Справа №: 398/1730/14-ц
Іменем України
"27" червня 2014 р. Олександрійський міськрайонний суд
Кіровоградської області
в складі: головуючого - судді Ковальової О.Б.
при секретарі - Соловйовій Л.Є.,
за участю представника відповідача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Олександрії цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Олександрійський технікум Білоцерківського національного аграрного університету, садово - огороднє товариство «Радуга»
про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,-
позивачка звернулася до суду з позовом до відповідачів, де просить усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,05 га, яка розташована в садово-городньому товаристві «Радуга» за адресою: провулок Брюлова м.Олександрія, шляхом вільного доступу до неї та користування нею, шляхом саджання та збирання овочів, та стягнути з ОСОБА_3 на її користь судові витрати в сумі 243,60 грн.
Позов мотивує тим, що вона перебувала з ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі з 02.05.1987 року. 20.06.2003 року шлюб між ними було розірвано відділом реєстрації актів цивільного стану.
В 1996 році вона була прийнята в члени садово-огороднього товариства «Радуга», яке розташоване по провулку Брюлова в м.Олександрії, що підтверджується членською книжкою. Їй була відведена земельна ділянка площею 0,05 га для ведення сільського господарства, яка розташована по лінії №5. На вищевказаній земельній ділянці вона до 2011 року садила та збирала врожай, а з весни 2011 року її колишній чоловік перешкоджає їй у користуванні земельною ділянкою, яка надана їй у користування, а саме - не допускає її до огороду, без її дозволу передав земельну ділянку в користування стороннім особам.
Посилаючись на ст. 78, ч.1 ст.95 Земельного Кодексу України, ст., ст.391, 410 ЦК України просить її вимоги задовольнити.
В судовому засіданні позивачка підтримали позовні вимоги в повному обсязі з підстав зазначених в позові, пояснивши, що після розірвання шлюбу з чоловіком, вони спільне господарство не ведуть, але проживають в одній трикімнатній квартирі. В 1996 році на засіданні товариства в радгосптехнікумі розглядалось її клопотання про виділення їй земельної ділянки. Після чого їй виділили земельну ділянку та бухгалтер видала членську книжку. Вона кожного місяця платила членські внески. Межі земельної ділянки встановлював ОСОБА_8, який тоді був головою товариства. Номер земельної ділянки 69, а розмір більше 5 соток. Пару років чоловік разом з нею обробляв вищевказану земельну ділянку. Документу про право власності чи право користування на землю вона не має. Вважає, що на даний час головою садово-огороднього товариства «Радуга» є ОСОБА_8, але він переніс інсульт та не зміг прийти до суду. Протягом десь п'яти років, членські внески не сплачує. Хто є засновником товариства їй не відомо. Відповідач має відокремлену земельну ділянку, яка більше ніж у неї десь на 10 соток. Колишній чоловік продав половину її земельної ділянки ОСОБА_6, після чого останній користується нею вже десь три роки. До голови садово-огороднього товариства «Радуга» з приводу даного спору вона не зверталась, оскільки не знала де його знайти. Бухгалтером товариства була працівниця радгосптехнікуму і тому, вона сплачувала їй членські внески за її місцем роботи, складалась відомість по оплаті за користування земельною ділянкою, але чи видавались квитанції вона не пам'ятає.
Відповідач позов не визнав, пояснивши, що в 1986 році він працював комбайнером в радгосп технікумі. Біля річки розпаювали пустир, всім виділяли по 5 соток, йому виділили 8 соток. Вважає, що дані земельні ділянки належать міськвиконкому. Після розірвання шлюбу він запропонував дружині розділити землю навпіл і протягом 12 років вони так і користувались землею. Також вони додатково шляхом самозахоплення взяли ще 15 соток, які не оброблялись і були завалені сміттям. В 2007 чи 2008 році він запропонував сусіду ОСОБА_7 користуватись його землею, а той віддавав йому 2 мішки картоплі. Десь два роки тому, позивачка передала свою земельну ділянку зятю ОСОБА_8, який зорав і користується нею. Коли їм виділялась земля, ніяких документів їм не видавалось, лише сказали, що земля належить виконкому. Членські внески ніхто не платив.
Доказів про те, що він має право користування земельною ділянкою не має. За СОТ «Радуга» йому нічого не відомо. З урахуванням вищевикладеного просить в задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача, зазначив, що позивач не надала ніяких доказів, щодо спірної земельної ділянки, ні плану, ні рішень міської ради, а тому він вважає, що ні позивач, ні відповідач не мають ні права власності, ні права користування земельною ділянкою, оскільки нею не надано до суду відповідного доказу. Перевіряв інформацію щодо даного кооперативу на сайті Олександрійської міської ради, такого садово-городнього товариства не зареєстровано. Відповідно до Земельного Кодексу, який діяв на той час, якщо землі виділялись для кооперативу чи товариства, то повинні бути надані - Статут товариства, протоколи та рішення, які приймались, свідоцтво на право користування чи державний акт на право користування, витяг з державного земельного кадастру. Вважає, що даний спір є безпредметним.
