іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_5,
суддів ОСОБА_6, ОСОБА_7,
за участю прокурора ОСОБА_8,
засудженого ОСОБА_1,
захисника ОСОБА_2,
потерпілої ОСОБА_3
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 червня 2014 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 і його захисника ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Житомирської області від 14 березня 2014 року.
Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2013 року
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
не судимого,
засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком тривалістю 2 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п.2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину за таких обставин.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 24 липня 2006 року о 21 год 15 хв, на 142 км+500м автодороги Київ-Чоп, поблизу с. Сонячне Житомирського району, керуючи у стані алкогольного сп'яніння автомобілем Шевролет-Еванда, державний номерний знак НОМЕР_1, виїжджаючи з другорядної на головну дорогу і виконуючи лівий поворот в напрямку м. Києва, порушив вимоги п.п. 1.5, 2.3-б, 2.9-а, 10.1, 10.2, 10.5, 16.11 Правил дорожнього руху України в результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем ВАЗ-21013, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4, який рухався в зустрічному напрямку по головній дорозі, внаслідок чого останній отримав - тілесні ушкодження середньої тяжкості, а пасажир автомобіля - ОСОБА_3 - тілесні ушкодження, від яких загинула на місці ДТП.
Апеляційний суд Житомирської області, повністю задовольнивши апеляції потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і частково - апеляцію прокурора, скасував зазначений вище вирок у частині призначеного ОСОБА_1 покарання і постановив свій вирок від 14 березня 2014 року, яким призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років і 1 місяць із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
У касаційних скаргах:
- засуджений ОСОБА_1 стверджує, що суд апеляційної інстанції безпідставно з порушенням вимог статей 399, 400 КПК України 1960 року погіршив його становище, призначивши покарання без вирішення питання про можливість звільнення від його відбування з випробуванням. Посилається на те, що апеляційний суд не звернув уваги на ті обставини, що він повністю визнав свою вину, розкаявся, попросив вибачення у потерпілих, будучи єдиним годувальником сім'ї, відшкодував потерпілим 80000 грн. Зазначає також про незадовільний стан здоров'я і указує на хвороби, які мають його вагітна дружина, мати та батько-інвалід. Просить вирок щодо нього змінити, призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та із застосуванням ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 1 рік. У доданій до скарги заяві засуджений звертає увагу на незадовільний стан його здоров'я та перебування дружини в стані вагітності, що підтверджується долученими копіями медичних документів.
- захисник ОСОБА_2, посилаючись на незаконність постановленого щодо ОСОБА_1 вироку просить його змінити, призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та із застосуванням ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 1 рік. На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що відсутні обставини, які б обтяжували покарання ОСОБА_1, а суд безпідставно звільнив ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України. На його переконання, суд апеляційної інстанції не мав права погіршити становище засудженого, оскільки вирок Апеляційного суду Житомирської області від 26 лютого 2013 року був скасований касаційним судом не у зв'язку з м'якістю призначеного ОСОБА_1 покарання.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого та захисника на підтримання поданих касаційних скарг, пояснення прокурора, який просив вирок Апеляційного суду Житомирської області від 14 березня 2014 року щодо ОСОБА_1 змінити та постановити вважати його засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, потерпілу, яка заперечувала проти задоволення скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку про наступне.
Висновки суду щодо доведеності вини засудженого ОСОБА_1 у скоєнні злочину за обставин, викладених у вироку, не оспорюються в касаційних скаргах.
Дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які давали б підстави для скасування судових рішень по справі, колегія суддів не встановлено.
Твердження захисника про безпідставне звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України голослівні, оскільки, як вбачається з матеріалів кримінальної справи захисник ОСОБА_2 не висловлював заперечень проти закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_4 у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання обвинувачення за недоведеністю вини, а постанова Житомирського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2013 року про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_4 з наведених підстав учасниками процесу в установленому законом порядку не оскаржувалася.
Разом із тим, вирок Апеляційного суду Житомирської області від 14 березня 2014 року щодо ОСОБА_1 підлягає зміні з наступних підстав.
