09 липня 2014 року м. Київ
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 липня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, а ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 27 березня 2014 року, якою у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поворот виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 червня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання дитини відмовлено, залишено без змін.
Постановляючи ухвалу про відхилення касаційної скарги ОСОБА_1 та погодившись з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви про поворот виконання рішення, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважав, що оскільки в заяві йдеться про повернення малолітньої дитини, тому вона не підлягає розгляду, як процесуальне питання, пов'язане із виконанням судового рішення відповідно до розділу VI ЦПК України, оскільки порядок його вирішення врегульовано іншими нормативними актами із визначеними правилами його розгляду.
Однак з висновками колегії судів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не погоджуюся з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 380 ЦПК України питання про поворот виконання вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши рішення, він закриває провадження у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє в позові повністю або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернено на новий розгляд, а при новому розгляді справи в позові відмовлено або позовні вимоги задоволено в меншому розмірі, або провадження у справі закрито чи заяву залишено без розгляду, суд, ухвалюючи рішення, повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням.
Тобто питання про поворот виконання судових рішень, які вже виконані, виникає у випадку їх скасування або зміни судом апеляційної чи касаційної інстанції, а поняття «безпідставно стягнене» підлягає широкому тлумаченню, до змісту якого входять не тільки економічні, а й усі блага, в отриманні яких був заінтересований та які отримав позивач як спосіб захисту його порушеного права чи законного інтересу на випадок, якщо в подальшому воно не отримало під час нового розгляду такого чи подібного захисту від суду.
З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що визначальним за змістом вказаної норми є не предмет повороту виконання рішення, зокрема, обмежений можливістю повернення винятково майнових прав, особистих немайнових прав і пов'язаних з ними дій, а саме спосіб повернення майна, який допускається лише щодо осіб, які брали участь у справі або набули таке майно чи вчинили дію, що не має майнового характеру, конкретно за рішенням суду.
Подібна позиція викладена також у Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011, однак під змістом повороту виконання рішення тут мається на увазі цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи.
Втім, вказане Рішення стосується офіційного тлумачення п. 28 ч. 1 ст. 293 ЦПК України у взаємозв'язку з положеннями п. п. 2, 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, тому пріоритету чи обов'язковості при висловлюванні розуміння та свого погляду щодо суті та змісту ст. 380 ЦПК України немає.
При цьому точки зору про можливість задоволення заяв про допущення повороту виконання в разі набуття особистого немайнового права та інтересу дотримується також Верховний Суд України, який у своїй ухвалі від 21 листопада 2008 року погодився з висновком суду апеляційної інстанції про зобов'язання органу реєстрації актів цивільного стану змінити прізвище дитини в порядку повороту виконання рішення суду (справа № 6-21826св08).
Відповідно до ч. 1 ст. 381 ЦПК України якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом при новому розгляді справи або судом апеляційної чи касаційної інстанції, заява відповідача про повернення стягненого з нього за скасованим рішенням майна розглядається судом, у якому перебуває справа. Заяву про поворот виконання можна подати у межах позовної давності.
У справі, заява про поворот виконання рішення якої була предметом перегляду судом касаційної інстанції, встановлено, що на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 червня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання дитини згідно із актом державного виконавця від 11 липня 2013 року малолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відібрано від матері ОСОБА_1 та передано батькові ОСОБА_3
Згідно із рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2013 року зазначене рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 23 липня 2013 року, постановлену за результатами його перегляду, скасовано і ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання дитини відмовлено.
Проте, відмовляючи у задоволенні заяви, апеляційний суд не застосовував до правовідносин ст. 380 ЦПК України, не діяв відповідно до її положень і не врахував того, що оскільки факт незаконності утримання ОСОБА_1 дитини відпав у зв'язку із скасуванням судових рішень про відібрання малолітнього ОСОБА_2 від його матері, то й правова підстава для їх виконання відпала.
