05 серпня 2014 року Справа № 921/368/13-г/18
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Васищак І.М. і Харченко В.М.
розглянув касаційну скаргу першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, м.Львів, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, - Міністерства оборони України, м. Київ
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2014
зі справи № 921/368/13-г/18
за позовом першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, м. Львів (далі-Прокурор), в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, - Міністерства оборони України, м. Київ (далі-МОУ)
до відповідачів: 1. концерну "Військторгсервіс", м. Київ (далі-Концерн)
2.суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, м.Тернопіль
3.приватного акціонерного товариства "Київстар", м. Київ (далі-Товариство)
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1.Фонд державного майна України, м. Київ
2.регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, м. Тернопіль
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Менс ЛТД", м. Львів
про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.09.2008, укладеного концерном "Військторгсервіс" та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2; витребування від приватного акціонерного товариства "Київстар" майна (нежитлової будівлі), що знаходиться по вул. Пушкіна, 4А в м. Тернополі, яке вибуло з володіння не з волі його власника.
Судове засідання проведено за участю представників:
прокурора - Кривоклуб Т.В.;
позивача - Загуменний В.В.;
відповідача-1 - Маяцька С.М.;
відповідача-2 - не з'явився;
відповідача-3 - Пшевлоцький Ю.М.;
третя особа-1 на стороні позивача - ОСОБА_6;
третя особа-2 на стороні позивача - не з'явилась;
третя особа на стороні відповідача - не з'явилась.
У квітні 2013 року Прокурор в інтересах МОУ звернувся з позовом, згідно з яким просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03.09.2008, укладений Концерном та ОСОБА_2, а також витребувати від Товариства майно (нежитлову будівлю), що знаходиться по вул.Пушкіна, 4А у м.Тернополі, яке вибуло з володіння не з волі його власника.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 26.06.2013 у справі № 921/368/13-г/18 (колегія суддів у складі: суддя Охотницька Н.В. - головуючий, судді Гевко В.Л. і Хома С.О), яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 (колегія суддів у складі: суддя Мельник Г.І. - головуючий, судді Михалюк О.В. і Плотніцький Б.Д.), у позові відмовлено.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Прокурор просить скасувати рішення суду першої інстанції від 26.06.2013, постанову апеляційного суду від 04.02.2014 та передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду. Скарга мотивована тим, що судові рішення попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України знаходить підстави для задоволення касаційної скарги.
Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.
Як встановлено судами, 04 жовтня 2004 року МОУ була видана довіреність № 220/2071 строком дії до 01.10.2007 (далі-Довіреність), якою Міністерство оборони України в особі його Міністра уповноважило начальника головного управління торгівлі тилу МОУ Пукіра Петра Нікіфоровича на представництво майнових та інших немайнових інтересів МОУ з усіма правами, наданими законом позивачеві, відповідачеві, третій особі, у тому числі з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, укладання мирової угоди, оскарження рішень суду з питань управління майном і діяльністю підприємств (установ військової торгівлі, що належать до сфери управління МОУ). Для виконання представницьких функцій та наданих повноважень начальнику головного управління торгівлі тилу МОУ Пукіру Петру Нікіфоровичу, серед іншого, надано право на надання від імені МОУ підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволу) на відчуження майна, що закріплене за ними на праві господарського відання.
18 жовтня 2004 року начальник головного управління торгівлі тилу МОУ Пукір П.Н. на підставі повноважень, наданих йому Довіреністю, надав дозвіл начальнику державного підприємства МОУ „Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерському Г.М. на відчуження нерухомого майна державного підприємства МОУ "Управління торгівлі Західного оперативного командування", у тому числі на відчуження нежитлової будівлі комбінату побутового обслуговування, загальною площею 1090,7кв.м., яка розташована за адресою: м. Тернопіль, вул. Пушкіна, 4а (далі - Нежитлова будівля).
Наказом Міністра оборони України від 31 січня 2006 року № 47 було припинено діяльність головного управління торгівлі тилу МОУ шляхом його реорганізації - приєднання до державного господарського об'єднання "Військторгсервіс", яке визначене правонаступником всіх майнових прав та обов'язків головного управління торгівлі тилу МОУ.
05.04.2007 Міністром оборони України було видано наказ № 135 про припинення діяльності державного підприємства МОУ "Управління торгівлі Західного оперативного командування" шляхом його реорганізації - приєднання до Концерну, який визначений правонаступником всіх його майнових прав та обов'язків.
