Провадження № 22-ц/774/5971/14 Справа № 206/7127/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Маймур Г. Я. Доповідач - Городнича В.С.
Категорія
28 липня 2014 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,
при секретарі - Косенко І.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпропетровської міської ради на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в інтересах якого ОСОБА_2, до Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_4, третя особа - Восьма дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання розміру часток у приватній спільній сумісній власності та визнання права власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування, -
У жовтні 2013 року ОСОБА_2 в своїх та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідачів, посилаючись на те, що 01.02.2002р. вона уклала шлюб із ОСОБА_5 Під час шлюбу у них народилась дитина - син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1. 4 листопада 2004р., вона разом із чоловіком купили у ОСОБА_6 домоволодіння АДРЕСА_1. У зв'язку із покупкою зазначеного домоволодіння ОСОБА_6 подарувала позивачу та її чоловіку земельну ділянку, на якій розташоване придбане домоволодіння. На дану земельну ділянку було видано Державні акти на право власності на спірну земельну ділянку від 11 серпня 2010р. на її ім'я та її чоловіка, в яких зазначено, що спірна земельна ділянка належала їм на праві спільної сумісної власності, тобто без визначення розміру частки кожного із співвласників. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5, після смерті якого відкрилась спадщина, в тому числі і на належну йому частку у спільній сумісній власності на спірну земельну ділянку. Спадкоємцями після смерті є вона, як дружина, та їх син. Нотаріальною конторою їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку, оскільки частка спадкодавця у спільній сумісній власності на земельну ділянку не визначена.
Враховуючи зазначене, позивач просила суд визнати право власності за ОСОБА_2 на 1\2 частки земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 за кадастровим номером 1210100000:09:020:0028; визнати за ОСОБА_2 та за ОСОБА_3 право власності, в порядку спадкування за законом, по 1\4 частці за кожним земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2014 року задоволені позовні вимоги позивача. Визнано право власності за ОСОБА_2 на 1\2 частки земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 за кадастровим номером 1210100000:09:020:0028; визнано за ОСОБА_2 та за ОСОБА_3 право власності, в порядку спадкування за законом, по 1\4 частці за кожним земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду, Дніпропетровська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
Судом встановлено, 1 лютого 2002р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у Саксаганськогому відділі реєстрації актів цивільного стану Саксаганського районного управління юстиції міста Кривого Рогу зареєстровано шлюб - реєстр №48.
ІНФОРМАЦІЯ_1 під час шлюбу народився син - ОСОБА_3
4 листопада 2004р. між ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна за номером ВВЕ №660187, а саме позивачем та її чоловіком було куплено домоволодіння АДРЕСА_1, а також було укладено договір дарування за номером ВВЕ №660188, яким ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_2 та ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 0,0540га, кадастровий номер 1210100000:09:020:0028, на якому розташоване домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 12).
Відповідно до даного договору дарування були видані Державні акти на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:09:020:0028 від 11 серпня 2010р. за №011010403385 та за №011010403386 на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_5, в яких зазначено, що земельна ділянка належить власникам на праві спільної сумісної власності, тобто без визначення розміру частки кожного із співвласників.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилась спадщина, в тому числі і на належну йому частку у спільній сумісній власності, на земельну ділянку по АДРЕСА_1.
Позивач та її син, як спадкоємці першої черги, проживаючи разом із померлим, прийняли спадщину, про що свідчать копії свідоцтв про одруження, про народження, довідка з місця проживання та із нотаріальної контори.
З метою отримання свідоцтв про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадкодавця в спільній частковій власності на домоволодіння АДРЕСА_1 та на частку спадкодавця в спільній сумісній власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 23 серпня 2013 року звернулась до Восьмої ДДНК, однак у видачі свідоцтва на право на спадщину за законом на 1/2 частку спадкодавця в спільній сумісній власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 було відмовлено, оскільки за життя спадкодавця між співвласниками договору про визнання частки спільної сумісної власності укладено не було, визначити частку за померлим по земельній ділянці неможливо.
Суд вірно встановив, оскільки між співвласниками жодні договори на поділ спільної сумісної власності відсутні, тому частки ОСОБА_2 та ОСОБА_5 слід вважати рівними в розмірі 1/2 за кожним.
Враховуючи вищезазначене та положення ст.ст.1268-1270 ЦК України, згідно яких позивач та її син прийняли спадщину на 1\2 частину спірної земельної ділянку, що залишалася після померлого ОСОБА_5, суд дійшов до правильного висновку, що вони мають право на цю частку по 1\4 частки кожний спірної земельної ділянки та дійшов до законного та обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
З'ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов'язки сторін, обставини по справі, перевіривши доводи сторін та давши їм правову оцінку, суд постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Апелянт в своїй скарзі посилається на положення Земельного кодексу України, зокрема, ч. 9 ст. 791 цього Кодексу передбачено, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Крім того, згідно ч. 6 ст. 791 ЗК України, формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Спірна земельна ділянка у Державному реєстрі земель зареєстрована, тобто це одна земельна ділянка з одним кадастровим номером. Тому для визначення за позивачкою та її малолітньою дитиною права власності в порядку спадкування на 1/2 частку спадкодавця, у розмірі 1/4 частки земельної ділянки за кожний із спадкоємців без виділу в натурі не було правових підстав.
Однак, з такими доводами апелянта погодитися не можна, оскільки позовні вимоги позивача стосуються лише визначення розміру земельних часток та визнання права власності на земельну ділянку, а не поділу спірної земельної ділянки чи виділення її в натурі, як це помилково вирішив апелянт.
Ч. 5 ст. 89 ЗК України передбачено, що поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
Враховуючи зазначене, доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. Крім того, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду судом апеляційної інстанції не встановлено.
Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки учасників спору, обставини справи, перевірив доводи сторін та давши їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Дніпропетровської міської ради - відхилити.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: