31 липня 2014 року Справа № 9104/50322/11
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Яворського І.О.,
суддів: Іщук Л.П., Левицької Н.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 травня 2011 року в справі за позовом Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про застосування і стягнення фінансових санкцій у вигляді штрафу,-
Позивач, Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську в квітні 2011 року звернулася з позовом в суд до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та з урахуванням уточнень до адміністративного позову просила застосувати до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі вісім тисяч мінімальних заробітних плат; стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України штрафні (фінансові) санкції в розмірі вісім тисяч мінімальних заробітних плат.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що відповідач в порушення вимог Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» здійснював діяльність з організації та проведення азартних ігор з метою отримання прибутку.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 травня 2011 року в справі №2а-176/11/0970 адміністративний позов було задоволено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 травня 2011 року в справі №2а-176/11/0970 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності за одне і теж правопорушення, оскільки юридичну відповідальність поніс згідно вироку Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 22.10.2010 року за ст.203 КК України, а тому фінансову відповідальність у вигляді штрафу за заняття забороненими видами господарської діяльності нести не може.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому, колегія суддів, у відповідності до п.п. 1,2,ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що частинами першою та другою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами. Згідно ст.241 Господарського кодексу України, адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення. Згідно із статтею 3 цього ж Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» до суб'єктів господарювання, які організовують і проводять на території України азартні ігри, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі вісім тисяч мінімальних заробітних плат з конфіскацією грального обладнання, а прибуток (дохід) від проведення такої азартної гри підлягає перерахуванню до Державного бюджету України.
Таким чином суд зазначає, що підставою для застосування до суб'єктів господарської діяльності адміністративно-господарських санкцій у вигляді штрафу є встановлення факту порушення ними встановлених правил господарської діяльності, відтак призначення відповідачу покарання за кримінально карані дії, не звільняє останнього від відповідальності, передбаченої статтею 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні».
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради як фізична особа-підприємець 29.05.2006 року і перебуває на обліку в Державній податковій інспекції в м. Івано-Франківську як платник податків.
03.09.2010 року працівниками Богородчанського РВ УМВС Івано-Франківської області в ході проведення заходів спрямованих на виявлення правопорушень у сфері грального бізнесу встановлено порушення, передбачене Законом України «Про заборону грального бізнесу в Україні», яке полягає в тому, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 в орендованому підвальному приміщенні по АДРЕСА_1, здійснював діяльність з організації та проведення азартних ігор з метою отримання прибутку на 20 гральних автоматах марки «PLAY AND WIN», взятих на зберігання згідно договору від 18.08.2010 року у ТзОВ «Атланта-Р».
Зазначене підтверджується поясненнями даними в судовому засіданні відповідачем, протоколом огляду місця події від 03.09.2010 року, вироком Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 22.10.2010 року №1-144/2010р., згідно якого фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за зайняття забороненим видом господарської діяльності - гральним бізнесом.
Частиною 1 ст. 42, ст. 68 Конституції України встановлено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Відповідно до частини другої статті 5 Господарського кодексу України конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять, зокрема: право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва.
Одним із принципів господарювання в Україні, визначених статтею 6 Господарського кодексу України є принцип свободи підприємницької діяльності у межах, визначених законом.
Аналіз вищевказаних норм дає підстави зробити висновок, що у разі якщо тим чи іншим законом встановлена заборона певних видів діяльності, особа, яка має право на підприємницьку діяльність, зобов'язана дотримуватись Конституції України та не займатись забороненим видом діяльності.
Обмеження щодо здійснення грального бізнесу в Україні, виходячи з конституційних принципів пріоритету прав і свобод людини і громадянина, захисту моральності та здоров'я населення, заборони використання власності на шкоду людині і суспільству запроваджено Законом України «Про заборону грального бізнесу в Україні».
Згідно із пунктами 1, 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні», гральний бізнес це діяльність з організації та проведення азартних ігор у казино, на гральних автоматах, у букмекерських конторах та в електронному (віртуальному) казино, що здійснюють організатори азартних ігор з метою отримання прибутку. Азартна гра це будь-яка гра, умовою участі в якій є внесення гравцем ставки, що дає змогу отримати виграш (приз), і результат якої повністю або частково залежить від випадковості.
Вироком Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 22.10.2010 року по справі №1-144/2010 р., який набрав законної сили, відповідача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.203 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на 2 роки.
Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Відповідно до п.11 ч.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції подають до судів позови про застосування санкцій, пов'язаних із забороною організації i проведення азартних ігор на території України.
Преамбулою Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» визначено, що цей Закон запроваджує обмеження щодо здійснення грального бізнесу в Україні, виходячи з конституційних принципів пріоритету прав і свобод людини і громадянина, захисту моральності та здоров'я населення, заборони використання власності на шкоду людині і суспільству.
Відповідно до ст.1 Закону гральний бізнес - діяльність з організації та проведення азартних ігор у казино, на гральних автоматах, у букмекерських конторах та в електронному (віртуальному) казино, що здійснюють організатори азартних ігор з метою отримання прибутку; азартна гра - будь-яка гра, умовою участі в якій є внесення гравцем ставки, що дає змогу отримати виграш (приз), і результат якої повністю або частково залежить від випадковості; організатори азартних ігор - фізичні та юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють діяльність з організації і проведення азартних ігор з метою отримання прибутку; організація і проведення азартних ігор - діяльність організаторів азартних ігор, що здійснюється з метою створення умов для здійснення азартних ігор та видачі виграшів (призів) учасникам азартних ігор; учасники азартних ігор - фізичні особи з повною цивільною дієздатністю, що беруть участь в азартних іграх.
