Справа № 466/1809/13 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є.
Провадження № 22-ц/783/400/14 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д. І.
Категорія: 42
14 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Монастирецького Д.І.,
суддів: Мацея М.М., Тропак О.В.,
секретаря Олексіва О.А.,
з участю ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 жовтня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, Шевченківський РВ ГУДМСУ у Львівській області, про примусове виселення з житлового приміщення без надання іншого житла, -
У березні 2013 року ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування кого посилається на те, що між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» (далі - Банк) та ОСОБА_2 20 лютого 2008 року було укладено кредитний договір № 800003179, згідно якого Банк надав відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 52000,00 доларів США. На забезпечення виконання зобов?язань за кредитним договором, цього ж 20.02.2008 року між Банком і ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № 800003179-И, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, на підставі якого ОСОБА_2 передав в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1. Свої зобов?язання за кредитним договором Банк виконав належним чином, однак ОСОБА_2 своїх - не виконував, внаслідок чого Банк реалізував своє право на дострокове стягнення з відповідача заборгованості в сумі 597 924,56 грн. 19.05.2010 року Новозаводським районним судом м. Чернігова видано виконавчий лист № 6-731/10 на підставі якого 04.11.2011 року Шевченківським відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Після опису й арешту предмету іпотеки стало відомо, що у квартирі зареєстровані мешканці, в тому числі з 2007 року малолітня дитина - ОСОБА_5, що унеможливлює реалізацію іпотечного майна, а також порушує законні права та інтереси Банку, тому просить виселити відповідачів з вищезазначеної квартири без надання іншого житла.
Оскаржуваним рішенням позов задоволено.
Виселено без надання іншого житла ОСОБА_2, ОСОБА_3 з малолітньою ОСОБА_5, 2006 року народження, з квартири АДРЕСА_1 із зняттям їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Альфа-Банк» судовий збір в розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 40 коп.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_2, який зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано суму коштів, які ним внесено на рахунок ПАТ «Альфа-Банк», яка становить 9460 доларів (76 436,80 грн.). Банку було відомо про всіх осіб, які зареєстровані у житловому приміщенні за адресою вул. Хвильового, 23/87, тому твердження позивача, що він лише після накладення арешту на майно дізнався про те, що в квартирі зареєстрована неповнолітня дитина, не відповідає дійсності. Крім цього, зазначає, що судом розглянуто справу без участі представника органу опіки та піклування, чим порушено права неповнолітньої дитини. Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 жовтня 2013 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Шевченківський РВ ДМС України у Львівській області просить розглядати справу у його відсутність (а.с. 114).
Інші учасники процесу повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення їм поштових відправлень (а.с. 107, 108, 109, 111), в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, причину своєї неявки суду не повідомили, матеріалів справи достатньо для розгляду справи у їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз'яснено, що, перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. При перегляді судових рішень необхідно виходити з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК. При цьому апеляційний суд керується статтею 307 ЦПК (відповідним пунктом) та нормою ЦПК, що визначає підстави перегляду судового рішення в такому разі, і відповідно до неї та наданих суду апеляційної інстанції повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.
Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.
Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Частинами першою та другою ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.
Однак зазначеним вимогам закону дане рішення не відповідає.
Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» про виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 із зняттям їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою, без надання іншого жилого приміщення, суд першої інстанції послався на те, що квартира перебуває у іпотеці та вважав, що відповідно до статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» це є підставою для їх виселення.
Проте з такими висновками районного суду погодитись не можна з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Судом встановлено, що між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 20 лютого 2008 року було укладено кредитний договір № 800003179, згідно якого Банк надав відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 52000,00 доларів США під 13,80 % річних, з датою остаточного повернення - 20.02.2023 року (а.с. 7-12).
На забезпечення виконання зобов?язань за кредитним договором 20.02.2008 року між Банком і ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № 800003179-И, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, на підставі якого ОСОБА_2 передав в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1, яку сторони оцінили в 361 513,00 грн., що по курсу НБУ станом на 20.02.2008 року становить 71 586,73 дол. США (а.с. 13-17).
Свої зобов?язання за кредитним договором Банк виконав належним чином та надав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 52 000,00 дол. США, однак ОСОБА_2 своїх - не виконував, чим порушив умови Кредитного договору, внаслідок чого Банк реалізував своє право на дострокове стягнення з відповідача заборгованості в сумі 597 924,56 грн. 19.05.2010 року Новозаводським районним судом м. Чернігова видано виконавчий лист № 6-731/10, на підставі якого 04.11.2011 року Шевченківським відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (а.с. 25-26, 27).
Оскільки рішення постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський Фінансовий Союз» від 31 березня 2010 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості не виконане, письмова вимога Банку, як іпотекодержателя, про добровільне виселення із займаної квартири залишилась поза увагою відповідачів, що порушує законні права та інтереси Банку, останній просить виселити відповідачів з вищезазначеної квартири без надання іншого житла із зняттям їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Згідно ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Необхідною підставою для виселення осіб з помешкання, яке є предметом іпотеки, на підставі Закону України «Про іпотеку» повинна бути наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки або договір між сторонами іпотечного договору про позасудове врегулювання спору.
Проте, суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що рішенням суду не вирішувалось питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження наявності між сторонами договору про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки. Відтак, відсутні підстави для виселення мешканців на підставі Закону України «Про іпотеку».
Сама по собі наявність виконавчого провадження по виконанню рішення постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський Фінансовий Союз» від 31 березня 2010 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості не дає підстав для ухвалення судового рішення про виселення відповідачів на підставі Закону України «Про іпотеку».
З урахуванням наведеного, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції дійшов висновків про виселення та зняття з реєстрації відповідачів та їхньої неповнолітньої доньки на підставі Закону України «Про іпотеку» з порушенням норм матеріального права, відтак оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. 4, 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:
В позові Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, Шевченківський РВ ГУДМСУ у Львівській області, про примусове виселення з житлового приміщення без надання іншого житла - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Монастирецький Д.І.
Судді: Мацей М.М.
Тропак О.В.