07 серпня 2014 р. Справа № 804/11673/14
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління будівництва-1» до Самарського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання дій протиправними та скасування акту опису й арешту майна., -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Управління будівництва-1» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Самарського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання дій протиправними та скасування акту опису й арешту майна.
Перевіривши матеріали вказаного позову відповідно до вимог ч. 1 ст. 107 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження за вказаним позовом, виходячи з наступного.
Пунктом 1 частини 1 статті 109 КАС України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, зокрема, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно ч.1 ст.181 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частиною 4 статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.
У розумінні ст.8 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. При цьому до сторін, які можуть оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби належать також їх представники за законом чи договором.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач - ТОВ «Управління будівництва-1» не є ані стороною виконавчого провадження, в рамках якого державним виконавцем було здійснено опис та арешт спірного майна, ані особою, яка залучається до проведення виконавчих дій у цьому виконавчому провадженні.
При цьому з позовної заяви вбачається, що ТОВ «Управління будівництва-1» не погоджується з діями державного виконавця Самарського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції щодо арешту та опису майна, а саме: будівлі літ.А-2, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лісопаркова,14, з метою подальшої його реалізації в рахунок погашення заборгованості, оскільки вважає, що цими діями порушуються його права як власника цього майна, так як жодного виконавчого провадження щодо примусового стягнення боргу з ТОВ «Управління будівництва-1» у Самарському відділі державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції не знаходиться.
Також з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Управління будівництва-1» зверталося із заявою від 25.06.2014р. до Самарського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, в якій зазначало про вищенаведені обставини та просило зняти арешт із означеної будівлі.
У відповідь на цю заяву відповідач листом від 10.07.2014р. за вих.№9718 повідомив, що дійсно будівля літ.А-2, розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Лісопаркова,14, була описана та арештована Самарським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції 17.06.2013р. згідно примусово виконання виконавчого документу, при цьому при перевірці фактів, викладених у заяві від 25.06.2014р., у Реєстрі прав власності на нерухоме майно було встановлено, що вищеозначене майно зареєстроване за ТОВ «Управління будівництва-1» та за фізичною особою згідно виконавчого провадження, що перебуває на виконання у цього органу державної виконавчої служби, тому зняти арешт з даного майна позивач може у порядку передбаченому ст.60 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Відповідно до ч.2 ст.114 Цивільно-процесуального кодексу України визначено, що позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Право застави майна є похідним від права власності і належить до речових прав щодо володіння, користування та розпорядження майном з певними обмеженнями, регулювання яких здійснюється актами цивільного законодавства.
Завданням адміністративного судочинства, згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (п.1 ч.2 ст.17 КАС України).
Статтею 104 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Згідно із визначенням, наведеним, у п.9 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач у справі адміністративної юрисдикції-це суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Відтак, обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Відповідно до вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною 2 статті 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи характер спірних правовідносин, який є цивільно-правовим і не має ознак публічно-правового спору в розумінні КАС України, суд приходить до висновку, що даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на наведене та керуючись ст. ст. 107, 109, 160, 165, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління будівництва-1» до Самарського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання дій протиправними та скасування акту опису й арешту майна.
Роз'яснити позивачу, що з означеними позовними вимогами він може звернутися в порядку цивільного судочинства.
Повторне звернення цієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, згідно ч.5 ст.109 КАС України, не допускається.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та у строки, визначені ст. 186 КАС України, та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.
Суддя О.М. Турова