14.07.2014р. Справа № 9104/33242/10
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Левицької Н.Г.,
судді Обрізка І.М.,
судді Сапіги В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові
апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Тернопіль
на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.09.2010р. у справі №2а-2667/10/1970
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Тернопіль
до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області, м.Тернопіль
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
23.07.2010р. позивач: Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1, м.Тернопіль звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача: Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції, м.Тернопіль про скасування податкових повідомлень-рішень №0001271704/0 від 14.07.2010р. на суму 5257,50грн. за порушення зі сплати податку на додану вартість та №0001281704/0 від 14.07.2010р. на суму 8788,35грн. за порушення зі сплати податку з доходів фізичних осіб.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що незважаючи на імперативні приписи податкового законодавства податковими інспекторами безпідставно зроблено висновок про завищення СПД ФОП ОСОБА_1 за період з 01.10.2008р. по 31.03.2010р. валових витрат на суму 58589,00грн., оскільки ці висновки не підтверджено документально, відсутні відомості про первинні документи, що на думку перевіряючих, підтверджує наявність відповідних порушень. Крім того, як аргументував позивач, якщо припустити, що факти порушень податкового законодавства по платежах з податку з доходів фізичних осіб шляхом завищення валових витрат мали місце, то наведене неодмінно призвело б до завищення задекларованого податкового кредиту. Проте, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за відповідний період не встановлено його завищення чи заниження.
За наслідками розгляду справи Тернопільський окружний адміністративний суд прийшов до висновку про те, що позов суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 є безпідставним, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, своєчасно, а тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
22.09.2010р. постановою Тернопільського окружного адміністративного суду в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, СПД ФОП ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку. У своїй апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновку суду не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до порушення норм матеріального права.
Правова позиція апеляційної скарги стосовно порушень податковим органом податкового законодавства при визначенні позивачу податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб полягає у тому, що висновки акта про завищення позивачем за період 01.10.2008р. по 31.03.2010р. валових витрат на суму 58589,00грн. не підтверджені жодними чином документально, так як відсутні відомості про первинні документи, що на думку перевіряючих підтверджують наявність відповідних порушень. Щодо порушень по сплаті податку на додану вартість апелянт наголошує на тому, що в податковому повідомленні-рішенні з цього податку є посилання на п.7.4. Закону України "Про податок на додану вартість" (податковий кредит), в той час як актом перевірки не встановлено заниження чи завищення платником податків податкового кредиту.
Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, керуючись вимогами ст.197 КАС України, вважає можливим розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскаржувану постанову суду першої інстанції слід залишити без змін, з огляду на наступне:
З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що при перевірці достовірності відображення показників у поданих деклараціях про доходи (за 4 квартал 2008р., за 1 квартал 2009р., за 1-2 квартали 2009р., за 1-3 квартали 2009р., за 1-4 квартали 2009р. та за 1 квартал 2010р.) податковим органом встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання валових витрат всього в сумі 58589,00грн., у тому числі, за 1-4 квартали 2009р. в сумі 53264,00грн. та в 1 кварталі 2010р. в сумі 5325,00грн., в результаті чого СПД ОСОБА_1 порушено норми ч.ч.1, 2, 3 ст.13 Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян" (задекларована сума валових доходів та валових витрат не відповідає фактично одержаному доходу та фактично понесеним витратам підприємця, що призвело до заниження чистого доходу на загальну суму 58589,00грн.).
Відповідно до ст.13 Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян", оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено, що підтверджується матеріалами податкової перевірки, що позивачем до складу валових витрат включалися суми не підтверджені документально та не пов'язані з доходом.
Тому колегія суддів апеляційного суду вважає, що твердження апелянта про відсутність в акті перевірки посилань на відповідні первинні документи не заслуговують на увагу, оскільки таких документів не було взагалі, а висновку про порушення податкового законодавства ДПІ прийшла внаслідок арифметичного співставлення даних податкових декларації з сумами, підтвердженими первинною документацією.
Також, перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань по ПДВ встановлено, що позивачем реалізовано борошно: у грудні 2009р. ЗАТ "Збаразький хлібзавод" згідно накладних №58 від 07.12.2009р. та №51 від 02.12.2009р. на загальну суму 5598,00грн., в т.ч. ПДВ на суму 933,00грн. та у січні 2010р. ПП "Галич Хліб" згідно накладних №3 від 02.01.2010р., №1 від 11.01.2010р., №21 від 25.01.2010р. на загальну суму 15430,80грн. в т.ч. ПДВ на суму 2572,00грн., однак, в порушення п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачем не включено до складу податкових зобов'язань з ПДВ вартість реалізованих ТМЦ за грудень 2009р. в сумі 933,00грн. та за січень 2010р. в сумі 2572,00грн.
Згідно із вимогами п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість", об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з: передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу) та вантажів автомобільним транспортом; а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України та в інших випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до вимог п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 цього Закону, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів і робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата документа, що засвідчує факт оформлення виконання робіт (послуг) платником податку.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що у відповідному податковому повідомленні-рішенні (а.с.54) податковим органом дійсно помилково зазначено порушення платником податків п.п.7.4.1., 7.4.4. п.7.4. ст.7 (податковий кредит) Закону України "Про податок на додану вартість" - замість п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7 (дата виникнення податкового зобов'язання) цього Закону і доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу.
Однак, в акті перевірки по тексту та на стор. 14, зокрема, ДПІ правильно визначено норми права, які підлягають застосуванню до спірних правопорушень (відповідають фактично вчиненим порушенням податкового законодавства з боку СПД ФОП ОСОБА_1), та цілком вмотивовано зазначено порушення платником податків саме п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Незважаючи на вищезазначену механічну описку, в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні правильно зазначено порушення позивачем п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 (об'єкт оподаткування) Закону України "Про податок на додану вартість", а також правильно визначено суми донарахованих у зв'язку з цим податкових зобов'язань.
Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині є правильним по суті, платником податків дійсно допущено порушення п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість", що відображено в висновках акту перевірки та відповідному ППР, а в описовій частині акту та у судовому засіданні беззаперечно встановлено порушення також п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.9 КАС України передбачено, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги СПД ФОП ОСОБА_1 є безпідставним, не грунтуються на вимогах чинного законодавства, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, своєчасно, тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись вимогами ст.ст.160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Тернопіль на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.09.2010р. у справі №2а-2667/10/1970 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Тернопіль до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області, м.Тернопіль про скасування податкових повідомлень-рішень, - залишити без задоволення.
2. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.09.2010р. у справі №2а-2667/10/1970 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Тернопіль до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області, м.Тернопіль про скасування податкових повідомлень-рішень, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Н.Г. Левицька
Суддя І.М. Обрізко
Суддя В.П. Сапіга