"23" липня 2014 р. м. Київ К/800/11931/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.11.2013
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2014
у справі № 815/7329/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дистриб'юторська компанія Європродукт»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів
про скасування податкових повідомлень - рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дистриб'юторська компанія Європродукт» (надалі - позивач, ТОВ «Дистриб'юторська компанія Європродукт») звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (надалі - відповідач, СДПІ з обслуговування ВПП у м. Одесі Міжрегіонального ГУ Міндоходів), у якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01.11.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2014, адміністративний позов ТОВ «Дистриб'юторська компанія Європродукт» задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 14.10.2013 № 0000083900, №0000093900.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем з 31.05.2013 по 13.09.2013 проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2012, за результатами перевірки 27.09.2013 складено акт № 30/39-0/32575055/6 (надалі - акт).
На підставі висновків акта перевірки відповідачем 14.10.2013 винесено податкові повідомлення - рішення № 0000083900 та № 0000093900.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства в ході судового розгляду справи не підтверджено відповідними доказами. Зокрема, суд дійшов висновку, що факт виконання контрагентами позивача передбачених укладеними договорами послуг підтверджується наданням під час перевірки та до суду первинних документів, а саме: актів виконаних робіт, видаткових, податкових та товарно-транспортними накладних, банківських виписок, договорів .
Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Пунктом 135.1 ст.135 Податкового кодексу України встановлено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до ст.137, на підставі документів, зазначених у п.135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до п.135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до п.135.5 цієї статті; за винятком доходів, визначених у п.135.3 цієї статті та у ст.136 цього розділу.
Пунктом 135.2. ст.135 Податкового кодексу України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення обліку і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у п. 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до п. 135.4 цієї статті, інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у п.135.3 цієї статті та у ст..136 цього Кодексу.
Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що до інших витрат включаються, зокрема, витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послу, в тому числі, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів (пункт г).
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 01.01.2012 ТОВ «Дистриб'юторська компанія Європродукт» укладено договір № 22/11 з ПП«Індра», згідно умов якого позивач зобов'язався надати послуги з розміщення реклами в рекламно-інформаційному бюлетені TARGET «Супер Пропозиція» та послуги з маркетингу.
20.02.2012 позивачем укладено договір № 200212 із ТОВ Видавничий дім Імпрес-Медіа, відповідно до умов якого позивач взяв на себе обов'язок надавати послуги з розміщення рекламних матеріалів, наданих замовником.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції і правильність її оформлення; особистий припис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
На виконання вищевказаних вимог законодавства позивачем до перевірки надано: податкові накладні, реєстри отриманих податкових накладних, розрахунки коригування кількісних і вартісних показників, прибуткові накладні, договори, рахунки-фактури, акти виконаних робіт, поштові листи з рекомендованими повідомленнями про вручення із зазначенням на них відбитків поштового штемпеля, журнали обліку надходження вхідної документації, виписки з банку, оборотно-сальдові відомості, журнали ордерів.
Дослідивши наявні первинні документи, суд дійшли висновку, що позивачем повністю підтверджено витрати понесені ним у зв'язку із наданням послуг на рекламу на виконання договорів, укладених із ПП «Індра» та ТОВ Видавничий дім Імпрес-Медіа.
Що стосується висновку відповідача про завищення позивачем витрат на збут за результатами взаємовідносин з ПП «МАН-2008», судами встановлено, що акт перевірки не містить жодних належних доказів, які б підтверджували дане порушення. Тому доводи податкового органу в цій частині є необгрунтованими та безпідставними.
Також в акті перевірки містить висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на суму 858 187,00 грн.
Разом з тим, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, позивачем 01.01.2012 укладено договір із ТОВ «АТБ-маркет» № 35774 щодо надання маркетингових послуг (просування товару), на які позивач зобов'язався надати останньому знижку у розмірі 9% та 13 % та додатково сплатити винагороду у сумі 2 795 960,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 465 267,67 грн.
Факт виконання цього договору відповідачем не заперечувався. В актах виконаних робіт, у зв'язку з великою кількістю наданих послуг, є посилання на перелік та вид послуг, викладених в угоді між сторонами. В додатках до договору, кожен з яких укладався окремо у звітному періоді, вказані строки надання цих послуг. Тобто, в даному випадку, факт виконання ряду робіт підтверджено саме актами виконаних робіт, що спростовує висновок відповідача про порушення позивачем вимог п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.
Також колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо невідповідності обставинам справи доводів відповідача про порушення товариством п.п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України у зв'язку із пропущенням строку віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, що призвело до завищення суми податкового кредиту у розмірі 45 013, 09 грн.
Відповідно до ч. 3 п.п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної».
Судами встановлено, що сплачені позивачем суми податку на додану вартість включено до складу податкового кредиту в межах строку, передбаченого п.п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України. Усі відповідні податкові накладні містяться в матеріалах справи.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій законно та обгрунтовано скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 14.10.2013 № 0000083900, № 0000093900.
Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.11.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2014 у справі № 815/7329/13-а залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М.
Судді(підпис)Бившева Л.І.
(підпис) Шипуліна Т.М.