22-ц/775/633/2014(м)
263/10679/13-ц
Головуючий у 1 інстанції Шатілова Л.Г.
Категорія 27 Доповідач Ігнатоля Т.Г.
29 липня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого Ігнатоля Т.Г.,
суддів Кочегарової Л.М., Песоцької Л.І.,
при секретарі Брежнєві Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Фідобанк» (далі ПАТ «Фідобанк») до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Маріупольської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 березня 2014 року,-
У жовтні 2013 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідачів та просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки і виселити мешканців з іпотечної квартири.
Свої вимоги мотивував тим, що 25 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 50 480,00 доларів США на строк до 25 квітня 2028 року, на умовах повернення у встановлені договором строки та сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 8,5 % річних. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є належна на праві власності ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1, загальною площею 68,8 кв.м., житловою площею 47,8 кв.м. У порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого, станом на 13 серпня 2013 рок, утворилася заборгованість у розмірі 504 523,43 грн. На виконання положень іпотечного договору 19 вересня 2013 року позивачем була направлена вимога про добровільне виселення з квартири, яка 23 вересня 2013 року отримана відповідачами, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення. Оскільки відповідач умови кредитного та іпотечного договорів не виконує, позивач просив суд звернути стягнення на вищевказаний предмет іпотеки та виселити зі спірної квартири всіх осіб, які там мешкають, а саме: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 без надання іншого житлового приміщення та стягнути з ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3441 грн. та 114,70 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 березня 2014 року відмовлено ПАТ «Фідобанк» у задоволені позову.
В апеляційній скарзі позивач вважає, що суд першої інстанції не надав доказам належної оцінки, неправильно застосував матеріальний закон, порушив норми процесуального права і, відповідно, дійшов необґрунтованого висновку про відмову у позові, у зв'язку з чим просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ «Фідобанк».
Відповідачі та представник позивача в судове засідання апеляційного суду не з»явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, тому, відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України, справа розглянута у їх відсутність.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів ОСОБА_1 - ОСОБА_4, яка просила скаргу відхилити, а рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом встановлено, що 25 квітня 2008 р. між ВАТ"СЕБ Банк", яке 07 червня 2012 року, відповідно до загальних зборів акціонерів змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», про що були внесені відповідні зміни до Статуту, та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №1371, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 50 480,00 доларів США, на умовах повернення до 25 квітня 2028 року та сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 8,5 % річних ( а.с. 11-15).
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки №1371, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №2030. Предметом іпотеки за вищевказаним іпотечним договором є нерухоме майно, а саме: належна на праві власності ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1, загальною площею 68,8 кв.м., житловою площею 47,8 кв.м.(а.с.16-19).
У порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого, станом на 13 серпня 2013 року, утворилася заборгованість, яка становить 504 523,43 грв.,
Відмовляючи ПАТ «Фідобанк» у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом. Крім того, на момент передачі квартири в іпотеку разом з батьками в ній проживала неповнолітня дитина, про що будо відомо позивачу, між тим, при укладенні договору іпотеки, не були враховані інтереси малолітньої дитини та її право на користування вищевказаною квартирою, згода органу опіки та піклування на передачу квартири в іпотеку не була витребувана. Крім того, позивачем порушені вимоги ст. 40 ЗУ "Про іпотеку", ст.109 ЖК України, оскільки на момент направлення позивачем вимоги відповідачам про виселення відсутнє рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.
Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому, відповідно ст. 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.599 ЦК України зобов»язання припиняється виконанням проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до абзаца 1 ч.5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов»язаннями з визначеним строк виконання починається зі спливом строку виконання.
Враховуючи наведені норми матеріального права та обставини справи, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову ПАТ «Фідобанк» у зв»язку з пропуском позивачем строку позовної давності для звернення до суду, суперечать вимогам закону та обставинам справи, оскільки відповідачем ОСОБА_1 порушено та не виконуються умови кредитного договору, є договір є діючим, строк договору не сплив, є поточна заборгованість, на яку банк, у відповідності з умовами договору, заявляє про дострокове стягнення і на ці вимоги не поширюється строк позовної давності, оскільки кредитні зобов»язання встановлені до 25 квітня 2028 року.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції викладеного не врахував та зробив передчасний висновок про пропуск позивачем строку позовної давності для вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв»язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
При цьому, колегія суддів виходить з наступного.
