17 липня 2014 року м. Київ К/9991/88721/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Степашка О.І.
суддів: Островича С.Е.
Бухтіярової І.О.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2011
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011
у справі № 2а-7589/11/2070
за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_2
доДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова
проскасування податкових повідомлень-рішень
Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_2) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова) про скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2011, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011, позов задоволено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, в період з 21.04.2011 по 10.05.2011 ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова проведена виїзна планова перевірка фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт перевірки від 24.05.2011 №2019/1702/НОМЕР_1, яким встановлено порушення: ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» та ст. 20 Закону України «Про податок з доходів з фізичних осіб» та наказу ДПА України від 21.04.1993 №12 «Про затвердження Інструкції «Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю»; пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
На підставі акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення: №0001541702 від 07.06.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб у розмірі 36652,14 грн.; №0001531702 від 07.06.2011, яким збільшено суму податку на додану вартість у розмірі 61186,90 грн., в тому числі за основним платежем - 48869,52 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 12217,38 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Виходячи із змісту положень наведеної норми права формування податкового кредиту залежить від документального підтвердження нарахування (сплати) податку. Внаслідок застосування зазначених правил, платник податку повинен визначити дату виникнення права на включення відповідних сум податку до податкового кредиту, та відповідно - суму податку, яку він має право включити до складу податкового кредиту.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.
Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновки судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, і у відповідача не було підстав для неприйняття до заліку даних податкових накладних.
На час видання податкових накладних, контрагент позивача був зареєстрований в органах державної податкової служби та мав статус платника податку на додану вартість. Даний факт сторонами не спростовується.
Отже, суди дійшли вірно висновку, що посилання податкового органу про порушення позивачем приписів Закону України «Про податок на додану вартість» щодо заниження податку на додану вартість на суму 48869,52 грн., є необґрунтованими.
Положенням ст. 13 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з доходів громадян» від 26.12.1992 №13-92 встановлено, що оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Слід зазначити, що позивачем належним чином підтверджено добросовісне виконання укладених угод з дотриманням вимог податкового законодавства шляхом надання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку. Відтак, визначені позивачем і задекларовані показники податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб за перевіряємий період відповідають проведеним розрахункам по виконанню вищезазначених правочинів та підтверджуються наданими доказами: копіями укладених договорів, податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними документами.
Судами в ході судового розгляду не встановлено порушення позивачем вказаних правових норм при виконанні господарських операцій з ТОВ «Промспец консалдинг», а тому суди дійшли вірно висновку щодо неправомірності донарахування відповідачем податку з доходів фізичних осіб у розмірі 36652,14 грн.
Що стосується доводів податкового органу про нікчемність договору купівлі-продажу від 01.10.2010 №11, то відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, узгодженості дій позивача з ТОВ «Промспец консалдинг» з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника.
А тому, твердження відповідача про нікчемність договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Промспец консалдинг», є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірної угоди інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова відхилити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)С.Е.Острович
(підпис)І.О. Бухтіярова