Пунктом 1.1 статуту Концерну передбачено, що він є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та належить до сфери управління МОУ.
Судами також встановлено, що 05.06.2008 Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею "Прайс" було проведено аукціон з продажу Нежитлової будівлі, за наслідками якого відповідно до протоколу № 787-н право на укладання договору купівлі-продажу об'єктів ЛОТ - Нежитлова будівля, що належить Концерну, отримав ОСОБА_2 за остаточною ціною 1180072,80 грн.
03.09.2008 Концерном в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерського Г.М., який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 12.09.2007 (зареєстрована в реєстрі за №4165) (продавець) та громадянином України ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення) (далі-Договір), згідно з умовами якого продавець на підставі протоколу №787-н Рівненської міжрегіональної універсальної товарно-майнової біржи "Прайс" від 05.06.2008 відчужив на користь та у власність покупця за плату Нежитлову будівлю.
Згідно з п. 2. Договору відчуження Нежитлової будівлі, що знаходиться на балансі філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Концерну здійснене на підставі дозволу головного управління торгівлі тилу МОУ від 18.10.2004 №140/3/1369/17.
Відповідно до рішення постійно діючого третейського суду при Рівненській міжрегіональній агропромисловій біржі "Прайс-Агро" від 19.09.2008 у справі № 10/08 визнано чинним Договір; визнано за громадянином України ОСОБА_2 право власності на Нежитлову будівлю.
Ухвалою Рівненського міського суду від 08.10.2008 у справі № 6-327/08 на підставі рішення постійно діючого третейського суду при Рівненській міжрегіональній агропромисловій біржі "Прайс-Агро" від 19.09.2008 було видано виконавчий лист № 6-327/08, за яким 17.10.2008 міське бюро технічної інвентаризації м. Тернополя зареєструвало за ОСОБА_2 право власності на Нежитлову будівлю.
29.10.2008 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "МЕНС" ЛТД (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого продавець передає Нежитлову будівлю у власність покупця, а останній приймає її і сплачує за неї грошову суму у розмірі 1200000,00грн. Даний договір був нотаріально посвідчений у той же день приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_11 та зареєстрований в реєстрі за № 8829.
23.12.2008 товариство з обмеженою відповідальністю "Менс ЛТД" (продавець) та Товариством (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а останній зобов'язується прийняти у власність та оплатити вартість Нежитлової будівлі. Цей договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 за реєстровим № 10887.
У цьому зв'язку 30.12.2008 міське бюро технічної інвентаризації м. Тернополя здійснило реєстрацію права власності на Нежитлову будівлю за Товариством.
Наполягаючи на задоволенні позовних вимог, Прокурор посилався на те, що на порушення вимог п.6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803, Нежитлова будівля, яка є власністю держави в особі МОУ та знаходилась на праві господарського відання у Концерну, була відчужена за відсутності дозволу (згоди) МОУ та погодження Фонду державного майна України. При цьому Прокурор зазначав, що Довіреність втратила свою чинність внаслідок припинення головного управління торгівлі тилу МОУ як юридичної особи, а довіреність директора Концерну, що була видана начальнику філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерському Г.М., не уповноважувала останнього самостійно здійснювати реалізацію нерухомого майна, у зв'язку з чим, на думку Прокурора, Договір є незаконним та підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, з витребуванням Нежитлової будівлі, яка була передана за ним.
Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив крім іншого з того, що Договір був укладений з дозволу МОУ уповноваженою на те особою. Відповідно до цього МОУ, як суб'єкту управління державним майном, було відомо про відчуження майна за цією угодою, а отже пояснення позивача про те, що державне майно вибуло з володіння власника не з його волі не відповідають дійсності і підстави для витребування цього майна у відповідності з вимогами ст.388 ЦК України відсутні.
З такими висновками суду погодитись не можна.
Як про це вже зазначалося, на думку апеляційного суду факт надання дозволу МОУ на відчуження майна, що знаходилось у нього в управлінні, підтверджується поданими за справою доказами, а саме листом-розпорядженням начальника головного управління торгівлі тилу МОУ Пукіра П.Н., який, в свою чергу, діяв на підставі Довіреності, що його уповноважувала на представництво майнових та інших немайнових інтересів МОУ, зокрема з правом надання від імені цього міністерства підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на укладення договорів з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання.
