. ст.200 ПК України, що призвело до заниження позитивного значення податку на додану вартість в розмірі 1 269 857 грн, в т.ч. по податкових періодах: травень 2012 року на суму ПДВ 289 265 грн, червень 2012 року на суму ПДВ 980 592 грн та підлягає збільшенню; п.п.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.200.4, ст.200 ПК України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на 2 423 957 грн, в т.ч. за податкові періоди: - квітень 2012 року на суму ПДВ 1 090786грн, травень 2012 року на суму ПДВ 1 164 170 грн, серпень 2012 року на суму ПДВ 169 001 грн та підлягає зменшенню; п.200.1, 200.2. ст.200 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету в розмірі 2 044 861 грн, в т.ч. по податкових періодах: червень 2012 року на суму ПДВ 980 502 грн, грудень 2012 року на суму ПДВ 1 064 269 грн та підлягає збільшенню.
03 липня 2013 року керуючись висновками акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення: форми «Р» № 0000063720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 2 044 861 грн, визначені штрафні (фінансові) санкції: 1 022 430 грн 50 коп.; форми «В-1» № 0000053720, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 2 423 957 грн та нараховано фінансових санкцій в розмірі 1 211 978 грн 50 коп.
Не погодившись із висновками акту перевірки та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач скористався правом адміністративного узгодження спірних податкових повідомлень рішень, відповідно до приписів ст. 56 ПК України, за результатами якого податкові повідомлення рішення залишено без змін, а скарги без задоволення.
Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» звернулось за захистом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне виконання договорів та наявні податкові накладні, які відповідають вимогам законодавства, самі договори невизнані судом недійсними та не встановлено факт їх нікчемності, а відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.
Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, під якою розуміється будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці є валовими витратами.
Згідно п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
В результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів на спростування висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.
Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
На підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентами, позивачем надано ряд первинних документів, які в результаті дослідження колегія вважає такими, що відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, а податкові накладні, які містяться в матеріалах справи мають усі реквізити згідно Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення».
Окрему увагу слід звернути на те, що для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України, та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені, та правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
На момент здійснення правовідносин товариства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість.
Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).
Також, суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта, як на підставу обґрунтування доводів про порушення позивачем вимог податкового законодавства, на акти перевірок контрагентів ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД», оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом, а також позивач не повинен нести відповідальність за допущенні його контрагентом порушення.
Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що жодних інших доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, відповідач не надав.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).
Слід зауважити, що впродовж апеляційного розгляду даної справи, позивачем надано ряд документів, які в сукупності додатково підтверджують, що господарські відносини між позивачем та його контрагентами мали на меті настання реальних наслідків.
Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: Н.М. Троян
Судді: Н.П. Бужак,
В.А. Твердохліб
.
Головуючий суддя Троян Н.М.
Судді: Бужак Н.П.
Твердохліб В.А.