17 липня 2014 року м. Київ К/9991/87824/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Степашка О.І.
суддів: Островича С.Е.
Бухтіярової О.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2011
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011
у справі № 2а-4851/11/2070
за позовомЗакритого акціонерного товариства «Новий стиль»
доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові
проскасування податкових повідомлень-рішень
Закрите акціонерне товариство «Новий стиль» (далі по тексту - позивач, ЗАТ «Новий стиль») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі по тексту - відповідач, СДПІ по РВПП у м. Харкові) про скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2011, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011, позов задоволено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, в період з 22.03.2011 по 20.04.2011 СДПІ по РВПП у м. Харкові проведена документальна позапланова виїзна перевірка ЗАТ «Новий Стиль» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період: грудень 2010 року та законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість за січень 2011 року, за результатами якої складений акт №1127/46-030/32565288 від 20.04.2011, яким встановлено порушення: пп. 7.4.1 п. 7.4, абз. 1, 3 пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», абз. «а» п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України; пп. 7.4.1 п. 7.4, абз. 1, 3 пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п. 198.1 ст. 198, п. 200.1, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України.
На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийняті податкове повідомлення-рішення: 26.04.2011 №0000250846, яким позивачу встановлено зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за січень 2011 року у розмірі 2660,00 грн.; 27.04.2011 №0000270846, яким позивачу встановлено зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість по декларації за грудень 2010 року у сумі 2660,00 грн. та за січень 2011 року у сумі 6072,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій, дійшли висновку про те, що податковим органом не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки та правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, проте як позивачем документально підтверджена реальність виконання укладених угод, їх законність і відповідність вимогам діючого законодавства, а відтак, правомірність формування і декларування податкового кредиту.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.
Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Правила обрахування розміру податкового кредиту з податку на додану вартість у січні 2011 року регламентовані п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, яким встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 201.4 ст. 204 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Дата виникнення податкових зобов'язань платника ПДВ визначається згідно з нормами п. 7.3 ст. 7 цього Закону та ст. 187 Податкового кодексу України.
Таким чином, суди правомірно вважають, що право на податковий кредит у позивача виникло у зв'язку зі сплатою ним податку на додану вартість у складі ціни товару (послуг), що підтверджується наданими позивачем до суду: копіями договорів, платіжними дорученнями та завіреними належним чином копіями податкових накладних, отриманих від постачальника.
Отже, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів про те, що господарські операції між ТОВ «Новий Стиль» та ТОВ «Ітер» і ТОВ «Компанія «Істсервіс» мали реальний характер, і у відповідача не було підстав для неприйняття до заліку даних податкових накладних.
Колегія суддів вважає, що у разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків перед податковими органами та бюджетом, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права на включення сплачених сум до складу податкового кредиту, враховуючи, що останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого права та має всі документальні підтвердження їх розміру.
З урахуванням вимог п. 1.3 ст. 1 та ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи на ненадходження цих сум ПДВ до Державного бюджету України.
Наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому податкової накладної і сплата вартості отриманих послуг з податку на додану вартість є достатніми підставами для визначення податкового кредиту, з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.
Судами вірно зазначено, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Ітер» і ТОВ «Компанія «Істсервіс» правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.
Щодо висновку податкового органу про завищення позивачем від'ємного значення з податку на додану вартість у грудні 2010 року у сумі 2660,00 грн., то судами зазначено наступне.
Згідно п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Пунктом 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, які дійшли до висновку про правомірність декларування позивачем податкового кредиту в січні 2011 року, відтак, висновок податкового органу про завищення від'ємного значення з податку на додану вартість у грудні 2010 року у сумі 6072,00 грн. та завищення бюджетного відшкодування у сумі 2660,00 грн. є необґрунтованим.
Отже, висновок відповідача про порушення ТОВ «Новий Стиль» пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.1 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України є безпідставним, а тому прийняті податкові повідомлення-рішення №0000250846 від 26.04.2011 та №0000270846 від 27.04.2011 підлягають скасуванню.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові відхилити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)С.Е.Острович
(підпис)І.О. Бухтіярова