05 червня 2014 рокусправа № 2а-7439/10/0470
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.
суддів: Проценко О.А. Туркіної Л.П.
за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.
представника відповідача - Онасенко Оксани Вікторівни
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпропетровської митниці Міндоходів
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2011 року
по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛПК" до Головного управління Державного казначейської служби України у Дніпропетровській області (що є правонаступником Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області), Дніпропетровської митниці Міндоходів про визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
Представник ТОВ "Компанія ЛПК" 01.07.2010 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області, Дніпропетровської митниці (яка в ході розгляду справи замінена правонаступником Дніпропетровською митницею Міндоходів - а.с. 116,117) про визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити певні дії. Просив визнати недійсним рішення № 110000011/2010/100887/2 від 09.04.2010 року щодо визначення митної вартості товару, що був ввезений за контрактом № 03LPK від 22.01.2010 року, специфікація № 3/1 від 08.02.2010 року, із застосуванням методу № 3 визначення митної вартості на підставі ст. 269 МК України, зобов'язати відповідача визначити митну вартість товару, що був ввезений за контрактом № 03LPK від 22.01.2010 року, специфікація № 3/1 від 08.02.2010 року, із застосуванням методу № 1 визначення митної вартості - за ціною Контракту на підставі ст. 267 МК України та стягнути з відповідача на користь позивача надмірно нараховану суму 85779,04 грн. при проведенні митної оцінки вартості товару за контрактом № 03LPK від 22.01.2010 року, специфікація № 3/1 від 08.02.2010 року.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2011 року позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправним рішення митниці від 22.01.2010 року щодо визначення митної вартості товару із застосуванням методу №3
визначення митної вартості товару на підставі ст.. 269 МКУ. Зобов'язано митний орган визначити митну вартість товару із застосуванням методу №1 визначення митної вартості - за ціною Контракту на підставі ст. 267 МКУ. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Суд першої інстанції свою позицію, щодо задоволення частини позовних вимог, обґрунтував тим, що позивачем здійснено митне оформлення товару зі сплатою митних платежів, виходячи з їх митної вартості, встановленої митним органом за третім митним методом визначення митної вартості. Натомість, сліз застосувати метод № 1 визначення митної вартості товару, оскільки, додаткові документи, витребувані митним органом, а саме калькуляція фірми-виробника, не відноситься до тих документів, які постачальник зобов'язаний надати покупцю при поставці товару і може бути комерційною таємницею фірми-виробника. Щодо відмови в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції послався на те, що Позивачем були сплачені митні платежі, однак доказів, що останній звертався до митниці із відповідною заявою про повернення з бюджету грошових сум, суду не надавалися.
Представник митного органу не погодився з даним рішенням. Надав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі представник митного органу просить постанову суду скасувати та прийняту нову постанову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Вважає, що судом першої інстанції прийнята постанова з порушенням норм матеріального права, суд першої інстанції дійшов невірних висновків, які суперечать обставинам справи. Посилається на ст. 259, 262, 264-272МК. Вказує, що на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Необхідність у витребуванні митницею додаткових документів була викликана розбіжностями у документах, та недостатністю наданих до митного органу оформлення документів. Позивачем на підтвердження митної вартості товару не надано до митного органу рахунку на передплату за надання транспортних послуг.
Представник позивача в судове засідання не заявився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином, однак, поштові відправлення, адресовані позивачу за адресою: вул. Лоцманська, 25, м. Дніпропетровськ, повернулися до суду з позначкою «фірма вибула». Іншої адреси позивач не зазначав. У відповідності до норм процесуального закону особа вважається повідомленою належним чином.
Представник Головного управління Державного казначейської служби України у Дніпропетровській області в судове засідання не заявився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином, надав клопотання згідно якого просить справу розглядати у його відсутності, а також просить допустити заміну Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області правонаступником Головним управлінням Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (а.с.107). В судовому засіданні в порядку ст. 55 КАС України здійснено заміну сторони правонаступником.
В судовому засіданні представник митного органу апеляційну скаргу підтримав, суду пояснив, що митний орган має право вимагати від декларанта додаткові документи для уточнення митної вартості товару. Однак документів, що підтверджують митну вартість товарів позивачем митниці не надано. Тому митним органом правомірно застосовано 1 метод визначення митної вартості. Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Вислухавши учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що 09.04.2010 року ТОВ «Компанія ЛПК» на підставі контракту № 03LPK від 22.01.2010 року, специфікація 3/1 від 08.02.2010 року до
митного оформлення до Дніпропетровської митниці Державної митної служби України було надано Декларацію митної вартості форми ДМВ -1 № 110000011/2010/107058, в якій заявлена митна вартість товарів термометри, не об'єднані з іншими приладами, електронні медичні цифрові (рідкокристалічний дисплей з трьома цифровими позиціями. Точність вимірювання: 0,1 ЇС). Прилад використовується тільки для вимірювання температури тіла людини: модель МТ 1671 -25200 шт., модель МТ 1931-14976 шт. Виробник MICROLIFE corporation на заводі ONBO Eleсtronic країна виробництва CN, торгівельна марка MICROLIFE; термометри, не об'єднані з іншими приладами, електронні медичні цифрові (рідкокристалічний дисплей з трьома цифровими позиціями. Точність вимірювання: 0,1 ЇС). Прилад використовується тільки для вимірювання температури тіла людини: модель Т70 -4320 шт. Виробник MICROLIFE corporation на заводі ONBO Eleсtronic країна виробництва CN, торгівельна марка GAMMA, в розмірі 521271,53 грн.( що дорівнює 65764,80 доларам США), за ціною договору. Крім того, вартість витратна транспортування товарів позивачем становить 2247,11 грн. На вищезазначеній декларації 09.04.2010 року митницею було зроблено відмітку про те, що документи надані не в повному обсязі та про необхідність надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів. 09.04.2010 року митницею відносно вищезазначеної декларації митної вартості було винесено рішення про визначення митної вартості товарів № 110000011/2010/100887/2 про визначення митної вартості товару із застосуванням методу № 3 на підставі ст. 269 МК України із розрахунку за Товар ,та 3 - 2,68 доларів США за 1 шт., що дорівнює 21,24 грн. Позивач надав митниці всі необхідні документи, визначені п. 7 Порядку № 1766.Однак відповідач вимагав надати додаткові документи, посилаючись на п.п.7,11 № 1766, про що було зроблено відповідну відмітку у Декларації митної вартості.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції правильно застосував до даних правовідносин Митний кодекс України від 11.07.2002 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин. Однак на думку колегії суддів апеляційної інстанції, висновки суду першої інстанції щодо можливості задоволення частини позовних вимог є передчасними.
Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, можна здійснювати за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.
Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Приймаючи постанову, колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити, що поняття митної вартості є базовою категорією не лише в системі митного оподаткування, а й в системі митного контролю та митного оформлення, оскільки саме на основі митної вартості розраховуються такі платежі як мито, митні збори, податок на додану вартість, акцизний збір.
Статтею 264 МКУ встановлено обов'язок декларанта надати на вимогу митного органу необхідні документи.
Митна вартість товару була заявлена позивачем - за ціною договору (метод 1) - відповідно до ст. 267 МКУ.
Митний орган, не погоджуючись із митною вартістю ввезеного товару, зобов'язав позивача надати додаткові документи, на підставі п.7, п.11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року №1766 (далі Порядок) для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, а саме: банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг, що містять реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюються належність послуг до товарів.
Однак, на підтвердження митної вартості товару позивачем не надано до митного органу рахунку на передплату за надання транспортних послуг.
У відповідності з п. 14 Порядку №1766, якщо декларантом не подано в установлений строк документи або якщо він відмовляється від їх подання, митну вартість визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.
Неповна інформація про митну вартість товару та сумніви митного органу щодо правильності визначення вартості товару унеможливили застосування методу 1 відповідно до положень ст. 267 МКУ.
Другий метод (ст. 268 МКУ) - ідентичні товари, також не можливо застосувати для визначення митної вартості товару т. я. відсутність інформації, яка міститься в базі даних ЄАІС Держмитслужби України щодо заявленого товару, унеможливлює застосування цього методу для визначення митної вартості товару.
Третій метод - ст. 269 МКУ (метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних товарів): ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних умовах, що й оцінювані товари. Саме метод №3 і був визначений митним органом для визначення митної вартості товару.
Щодо висновку Торгово-промислової палати від 06.04.2010 року №727/07-08, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. У вказаному висновку зазначено, що мета експертизи: визначити ринкову вартість товару. Отже визначена ринкова вартість товару. Однак в адміністративному позові позивач просить визначити недійсним рішення про визначення митної вартості товару. Ринкова вартість товару та митна вартість товару є різними поняттями. Тому висновок експерта ТПП про визначення ринкової вартості товару не може бути врахований при визначенні митної вартості товару.
Отже, Позивач порушив вимоги Порядку №1766 і не надав митниці документи, подання яких є обов'язковим. На підставі того, що декларантом не подано документи на вимогу митного органу, митна вартість визначена митним орган відповідно наявних відомостей згідно із законодавством.
Аналіз статті 266 МК, а також положень постанови Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 «Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів» та Порядку № 1766 дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості.
Крім того, відповідно до ч. 3 статті 265 МК у разі якщо у митного органу виникає сумнів щодо правильності визначення декларантом митної вартості то він своїм рішенням має право зобов'язати останнього визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.
Згідно ст. 265 Митного кодексу України, митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів та має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості. Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.
В порядку ст. 41 Митного кодексу України, Митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом: 1) перевірки документів та відомостей, необхідних для такого контролю; 2) митного огляду (огляду та переогляду товарів і транспортних засобів, особистого огляду громадян); 3) обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України; 4) усного опитування громадян та посадових осіб підприємств; 5) перевірки системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України; 6) огляду територій та приміщень складів тимчасового зберігання, митних ліцензійних складів, спеціальних митних зон, магазинів безмитної торгівлі та інших місць, де знаходяться або можуть знаходитися товари і транспортні засоби, що підлягають митному контролю, чи провадиться діяльність, контроль за якою покладено на митні органи законом; 7) використання інших форм, передбачених цим Кодексом та іншими законами України з питань митної справи.
Разом з тим функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.
В силу ст. 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачене законодавством (ч.1 ст. 19 Конституції України).
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Правомірність рішень, дій відповідача доведена. Митним органом правильно застосований метод №3 визначення митної вартості товару.
Таким чином, судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, не всі висновки суду відповідають обставинам справи, не доведені обставини справи, що мають значення для справи, що призвело до прийняття постанови з порушенням норм матеріального права та неправильного вирішення справи.
Керуючись пунктом 3 ч. 1 статті 198, статтями 202, 205, 207 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Дніпропетровської митниці Міндоходів - задовольнити.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ЛПК" до Головного управління Державного казначейської служби України у Дніпропетровській області (що є правонаступником Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області), Дніпропетровської митниці Міндоходів про визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, - скасувати.
В задоволенні позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч.5 ст. 254 КАС України.
Головуючий: Ю.В. Дурасова
Суддя: О.А. Проценко
Суддя: Л.П. Туркіна