Право позикодавця задовольнити свої вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки передбачено відповідними нормами Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон №898-1У), положеннями Іпотечного договору та Цивільного кодексу України.
Так, згідно ч.І ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та ст.589,590 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотеко- держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зазначеним положенням закону відповідає п.2.2 договору іпотеки від 25 квітня 2008 року, тобто іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання будь-яких умов Кредитного договору, у тому числі, у разі несвоєчасної чи неповної сплати ануїтентних платежів, несвоєчасного повернення сум за Кредитним договором, т.ч. кредиту, процентів, комісійної винагороди, неустойки.
Пунктом 2.4 іпотечного договору встановлено, що іпотекодержатель має право обирати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки: у позасудовому порядку шляхом набуття іпотеко держателем права власності на предмет іпотеки; шляхом продажу предмета іпотеки будь - якій особі на підставі договору купівлі- продажу; за рішенням суду на підставі виконавчого напису нотаріусу.
Відповідно до положень статей 33, 35 Закону № 898-IV, у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У такому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання зазначених правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 цього Закону.
Вказаним положенням закону відповідає п.2.5 іпотечного договору, відповідно до якого сторони домовилися, що у разі прийняття іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку таке стягнення буде здійснено у порядку, зазначеному у повідомленні іпотекодержателя, яке може передбачати що задоволення вимог іпотекодержателя відбувається.
Як вбачається з матеріалів справи, 13 серпня 2013 року позивачем була направлена вимога на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про наявність заборгованості, необхідності її погашення та можливості звернення стягнення на заставне майно у разі невиконання даної вимоги, яка 22 серпня 2013 року була отримана відповідачами, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, але вимога банку залишилася без задоволення ( а.с. 24-27).
Згідно зі ст.38 Закону України «Про іпоетку» встановлено такий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, як надання іпотекодержателю права на продаж предмету іпотеки від свого імені будь-якій особі покупцеві за ціною, яка встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Статтею 39 цього Закону передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для подальшої реалізації.
Таким чином, враховуючи, що наслідком порушення умов кредитного та іпотечного договору передбачена можливість звернення стягнення на іпотечне майно та виселення з іпотечної квартири його мешканців, за наявності у відповідача заборгованості перед позивачем, не усуненням ним пропозицій банку погасити борг, позивач, як іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Разом з тим, в суді першої інстанції відповідачем заявлялося про застосування строків позовної давності ( ст.267 ЦК України).
Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк,у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 цього Кодексу встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Згідно зі ст.258 цього Кодексу для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Спеціальна позовна давність в один рік встановлюється для вимог про стягнення неустойки ( штрафу, пені).
З урахуванням наведених положень закону, перевіряючи розмір заборгованості відповідача перед банком, колегія суддів вважає, що сума нарахованої простроченої заборгованості за тілом кредиту, процентам та пені підлягає зменшенню, з урахуванням строку позовної давності.
Згідно з розрахунком, наданим позивачем, за період з 13 серпня 2010 року по 13 серпня 2013 року включно борг ОСОБА_1 за несплаченою (простроченою) частиною кредиту за договором №1371 від 25 квітня 2008 року буде становити 4705, 00 доларів США; борг за простроченими нарахованими процентами -2562,05 доларів США. Залишок строкової заборгованості за договором становить 45 983,35 доларів США. Загальна сума заборгованості за кредитом складає 53 259,40 доларів США ( 45983,35+4705,00+2562,05 ), що за курсом НБУ до гривні еквівалентно 425630,41 грв.( 53259,40 х 7,993).
Пеня за несвоєчасну сплату кредиту та процентів за період з 13 серпня 2012 року по 13 серпня 2013 року - становить - 11 860,61 грв.
Таким чином, загальна сума заборгованості складає 437 491,05 грв. (425 630,41+11860,61).
Відповідач і представник відповідача, відповідно до вимог ст.10,60 ЦПК України, не довели належними та допустимими доказами необґрунтованість та помилковість зробленого позивачем розрахунку заборгованості.