Представник третьої особи пояснив, що земельні ділянки по провулку Брюлова в м.Олександрії не входять до земель радгосп техніку, в підтвердження чого надав Державний акт на право користування землею від 1981 року. Вважає, що головою СОТ «Радуга» був ОСОБА_8, а кошти за користування земельними ділянками збирала член товариства, яка працювала головним бухгалтером. Товариство мало Статут, який він бачив і вважає, що він зареєстрований в Олександрійській районній державній адміністрації. Головою товариства був ОСОБА_8 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. Чи існує дане товариство на теперішній час, йому не відомо.
Вислухавши пояснення осіб, які приймають участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін. Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено наступне.
Згідно позовної заяви та пояснень позивачки в суді, вона в 1996 році була прийнята в члени садово - огороднього товариства «Радуга», землі якого розташовані за адресою: провул. Брюлова м.Олександрії, це підтверджується її членською книжкою, їй була відведена земельна ділянка площею 0,05 га для ведення сільського господарства, яка розташована по лінії №5.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України 1990 року, який діяв на час передачі у користування земельної ділянки позивачці, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Кожен кооператив у своїй діяльності керується Конституцією України, Цивільним та Земельним кодексами України, Законом України «Про кооперацію», іншими нормативно-правовими актами по питаннях кооперації та цим Статутом. .
Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначені Законом України від 10 липня 2003 року «Про кооперацію», який набрав чинності з 28 серпня 2003 року, статути садівничих товариств повинні відповідати вимогам цього Закону.
Статтею 6 Закону України «Про кооперацію» встановлено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торгівельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
В класифікації організаційно-правових форм господарювання, яку прийнято наказом Держспоживстандарту України від 28 травня 2004 року № 97, враховано організаційно-правові форми кооперативів, які передбачено ЗУ «Про кооперацію», а саме: виробничі кооперативи, обслуговуючі кооперативи, споживчі кооперативи. Виходячи з визначення обслуговуючого кооператив, яке наведене в ст. 2 ЗУ «Про кооперацію» випливає, що садівницькі товариства відносяться до обслуговуючих кооперативів.
Згідно з статтями 8, 12 Закону України «Про кооперацію» Статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність; основними обов'язками члена кооперативу є: додержання статуту кооперативу; виконання рішень органів управління кооперативу та органів контролю за діяльністю кооперативу; виконання своїх зобов'язань перед кооперативом; сплата визначених статутом кооперативу внесків.
Статут товариства є правовим документом, що регулює його діяльність, а вищим органом управління товариством є загальні збори товариства (ст. 5 Закону).
До компетенції загальних зборів належить, в тому числі, затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном відповідного кооперативу.
Відповідно до ст. 35 Земельного Кодексу України використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств
Як вбачається із матеріалів справи позивачкою до суду не надано доказів того, що в 1980 - 1990 роках було створено садово - огороднього товариства «Радуга» на землях, які перебували в користуванні Олександрійського радгосп - технікуму, це також спростовує представник Олександрійського технікуму Білоцерківського національного аграрного університету, надавши в підтвердження своїх доводів державний акт на право користування землею (а.с.51 - 57) .
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, але позивачем не надано - Статуту СОТ «Радуга» в редакціях, яка діяли в період з 1996 року й на час розгляду справи, інших даних про те, що воно існувало з якого та по який час, чи було воно суб'єктом колективної власності на землю, а оскільки розпорядження землями колективної власності здійснюється за рішенням загальних зборів товариства, до суду не надано також - рішення Олександрійської РДА або Олександрійської міської ради про те, що в постійне користування чи в колективну власність садово - огороднього кооперативу «Радуга» була виділена земельна ділянка на території м.Олександрії по провул.Брюлова.
Даних про те, що СОТ «Радуга» отримало Державний акт на право колективної власності на землю, також не надано. Матеріали справи не містять рішень загальних зборів СОТ «Радуга» щодо прийняття позивачки в члени даного товариства.
Правові підстави заявленого позивачкою позову визначені ст., ст. 391, 410 Цивільного кодексу України і ст. 78, ч.1, ст. 95 Земельного Кодексу України і виходячи зі змісту яких, за своєю природою цей позов є речово-правовим способом захисту, що полягає в усуненні перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном власника або законного володільця, тобто право вимоги за таким позовом належить виключно особі, якій з відповідної правової підстави належить суб'єктивне право власності чи користування.
Верховний Суд України у Постанові від 31 жовтня 2012 року у цивільній справі № 6-53цс12, прийнятої з підстав неоднакового застосування законодавства, і яка, згідно з частиною 1 статті 3607 Цивільного процесуального кодексу України, є обов'язковою для всіх судів України, дійшов висновку, що особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права; під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Тобто кожному правовідношенню притаманний власний спосіб захисту, який це правовідношення забезпечує примусовими заходами.
Разом з тим, пред'явивши позов про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою, позивачка не довела шляхом надання допустимих і належних доказів належності їй права власності або користування спірною земельною ділянкою, не зазначила правові підстави виникнення таких прав та їх державної реєстрації, відтак, не довела підстав свого позову.
Відповідно до ст.88 ЦПК України, оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню, то сплачені позивачкою і документально підтвердженні судові витрати, що складаються з судового збору, не підлягають стягненню з відповідача на її користь.
Керуючись ст., ст. 11, 59, 60, 88, 209, 212 - 215, 218 ЦПК України, суд,-
В позовних вимогах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Олександрійський технікум Білоцерківського національного аграрного університету, садово - огороднє товариство «Радуга» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Кіровоградської області через Олександрійський міськрайонний суд, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: