10 липня 2014 року м. Київ К/9991/19827/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Степашка О.І.
суддів: Островича С.Е.
Федорова М.О.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012
у справі № 2а/2370/6691/2011
за позовомПриватного підприємства «Віват-Електро»
доДержавної податкової інспекції у м. Черкасах
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Приватне підприємство «Віват-Електро» (далі по тексту - позивач, ПП «Віват-Електро») звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Черкасах) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 26.09.2011 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012 скасовано постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26.09.2011 та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позову та залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом апеляційної норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, що у період з 25.01.2011 по 07.02.2011 ДПІ у м. Черкасах проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010, за результатами якої складено акт №448/23-2/33283260 від 14.02.2011, яким встановлено порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 1.32 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.7.1 п. 5.7 ст. 5, пп. 11.2.3 п. 11.2 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000472301 та №00000482301 від 23.02.2011.
Зазначені повідомлення-рішення позивачем було оскаржено до ДПА у Черкаській області, в результаті чого прийнято рішення №11838/25-010 від 06.05.2011, яким скасовано податкове повідомлення-рішення №00000482301 від 23.02.2011 в частині застосованих штрафних санкцій по податку на прибуток у сумі 1015,00 грн., збільшено суму податку на прибуток на 100,00 грн., скасовано податкове повідомлення-рішення №0000472301 від 23.02.2011 в частині донарахованих 8260,00 грн. податку на додану вартість та 3820,00 грн. застосованих штрафних санкцій, зобов'язано відповідача прийняти податкове повідомлення-рішення про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2010 року на 950,00 грн.
При розгляді справи судами було встановлено, що під час проведення перевірки позивача використано дані позапланових перевірок його контрагентів: ПП «МілкоЛайф», ПП «Т-Груп», ПП «Мегаторгсервіс», ПП «Торгкомерс-2009» та ПП «Інтерагро-Форум», у ході яких встановлено відсутність у зазначених підприємств трудових ресурсів, торгівельного обладнання, торгівельних площ, складських приміщень, транспортних засобів та іншого рухомого та нерухомого майна, що необхідне для ведення фінансово-господарської діяльності, а також відсутність підприємств за юридичною та фактичною адресами.
На підставі викладеного відповідач дійшов висновку про невідповідність первинних документів на отримання послуг від зазначених вище підприємств вимогам законодавства. До того ж, у зв'язку з тим, що господарські операції між позивачем та його контрагентами, на думку відповідача, у дійсності не мали місця, укладені між цими особами договори відповідачем визнано нікчемними.
Колегія суддів вважає дані висновки відповідача такими, що суперечать вимогам закону, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, що при укладені позивачем договорів зі своїми контрагентами додержані вимоги ст. 203 Цивільного кодексу України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.
З наведеного чітко видно, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.
Також в листі Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва №7319 від 16.09.2011, зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.
Таким чином, відповідач, визнавши договори, укладені між позивачем і його контрагентами, нікчемними, вийшов за межі своїх повноважень.
Доводи відповідача щодо неможливості здійснення контрагентами позивача господарської діяльності у зв'язку з відсутністю у підприємств основних засобів та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки чинним цивільним та господарським кодексами дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними, зокрема, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.
Щодо відповідальності позивача за можливі протиправні дії своїх контрагентів, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 1, 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.
Судом апеляційної інстанції було встановлено, що доказів обізнаності позивача про обставини здійснення господарської діяльності його контрагентами та сплати ними податків відповідачем в акті перевірки не наведено.
Аналізуючи норми Закону України «Про податок на додану вартість», слід зазначити, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Отже, суд апеляційної інстанції вірно дійшов до висновку, що допущені одним платником податків у відображенні у податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.
Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Таким чином, враховуючи, що позивачем жодних порушень не вчинено, відповідач безпідставно поклав на позивача відповідальність за дії його контрагентів.
Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновок відповідача (який ґрунтується на доводах про нікчемність правочинів) щодо неможливості віднесення до складу валових витрат коштів, сплачених за договорами, укладеними між позивачем та ПП «Т-Груп», ПП «Мегаторгсервіс», ПП «МілкоЛайф», ПП «Торгкомерс-2009», ПП «Інтерарго-Форум», є необґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.
Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Як вбачається з матеріалів справи, при проведенні перевірки позивачем надано усі письмові договори, належним чином оформлені первинні документи, що складалися при проведенні господарських операцій з придбання товарів.
Наведене свідчить про безпідставність невизнання відповідачем валових витрат, понесених позивачем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).
Вирішуючи питання щодо правомірності/неправомірності невизнання відповідачем податкового кредиту, слід зазначити наступне.
В акті перевірки зазначено, що за результатами перевірки не визнано податковий кредит у періоді, що перевірявся, оскільки такий кредит сформований на підставі податкових накладних, виписаних «Т-Груп», ПП «Мегаторгсервіс», ПП «МілкоЛайф», ПП «Торгкомерс-2009», ПП «Інтерарго-Форум». На думку відповідача такі податкові накладні не можуть бути підставою для нарахування податкового кредиту, оскільки виписані на виконання договорів, що визнанні відповідачем нікчемними.
Крім того, в акті перевірки не вказано на наявність недоліків в оформленні податкових накладних від імені контрагентів позивача, на підставі яких сформовано податковий кредит.
Суд апеляційної інстанції правомірно вважає, що такі висновки відповідача суперечать вимогам законодавства.
Зокрема, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
В свою чергу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку (пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону).
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Провівши аналіз зазначених норм, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач цілком правомірно визначив та сформував податковий кредит на підставі податкових накладних, виписаних «Т-Груп», ПП «Мегаторгсервіс», ПП «МілкоЛайф», ПП «Торгкомерс-2009», ПП «Інтерарго-Форум».
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах відхилити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)С.Е.Острович
(підпис)М.О. Федоров