Відповідно до ч.1 ст.109 ЖК України виселення з займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають в ньому, за винятками, встановленими законом.
Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов»язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що одночасно з рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд за заявою іпотекодержателя, вправі винести рішення про виселення мешканців.
Відповідно до ч.2 та 3 ст.40 Закону після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлові приміщення, всі мешканці зобов»язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити займане приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять будинок чи житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи 16 вересня 2013 року ПАТ «Фідобанк», відповідно до ст.40 Закону України «Про іпотеку», направлено повідомлення на адресу ОСОБА_1 про добровільне звільнення займаного будинку, який є предметом іпотеки протягом 1 місяця з дня отримання вимоги та можливості виселення всіх мешканців у примусовому порядку у разі невиконання цього припису. Попередження отримано відповідачем 23 вересня 2013 року ( а.с. 30-31).
У п.43 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз»яснено, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший, погоджений сторонами строк.
Враховуючи, що позивачем дотримано вищезазначеної процедури, відповідачі не звільнили добровільно квартиру, як на час звернення позивача до суду, так і до теперішнього часу, це є підставою для задоволення вимог про виселення всіх відповідачів з іпотечної квартири.
Заборони на примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави за споживчими кредитами, передбаченої ст.1 Закону України від 3 червня 2014 року №1304 « Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» немає, оскільки, згідно з інформацією Реєстраційної служби Маріупольського МУЮ Донецької області, ОСОБА_1 на праві власності за договором купівлі - продажу від 21 вересня 2004 року належить домоволодіння АДРЕСА_2 (а.с. 237).
Посилання відповідачів на те, що іпотечним договором порушуються права неповнолітнього ОСОБА_3 є безпідставними.
Частиною 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Відповідно до ч.4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування мають діти, необхідний дозвіл органу опіки та піклування.
З матеріалів справи вбачається, що неповнолітній ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру не мав та не має. Згідно особового рахунку НОМЕР_1 ОСОБА_3, 2005 року народження був знятий з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 18 березня 2008 року і знову зареєстрований лише 30 серпня 2013 року. 3 анкети - заяви ОСОБА_1 про видачу кредиту, що міститься в матеріалах справи, вбачається, що на час укладення договору іпотеки 25 квітня 2008 року неповнолітній ОСОБА_3, 2005 року народження не був зареєстрований у квартирі і не значиться в заяві ( а.с. 134-140,173). Отже, за наявності таких обставин згода органу опіки та піклування при укладенні договору іпотеки не вимагалася.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні рішення зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, порушив норми матеріального і процесуального права, що є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду та ухвалення нового про часткове задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачів з іпотечної квартири.
Згідно зі ст.88 ЦПК України з відповідачів на користь ПАТ «Фідобанк» підлягають стягненню понесені витрати на оплату судового збору: при подачі позову 114,70+3441,00 грв.= 3555,70 грв.; за подачу апеляційної скарги 57,00 грв.+ 1720=1777,00 грв, а всього 5 332,70 грв., тобто, з кожного по 2666,35 грв( 5332,70 :2).
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-315,316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ПАТ «Фідобанк» задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 19 березня 2014 року скасувати.
Позов ПАТ «Фідобанк» задовольнити частково.
У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 квітня 2008 року, яка, станом на 13 серпня 2013 року, складає 53 259,40 доларів США (або 425 630,44 грв) та складається з заборгованості за кредитом 50 688,35 доларів США (або 405 151,98 грв); заборгованості за відсотками - 2562,05 доларів США (або 20 478,46 грв); пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків - 11 860,61 грв., а всього, 437 491,05 грв., звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 . загальною площею 68,8 кв. м. , житловою площею 47,8 кв.м.,яка належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом надання ПАТ «Фідобанк» права на продаж будь - якій особі покупцеві зазначеної квартири з прилюдних торгів за початковою ціною, яка встановлена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб»єктом оціночної діяльності в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з наданням ПАТ «Фідобанк» усіх повноважень продавця, необхідних для здійснення продажу.
Виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Фідобанк» витрати на оплату судового збору по 2 666,35 грв. з кожного.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з моменту проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді