Справа № 1328/8838/12 Головуючий у 1 інстанції: Кавацюк В.І.
Провадження № 22-ц/783/5831/13 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д. І.
Категорія: 19
09 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Монастирецького Д.І.,
суддів: Мацея М.М., Тропак О.В.,
секретаря Дідуся О.Р.,
з участю представника ОСОБА_2 ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк Перший» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2, від імені якої діє ОСОБА_3, до Публічного акціонерного товариства «Банк Перший», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Український стандарт», про розірвання договору та стягнення грошових коштів, -
У жовтні 2012 року ОСОБА_2, від імені якої діє ОСОБА_3 звернулася до суду із позовною заявою до ПАТ «Банк Перший», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - ТзОВ «Будівельна компанія «Український стандарт», в якій просить розірвати договір № 1/25 від 30 травня 2008 року про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А», укладений між ОСОБА_2 та ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства», стягнути з ПАТ «Банк Перший» на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 160 290 гривень. В обґрунтування вимог зазначила, що 30 травня 2008 року між нею - ОСОБА_2 та ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства», правонаступником якого є ПАТ «Банк Перший», було укладено договір № 1/25 про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А». Згідно пункту 1.2. Договору, з метою отримання у власність об'єкта інвестування, що буде збудований у майбутньому, вона зобов'язувалася передати відповідачу у довірчу власність грошові кошти у сумі, що відповідає вартості вимірних одиниць об'єкта інвестування на момент проведення платежу, а відповідач зобов'язувався використати ці кошти для фінансування будівництва житлових будинків АДРЕСА_1, яке здійснюватиметься ТзОВ «Будівельна компанія «Український стандарт». Згідно пункту 2.1. Договору, об'єктом інвестування за цим договором є двокімнатна квартира № 99 в будинку № 61. Дата введення об'єкта в експлуатацію - квітень 2010 року. На виконання умов договору вона здійснила часткову оплату об'єктаінвестування в розмірі 160 290 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 02 червня 2008 року на суму 160 290 грн., а відповідач відповідно видав свідоцтво № 31 про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А» житлових будинків АДРЕСА_1. В порушення умов підписаного між сторонами договору, на даний час об'єкт інвестування не введений в експлуатацію та не переданий їй у власність, а тому просила позов задовольнити.
Оскаржуваним рішенням позов задоволено.
Розірвано Договір № 1/25 про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А», який був укладений 30 травня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства» та ОСОБА_2.
Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Банк Перший» в користь ОСОБА_2 160290,00 грн. (сто шістдесят тисяч двісті дев'яносто гривень), які були внесені відповідно до Договору № 1/25 про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А» від 30 травня 2008 року, а також 1603,00 грн. (одну тисячу шістсот три гривні) витрат по оплаті судового збору.
Рішення суду оскаржило Публічне акціонерне товариство «Банк Перший». Зазначає, що суд не дав оцінки тому, що позивачем здійснено часткову оплату вартості об'єкта інвестування та залишив поза увагою те, що в такому випадку Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» визначена процедура повернення коштів внесених на користь забудовників: повернення коштів здійснюється лише після наступної реалізації такого об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва. Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 липня 2013 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
ОСОБА_3, який представляє інтереси ОСОБА_2, у своїх запереченнях на скаргу її доводи не визнав, вказавши на безпідставність скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції (а.с. 93-95).
Інші учасники цивільного процесу повідомлені належним чином (а.с. 87, 88, 89, 90) в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, причину своєї неявки суду не повідомили, матеріалів справи достатньо для розгляду справи у їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити.
Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.
Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право визначення підстав і предмета позову належить позивачеві (ст. ст. 3, 10, 31 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Згідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Задовольняючи позов, районний суд виходив з наступних обставин та відповідних їм правовідносин.
Судом встановлено, що 20 травня 2008 року ОСОБА_2 уклала з відповідачем ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства» правонаступником якого є ПАТ «Банк Перший» договір № 1/25 про участь Фонді фінансування будівництва виду «А». Згідно цього Договору позивач (довіритель за договором) дає згоду на участь у вказаному ФФБ та бере на себе зобов'язання виконувати Правила ФФБ.
Згідно п. 1.2. Договору з метою отримання у власність об'єкта інвестування що буде збудований у майбутньому, довіритель зобов'язується передати управителю у довірчу власність грошові кошти у сумі, що відповідає вартості вимірних одиниць площі об'єкта інвестування на момент проведення платежу, а управитель зобов'язаний використати ці кошти для фінансування об'єкта будівництва - житлових будинків АДРЕСА_1, яке здійснюватиме ТзОВ «Будівельна компанія «Український стандарт» у порядку, визначеному Правилами ФФБ та цим Договором.
Об'єктом інвестування за цим Договором є двокімнатна квартира № 99 в будинку № 61 на 4-му поверсі, житловою площею 30,5 кв.м., загальною площею 57,7 кв.м. у об'єкті будівництва по АДРЕСА_1, який заплановано ввести в експлуатацію у квітні 2010 року.
Уклавши Договір інвестування в нерухомість та управління майном, сторони стали учасниками інвестиційного процесу і правовідносини, які виникли між ними, регулюються спеціальними законами: Законом України «Про інвестиційну діяльність», Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».
Статтею 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» визначено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект, такими цінностями можуть бути, зокрема, кошти.
Згідно зі ст. ст. 525, 526, 629 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Виконуючи умови Договору, позивачка внесла на рахунок ФФБ 02 червня 2008 року - 160 290 грн., отримавши у зв'язку з цим 02 червня 2008 року Свідоцтво № 31 про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А» житлових будинків АДРЕСА_1. Згідно Договору та Свідоцтва об'єкт інвестування було заплановано ввести в експлуатацію у квітні 2010 року. Однак відповідачем цього не було дотримано.
Частиною 4 ст. 18 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» передбачено, що у разі порушення забудовником строків спорудження об'єкта будівництва або у разі неналежного виконання управителем своїх обов'язків, передбачених частиною першою цієї статті довіритель має право вимагати від управителя дострокового розірвання договору та виплати йому коштів. Управитель зобов'язаний виплатити довірителю кошти у сумі, що визначається відповідно до статті 20 цього Закону при відмові довірителя від участі у ФФБ і не може бути меншою за суму, внесену довірителем до ФФБ. Довіритель не сплачує управителю винагороду за виплату йому коштів у разі, якщо довіритель відмовляється від участі у ФФБ з підстав, визначених цією частиною.
Відповідач заперечив проти задоволення позову, покликаючись на ст. 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», відповідно до якої повернення коштів, внесених фізичними та юридичними особами на користь забудовників за розірваними договорами, за якими здійснено часткову оплату вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, здійснюється після наступної реалізації такого об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва. Нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами, та стягнення коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України на строк дії цієї статті не здійснюється.
Конституційний суд України у своєму рішенні від 13 березня 2012 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини четвертої статті 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25 грудня 2008 року № 800-VI з наступними змінами, згідної з яким «забороняється розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100 відсотків вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва».
У цьому рішенні Конституційний Суд України зазначив, що право власності громадян гарантоване Конституцією України. Його засади, принципи свободи договору і судового захисту цивільного права та інтересу, як і механізми зміни та розірвання договорів, регламентовані Цивільним кодексом України, який є основним актом цивільного законодавства України. Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, і у разі односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір вважається розірваним. Крім того, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін при істотному порушенні договору іншою стороною. Ці положення договірного права деталізовано у статті 20 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 року № 978-IV, якою гарантується можливість відмови довірителя від участі у фонді фінансування будівництва і передбачається, що у разі дострокового припинення управління майном забудовник на вимогу управителя фонду фінансування будівництва зобов'язаний у визначений правилами строк перерахувати кошти для виплати довірителю. Таким чином, ні Кодекс, ні спеціальний Закон № 978 не встановлюють заборони на розірвання договорів виходячи з принципу диспозитивності цивільно-правових договірних відносин.
Параграф 1 глави 16 ЦК України визначає загальні положення про правочин. Відповідно до ст. 214 цього параграфу особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право у випадках, передбачених законом відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо умови повністю ними виконані.
Згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
За таких обставин, районний суд вважав, що недотримання строку введення об'єкту інвестування в експлуатацію є істотним порушення договору. Позивачка позбавлена можливості отримати квартиру в об'єкті інвестування у встановлений строк, на що вона розраховувала, і перспективи отримати цю квартиру у найближчий час немає. Відтак суд дійшов вірного висновку, що є необхідні та достатні підстави для розірвання Договору № 1/25 про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А» від 30 травня 2008 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк Перший», та ОСОБА_2
Також районний суд зазначив, що вважає безпідставним покликання відповідача на ст. 20 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» оскільки дана норма передбачає порядок припинення договору про участь у ФФБ, умови виплати довірителю коштів з ФФБ у разі, зокрема, відмови довірителя від участі в ФФБ. Дана норма не регулює порядок розірвання договору внаслідок істотного порушення його умов стороною.
Стаття 18 цього Закону покладає на управителя контроль виконання зобов'язань за договором. Управитель зобов'язаний здійснювати контроль за дотриманням забудовником умов та зобов'язань за договором з метою своєчасного запобігання виникненню ризикових ситуацій у процесі будівництва внаслідок дій забудовника, що можуть призвести до: збільшення строків будівництва більше ніж на 90 днів. У разі виявлення управителем ризику порушень умов договору управитель має право припинити фінансування будівництва, вимагати розірвання договору, повернення забудовником усіх спрямованих на фінансування будівництва цього об'єкта коштів, відшкодування заподіяних забудовником збитків, перерахування на рахунок ФФБ коштів, необхідних для розрахунків з довірителями відповідно до вимог статті 20 цього Закону, що виходять із ФФБ у зв'язку із розірванням договору про участь у ФФБ. Таким правом управитель не скористався, вимог про повернення забудовником всіх спрямованих на будівництво коштів не ставив. Отже збільшення строків будівництва більше ніж на дев'яносто днів визначено як ризикову ситуацію. В такому випадку збільшення строків будівництва більше ніж на два роки, не проведення жодних дій по будівництву об'єкта інвестування впродовж цього часу слід вважати істотним порушенням договору.
Цивільний кодекс України є основним актом цивільного законодавства України. Підстави розірвання договору у зв'язку істотною зміною обстановки, правові наслідки такого розірвання договору, визначені ст. ст. 652, 653 ЦК України, це загальні положення про договір. Всі інші закони повинні прийматися відповідно до Конституції України та цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 652 ЦК України у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обстановки суд, на вимогу будь-якої сторони, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених у зв'язку з виконанням цього договору.
Виходячи з вимог цієї норми та загальних засад цивільного судочинства, визначених ст. 3 ЦК України, суд першої інстанції підставно вважав за необхідне у зв'язку із розірванням договору стягнути з відповідача на користь позивача внесені ним в рахунок фінансування будівництва 160 290 гривень.
Колегія суддів вважає, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку про ухвалення зазначеного рішення, виходячи також з наступного.
Так, частиною 4 ст. 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», на який посилається апелянт, в редакції чинній на день прийняття рішення у справі судом першої інстанції, встановлено заборону на розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100 відсотків вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, крім випадків, якщо таке розірвання здійснюється за згодою сторін. Повернення коштів, внесених фізичними та юридичними особами на користь забудовників за розірваними договорами, за якими здійснено часткову оплату вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, здійснюється після наступної реалізації такого об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва. Нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами, та стягнення коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, на строк дії цієї статті не здійснюється.
Ця заборона не застосовується, якщо визначений термін прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва переноситься більше ніж на 18 місяців.
Як убачається із матеріалів справи, Договору № 1/25 про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А» від 30 травня 2008 року, який позивачка просить розірвати, датою введення об'єкта будівництва в експлуатацію визначено квітень 2010 року (а.с. 5-12).
Оскільки на час подання ОСОБА_2 позову відповідачем прострочено строк введення об'єкта будівництва в експлуатацію на 30 місяців, тобто набагато більше ніж на 18 місяців, на позивачку не розповсюджується законодавчо встановлена заборона на розірвання фізичними особами договорів результатом яких є передача забудовниками завершеного об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено часткову оплату вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва - після наступної реалізації такого об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва.
Наведені положення Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» районним судом при ухваленні зазначеного рішення були враховані.
Також районним судом враховано Рішення Конституційного Суду України № 5-р/2012 від 13 березня 2012 року, яким положення ч. 4 ст. 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25 грудня 2008 року № 800-VI визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308 ч. 1, 313, 314 ч. 1 п. 1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Перший» - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 липня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Монастирецький Д.І.
Судді: Мацей М.М.
Тропак О.В.