Таку оцінку поданих за справою доказів не можна визнати обґрунтованою, оскільки згаданих висновків суд дійшов з порушенням вимог ст.43 ГПК України, згідно з якою надані за справою докази суд має оцінювати за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В даному випадку судом не було взято до уваги, що відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Надавши правову значимість поданому за справою доказу - Довіреності, суд, як це вбачається із змісту оскаржуваної постанови, обмежився дослідженням лише частини цього документа, а саме дослідив перелік наданих Пукіру П.Н. прав, і не з'ясував, для виконання яких саме представницьких функцій та перед якими саме особами ці права були йому надані. У цьому ж зв'язку суд не встановив дійсної спрямованості волевиявлення щодо відчуження державного майна з боку МОУ як органу державного управління. В той же час зі змісту Довіреності вбачається, що вона дає можливість дійти певних висновків щодо цього питання.
За наслідками допущеної неповноти у встановленні згаданої частини обставин справи суд, відповідно, не мав можливості дійти певних висновків як про те, чи можна вважати, що Довіреність дійсно уповноважувала Пукіра П.Н. на вчинення, у тому числі, таких дій, як надання від імені органу державного управління дозволу на відчуження державного майна, так і про те, чи є обґрунтованими твердження позивача, який наполягав на тому, що майно вибуло з володіння власника поза його волею.
Таким чином, обставини вибуття державного майна з володіння власника судом з достатньою повнотою встановлені не були.
У цьому ж зв'язку не можна вважати обґрунтованими висновки суду про те, коли саме позивач довідався або мав можливість довідатись про порушення свого права.
Застосовуючи за справою позовну давність, суд не погодився з поясненнями позивача щодо наявності обставин, які, на його думку, свідчили про переривання її перебігу.
В той же час, досліджуючи обставини, пов'язані з наведеним питанням, з'ясувавши, що в даному випадку дійсно мало місце пред'явлення відповідного позову до загального суду в порядку цивільного судочинства, апеляційна інстанція так і не встановила, як це вбачається із змісту прийнятого нею рішення, коли саме відбувались ці обставини та протягом якого часу вони діяли.
Обґрунтовуючи свої висновки щодо відсутності обставин, які б могли свідчити про переривання позовної давності, суд послався на вимоги статей 54, 56, 57 ГПК України.
При цьому суд не зазначив, який саме зв'язок він вбачає між наведеними нормами процесуального права, які регламентують порядок подання позову, та встановленими ним же за справою обставинами, згідно з якими позовна заява, яку було подано з того ж питання до загального суду, була не тільки прийнята ним до провадження, але й розглянута по суті.
Зазначаючи про наявність публікацій в мережі Інтернет, якими розкривались результати ревізії, проведеної з питань фінансово-господарської діяльності Концерну за період з 2007 по 2009 роки, суд, відповідно до змісту оскаржуваної постанови, так і не дійшов певних висновків про те, чи впливали ці обставини і яким саме чином на перебіг позовної давності.
Сукупність наведеного дає підстави дійти висновку про те, що обставини справи апеляційним судом були встановлені неповно. У цьому зв'язку прийнята ним постанова підлягає скасуванню.
Оскільки суд першої інстанції в ході розгляду справи припустився тих же помилок, скасуванню підлягає і прийняте ним рішення з передачею справи на новий розгляд.
Враховуючи, що запропонована позивачем до судового розгляду частина вимог щодо витребування майна ґрунтується на статті 388 ЦК України, що є характерним для речово-правових відносин, а також беручи до уваги, що інша частина вимог цієї ж особи спирається на такий спосіб захисту, як визнання договору недійсним, що є характерним для зобов'язальних правовідносин, суди в ході нового розгляду у відповідності до вимог частини другої статті 74 ГПК України мають з'ясувати у позивача, в який саме спосіб він вважає за можливе захищати свої права.
В ході нового розгляду суду належить також врахувати наведене, з'ясувати дійсність тих обставин, на які посилається кожна з сторін у своїх поясненнях по справі та дослідити подані за справою докази. На підставі поданих, а за необхідності і додатково витребуваних доказів встановити фактичні обставини справи і в залежності від встановленого прийняти таке рішення, яке знаходилося б у повній відповідності з нормами матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
1.Касаційну скаргу першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, - Міністерства оборони України задовольнити.
2.Рішення господарського суду Тернопільської області від 26.06.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 зі справи № 921/368/13-г/18 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І.Васищак
Суддя В.Харченко