При перевірці справи встановлено, що, призначаючи ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, судом було порушено вимоги ст. 399, 400 КПК України 1960 року.
Так, відповідно до ст.399 КПК України 1960 року вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для органів дізнання чи досудового слідства при додатковому розслідуванні і суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи. При цьому ст.400 КПК України 1960 року регламентовано, що після скасування вироку, постанови чи ухвали справа підлягає розгляду у відповідності з вимогами глав 23-30 цього Кодексу. Посилення покарання або застосування закону про більш тяжкий злочин при новому розгляді справи судом першої інстанції або апеляційним судом допускається тільки за умови, що вирок було скасовано за м'якістю покарання або у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин за скаргою прокурора або потерпілого чи його представника, а також коли при новому розслідуванні справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення.
З матеріалів справи вбачається, що вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2013 року щодо ОСОБА_1 був предметом перевірки суду апеляційної інстанції і в результаті якої це судове рішення у частині призначеного покарання було скасовано і Апеляційним судом Житомирської області було постановлено свій вирок від 28 травня 2013 року, яким призначено ОСОБА_1 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Разом з тим, цей вирок Апеляційного суду був скасований ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2013 року з направленням справи на новий апеляційний розгляд. Причиною скасування вироку суду апеляційної інстанції стала його необґрунтованість та відсутність мотивів прийнятого рішення про необхідність скасування вироку місцевого суду у частині звільнення засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням. Суду апеляційної інстанції належало ретельно перевірити доводи скарг, вирішити питання про відповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу, зважити на вимоги закону, та з урахуванням усіх обставин прийняти відповідне рішення й викласти його у мотивованому процесуальному документі.
Разом з тим, при новому апеляційному розгляді суд, засуджуючи ОСОБА_1 за ч.2 ст.286 КК України, тобто за той самий злочин у тому самому обсязі обвинувачення, порушив вимоги статей 399, 400 КПК України 1960 року та погіршив становище засудженого, посиливши призначене йому покарання, визначивши його у виді позбавлення волі строком на 5 років і 1 місяць із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Тобто ОСОБА_1 було призначено більш суворе за розміром покарання, що суперечило вимогам кримінально-процесуального закону і було неприпустимим. Окрім того, суд апеляційної інстанції не перевірив можливість виправлення засудженого без відбування покарання і всупереч ст.399 КПК України 1960 року не виконав вказівки суду касаційної інстанції і не мотивував своє рішення щодо незаконність вироку місцевого суду, яким ОСОБА_1 на підставі ст.75 КК України було звільнено від відбування основного покарання з випробуванням.
За таких обставин вирок Апеляційного суду Житомирської області від 14 березня 2014 року щодо ОСОБА_1 підлягає зміні зі зниженням засудженому ОСОБА_1 строку покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Одночасно колегія суддів дійшла висновку про можливість виправлення засудженого без відбування основного покарання, враховуючи тяжкість вчиненого з необережності злочину, його конкретні обставини, дані про засудженого ОСОБА_1, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, характеризується позитивно, має на утриманні малолітнього сина, вагітну дружину, батька-інваліда ІІІ групи, матір, яка перебуває на обліку в Житомирському обласному онкологічному диспансері, а також ту обставину, що з часу вчинення злочину пройшов тривалий час, майже 8 років. Обставинами, що пом'якшують покарання колегія суддів визнає щире каяття у вчиненому злочині, публічне вибачення перед потерпілими, часткове відшкодування шкоди потерпілій, незадовільний стан здоров'я ОСОБА_1
З урахуванням викладеного, касаційні скарги засудженого та його захисника підлягають задоволенню частково, оскільки в них порушувалося питання звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік, проте колегія суддів вважає, що тривалість іспитового строку має становити 2 роки.
Керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ Кримінального процесуального кодексу України колегія суддів,
ухвалила:
касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 і його захисника ОСОБА_2 задовольнити частково.
Вирок Апеляційного суду Житомирської області від 14 березня 2014 року щодо ОСОБА_1 змінити.
Вважати засудженим ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3 ст.76 КК України.
У решті вирок залишити без зміни.
ОСОБА_5ОСОБА_6ОСОБА_7