Тобто відповідачка безпричинно виконала дії із передання дитини ОСОБА_2, так як рішенням суду касаційної інстанції встановлено відсутність для цього правових підстав, що водночас свідчить про правомірність дій з утримання свого малолітнього сина відповідачкою (процесуальна презумпція), а тому ОСОБА_2 з метою повернення сторін виконавчого провадження в колишнє правове становище за яким малолітній ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходився з матір'ю, зобов'язаний повернути ОСОБА_1 все одержане за скасованим рішенням, а саме: передану йому за цим рішенням дитину.
За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції, зроблений в ухвалі від 03 лютого 2014 року, про задоволення заяви та зобов'язання ОСОБА_3 повернути малолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, матері ОСОБА_1
Водночас, слід зазначити про те, що доводи колегії суддів фактично зводяться до того, що ОСОБА_1 для захисту свого права та вирішення питання відібрання дитини чи визначення її місця проживання необхідно звертатися в установленому порядку до органу опіки та піклування або суду.
Однак відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право у встановленому цим Кодексом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Стаття 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 15 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин.
Аналізуючи загальні положення ЦПК України разом із нормами цього ж Кодексу, що регулюють процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень, зокрема ст. ст. 380 - 382 ЦПК України, можна дійти висновку про те, що поворот виконання є процесуальною формою поновлення судом порушених прав відповідача, що забезпечує можливість зворотного повернення від позивача всього безпідставно отриманого ним за скасованим рішенням та є самостійним засобом захисту прав сторін.
Таким чином, враховуючи, що малолітня дитина до закінчення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання судового рішення щодо її відібрання, перебувала з матір'ю, а суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, дійшов висновку про відсутність правових підстав для передання сина батькові шляхом відібрання його від ОСОБА_1, тим самим залишив сторони у попередньому становищі, що існувало до ухвалення рішення.
За таких обставин заміна здійснення повороту виконання пред'явленням самостійного позову або ініціюванням звернення до органу опіки та піклування викликана не з мотивів захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із сімейних відносин (ст. 15 ЦК України), а саме ґрунтуючись на скасованих судових рішеннях, на основі обговорення, з'ясування і уточнення обставин, вже розглянутих раніше місцевим судом, переглянутих в апеляційному порядку та встановлених судом касаційної інстанції.
Тобто, звернення ОСОБА_1 до органу опіки та піклування чи до суду для визнання того, що дитина, спільного перебування з якою її було позбавлено у зв'язку з проведенням примусових виконавчих дій за скасованим судовим рішенням і при цьому обов'язковим підтвердженням наявності у неї переваг для проживання з нею малолітньої дитини чи повторного аргументування того, що дитина може бути знову передана їй як матері, разом із обставинами, що в ОСОБА_3, як батька малолітнього сина ОСОБА_2, законні підстави для відбирання у неї дитини зникли і причин утримання її у себе не існує, що встановлено рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2013 року, призведе до порушення визначеного ст. 5 ЦПК України принципу здійснення правосуддя - процесуальної рівноправності сторін, оскільки безпідставно перешкоджає матері у здійсненні її права на перебування з нею малолітньої дитини, яке у відповідачки існувало до ухвалення судом рішення про її відібрання.
Також, варто зауважити про те, що посилання в ухвалі суду касаційної інстанції на порядок визначення місця проживання дитини згідно зі ст. 161 СК України є зайвим, оскільки спір про відібрання дитини від одного з батьків з підстав, передбачених п. п. 2 - 5 ч. 1 ст. 164 СК України, що мав місце та врегульований рішенням суду касаційної інстанції, хоча й відноситься до особистих немайнових прав батьків, однак не є тотожним, оскільки має інші підстави та мотиви виникнення.
За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 липня 2014 року є помилковою, оскільки призвела до незаконної відмови особі у захисті права в порядку, прямо встановленому ЦПК України, та в підсумку безпричинно змушує ОСОБА_1 відновлювати своє право на перебування з нею дитини, втрачене виключно з мотивів анульованого незаконного судового рішення, спонукаючи з її боку появу окремого спору між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини і повторного щодо відібрання дитини.
Суддя Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ П. О. Гвоздик