Частинами першою та другою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Згідно ст.241 Господарського кодексу України, адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Згідно із статтею 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» до суб'єктів господарювання, які організовують і проводять на території України азартні ігри, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі вісім тисяч мінімальних заробітних плат з конфіскацією грального обладнання, а прибуток (дохід) від проведення такої азартної гри підлягає перерахуванню до Державного бюджету України.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи вироком Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 22.10.2010 року по справі №1-144/2010 р., відповідно до статті 81 КПК України речові докази по справі і гроші в сумі 280 гривень, що зберігаються на депозитному рахунку Богородчанського РВ УМВС України передано у власність держави; 20 шт. гральних автоматів марки «PLAY AND WIN», повернуто власнику - ТзОВ «Атланта-Р», а отже застосування фінансових санкцій, зазначених у частині першій статті 3 вищевказаного Закону, здійснюється за рішенням суду, ухваленим за позовом органів міліції та/або органів державної податкової служби.
Таким чином суд зазначає, що підставою для застосування до суб'єктів господарської діяльності адміністративно-господарських санкцій у вигляді штрафу є встановлення факту порушення ними встановлених правил господарської діяльності, відтак призначення відповідачу покарання за кримінально карані дії, не звільняє останнього від відповідальності, передбаченої статтею 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні».
Розмір мінімальної заробітної плати, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» на день скоєння порушення складав 888 гривень, відповідно розмір фінансової санкції становить 7 104 000 гривень.
Не заслуговують на увагу і твердження відповідача про те, що його двічі притягнено до юридичної відповідальності одного виду за одне і теж правопорушення виходячи з такого.
Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Частина 1 ст. 61 Конституції закріплює загальновизнаний принцип права «двічі за одне й те саме не карають» («non bis in idem»).
Вимогам Конституції України щодо неможливості бути двічі притягненим до юридичної відповідальності одного виду за те саме правопорушення кореспондують зобов'язання, що прийняла на себе Україна за міжнародними договорами, які є частиною її національного законодавства (ч. 2 ст. 9 Конституції України): «жодна людина не повинна вдруге бути судимою чи покараною за злочин, за який вона вже була остаточно засуджена чи виправдана у відповідності до закону та кримінально-процесуального права кожної країни» (п. 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права); «жодна людина не може бути вдруге притягнута до відповідальності або покарана у кримінальному порядку судом однієї і тієї самої держави за злочин, за який вона вже була остаточно виправдана або засуджена відповідно до закону і кримінально-процесуального права цієї держави» (ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод). У свою чергу, ч. 3 ст. 2 КК України закріплює положення, що «ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу».
Право особи, що закріплено в ч. 1 ст. 61 Конституції України, внаслідок своєї конституційно-правової природи не підлягає обмеженню навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 64 Основного Закону України).
За змістом ч. 1 ст. 61 Конституції України в системній єдності, зокрема зі ст. 124 Конституції України, заборона повторного притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду звернена не тільки до законодавчої влади, а й до правозастосувача, який на підставі відповідних законів здійснює притягнення винних осіб до юридичної відповідальності та визначає для них вид і міру такої відповідальності.
Оскільки ст. 61 міститься в розділі ІІ Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», в якому закріплені конституційні права, свободи й обов'язки людини і громадянина та їх гарантії, то положення ч. 1 ст. 61 стосуються лише фізичних осіб.
Словосполучення «юридична відповідальність» у цій статті, вживається як синонім так званої негативної юридичної відповідальності, яку зазвичай визначають як вид і міру обмежень прав і свобод особи, що вчинила правопорушення, які передбачені законом, індивідуалізуються та здійснюються уповноваженими органами або посадовими (службовими) особами.
Матеріально-правовою підставою юридичної відповідальності є вчинення правопорушення. Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб дійшов висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності, а ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що створюють їх склад), та відповідальність за них. Разом з тим у цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зауважив, що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну.
Частина 1 ст. 61 Конституції забороняє притягати фізичну особу щонайменше двічі до юридичної відповідальності одного виду (цивільно-правової, кримінальної, адміністративної, дисциплінарної тощо) за одне й те саме правопорушення (цивільно-правовий делікт, злочин, адміністративне або дисциплінарне правопорушення). Звідси випливає, що особа може бути притягнена за правопорушення до різних видів юридичної відповідальності (наприклад, за вчинення злочину особу може бути притягнуто до кримінальної і дисциплінарної відповідальності).
Суд першої інстанції правильно вказав, що відповідальність за статтею 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» є іншим видом відповідальності, яка може бути застосована поряд з кримінальною відповідальністю.
Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене апеляційні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є неаргументованими, а тому в задоволенні таких необхідно відмовити.
Керуючись ст.195, ст.197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 травня 2011 року в справі №2а-176/11/0970 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий І.О. Яворський
Судді Л.П. Іщук
Н.Г. Левицька